Для чого Україні White Stream?
Україна є важливим енергетичним транспортним коридором для Європейського Союзу. Основні об'єми російського і центральноазіатського газу транспортуються по українській газотранспортній системі.
Енерготранспортні можливості України є складовою частиною системи забезпечення країн ЄС енергоносіями. На сьогодні Євросоюз намагається об'єднати зусилля країн-членів і створити Європейську зовнішню енергетичну політику для протидії енергетичним викликам майбутнього й для уникнення залежності від одного поставника.
З цією метою 31 січня – 1 лютого 2008 року в Брюсселі було проведено щорічну міжнародну енергетичну конференцію Французького інституту міжнародних відносин (IFRI).
Підводні камені Європейської енергетичної політики
Європейська енергетична політика має дві складові: внутрішню і зовнішню. Вона здійснюється у відповідності до плану дій Ради Європи на 2007-2009 роки "Енергетична політика для Європи", затвердженого на березневому засіданні Ради Європи 2007 року.
У цьому базовому документі основну увагу приділяється створенню внутрішнього ринку електроенергії і газу, енергетичній ефективності й відновлювальній енергетиці, енергетичним технологіям, безпеці поставок і зовнішній енергетичній політиці.
І якщо на внутрішньому енергетичному напрямку ЄС досягнув певних успіхів, то зовнішня складова залишається каменем спотикання для європейських країн. Заяви про єдині принципи і підходи країн-членів ЄС на зовнішньому енергетичному ринку на практиці залишаються переважно деклараціями.
Саме цим проблемам і було присвячено конференцію IFRI, у якій серед багатьох європейських експертів взяли участь Вищий представник ЄС із зовнішньої політики і політики безпеки Хав'єр Солана і європейський комісар з енергетики Андріс Пієбаргс.
Перешкодами на шляху до створення зовнішньої енергетичної політики ЄС, за оцінкою директора бельгійського аналітичного центру Bruegel Жана Пізані-Феррі, є відмінності в об'ємах споживання різних видів енергоносіїв, в частці відновлювальної енергетики, в структурі та відкритості енергетичних ринків, в залежності від імпорту енергоносіїв у країнах-членах ЄС.
До цих перешкод слід також додати різну географічну наближеність країн до джерел енергоресурсів, історичні енергетичні зв'язки, комерційні інтереси окремих європейських країн та їх енергетичні стосунки з Росією.
Останнє стосується тісного співробітництва німецьких компаній EON і ВASF та італійської Eni з "Газпромом". Не відстають від своїх колег й інші, зокрема, французька компанія "Gaz de France", датська "DONG Energy" і болгарська "Bulgargaz". Вони переважно пов'язані із двома, обхідними для України, проектами газопроводів South Stream і Nord Stream.
Для створення спільної зовнішньої енергетичної політики ЄС, на думку учасників конференції IFRI, країни-члени повинні усунути розбіжності, висловлювати єдині погляди, забезпечити рівний доступ до контрактів, створити європейські енергосистеми і стратегічні запаси енергоносіїв, встановити обов'язкову взаємну енергетичну підтримку і започаткувати єдине європейське планування в енергетиці.
Європейсько-російська взаємозалежність
Енергетичні стосунки з Росією є, як зазначено вище, однією з перешкод європейської енергетичної політики. Історично залежні від російських енергоносіїв країни Східної Європи боляче реагують на нові проекти транспортування нафти і газу до Європи.
Так, країни Балтії і Польща активно виступають проти газопроводу Nord Stream і пропонують прокласти його по суходолу, а не по дну Балтійського моря. У той же час, головний партнер Росії в цьому проекті Німеччина заявляє, що він є не німецьким, а загальноєвропейським.
Заступник федерального міністра закордонних справ Німеччини Гернот Ерлер на енергетичній конференції IFRI відзначив: "Це європейський, а не німецький проект, оскільки багато країн-членів ЄС отримають від нього вигоду; вже сьогодні французька, голландська, британська, датська і німецька компанії замовили великі об'єми газу, який буде поставлено через газопровід Nord Stream".
І тут же Гернот Ерлер додає: "Ми б хотіли гарантувати, що майбутні, наприклад російсько-білоруські чи російсько-українські, диспути не мали б жодних негативних наслідків для споживачів у Європі. Отже газопровід Nord Stream є дуже важливим вкладом в енергетичну безпеку Європи".
Можна зробити два висновки: перше - проект Nord Stream є комерційно вигідним для ФРН; друге - Росії вдалося переконати європейських партнерів в "ненадійності транспортування енергоносіїв українською територією" і, як наслідок, в необхідності розробки альтернативних шляхів.
На думку європейських експертів, у відносинах між ЄС і Росією в сфері енергетики є дві концепції.
Перша концепція базується на виключно економічних міркуваннях і полягає у рівномірній енергетичній взаємозалежності двох сторін. Тобто, ЄС залежить від імпорту енергоносіїв з Росії так само, як і Росія залежить від їх експорту до Європи. До того ж, Росія потребує європейських інвестицій і енергетичних технологій, щоб видобувати газ у північних регіонах і на великій глибині.
Друга концепція базується на геополітичних засадах: Росія має намір максимально використати свої резерви нафти і газу для отримання значних політичних дивідендів. Тобто вона використовує "енергетичну зброю" для досягнення геостратегічних цілей.
Спеціальний представник ЄС по Центральній Азії П'єр Морель у доповіді на конференції IFRI вказав, що для Росії вигідними перспективами в європейському контексті є відсутність узгодженості, розкол, конкуренція, конфлікт ринків і стратегічних підходів країн-членів ЄС.
Росія також прагне примусити транзитні країни передати їй контроль над транспортними мережами і використовує тактику покарання зменшенням поставок енергоресурсів "за погану поведінку", що реалізується відносно Білорусі, України і Грузії.
Домінуючою для ЄС є перша концепція, для розвитку якої необхідно нейтралізувати другий концептуальний підхід. З цією метою європейські експерти пропонують залучити Росію до міжнародного діалогу з енергетичної безпеки та з контролю за зміною клімату, продовжувати європейські зусилля із диверсифікації імпорту енергоносіїв, спонукати Росію повністю приєднатися до Енергетичної Хартії і переглянути енергетичні угоди з нею на принципі взаємозалежності.
ЄС висловлює готовність обговорювати з Росією нову угоду про партнерство і співробітництво, значною частиною якої має стати енергетичний сектор з визначенням чітких правил енергетичних відносин і реалізацією положень Енергетичної Хартії. Останнє є для України сприятливим, оскільки передбачає прозору схему поставок енергоносіїв, у тому числі й з Центральної Азії.
Погляди ЄС на Центральну Азію і Каспій
На сьогоднішній день головні канали транспортування енергоносіїв із Центральної Азії і Східного Каспію до Європи проходять через Росію і Україну. Росія, використовуючи сприятливі історичні умови, фактично встановила монополію на реекспорт центральноазіатських енергоресурсів.
Європейський Союз, на противагу Росії, пропонує центральноазіатським країнам розвивати інші шляхи. Він прагне замкнути проекти Транс-Каспійський, Баку-Тбілісі-Ерзурум і Набукко в єдиний коридор поставки газу з цього регіону до Транс-Європейської енергетичної мережі.
Вищий представник ЄС із зовнішньої політики і політики безпеки Хав'єр Солана 1 лютого повідомив: "ЄС повинен бути більш серйозним у стратегії диверсифікації. Це стосується трубопроводу Nabucco, розвитку енергетичного партнерства з Туреччиною, Кавказом і Центральною Азією, включаючи можливість будівництва Транс-Каспійського трубопроводу".
Однак, газопроводи Транс-Каспійський і Набукко все ще залишаються проектами, а російські трубопроводи є реаліями сьогодення, які дозволяють центральноазіатським виробникам вже в даний час заробляти на своїх енергоресурсах.
Європейський Союз вважає, що Туреччина має стати новим посередником у транзиті центральноазіатських енергоносіїв, і розглядає цей шлях як додатковий до російського транзиту, зважаючи на великі розвідані запаси туркменського газу. Розвідані запаси газу в Туркменістані оцінюються в 2,9 трлн. куб. м, а потенційні в 21-23 трлн. куб. м.
Гернот Ерлер висловив неординарну ідею, що турецький шлях поставки енергоносіїв з Центральної Азії і Каспійського регіону є вигідним для Росії, оскільки примусить її більше інвестувати у видобуток енергоносіїв і в розвиток власної інфраструктури.
У цій ситуації реалізація транспортного коридору через Туреччину є обхідним шляхом для України і шкодить нашим інтересам. Але на співробітництво з Росією розраховувати не можна, оскільки вона для транспортування газу із Центральної Азії розробляє проект South Stream.
Висновки для України
Європейський Союз на сьогодні розглядає Україну як важливого транспортера російських і центральноазіатських енергоносіїв до Європи. Тому з ЄС постійно лунають наголоси на стабільному виконанні Україною своїх зобов'язань як транзитної країни і на забезпеченні безпеки газотранспортної системи.
ЄС не надає Україні сигналів про спільні проекти диверсифікації шляхів поставки енергоносіїв. Єдиним слабким натяком стала озвучена в ході конференції IFRI фраза спеціального представника ЄС у Центральній Азії П'єра Мореля про те, що слід розвивати південний коридор через Чорне море. Але незрозуміло, який саме проект мався на увазі.
Натомість, уряд Юлії Тимошенко пропонує поставляти центральноазіатський газ до Європи через Каспійське море, Південний Кавказ, Чорне море і Україну. Цей проект під назвою White Stream прем'єр-міністр Юлія Тимошенко презентувала перед керманичами ЄС в Брюсселі в січні цього року.
Реакція з боку ЄС була стриманою, незважаючи на всю його економічну привабливість.
По-перше, проект White Stream в ЄС може розглядатись як альтернатива європейському проекту Nabucco.
По-друге, існує проект South Stream також по дну Чорного моря, до якого крім Росії вже залучились Італія, Греція і Болгарія.
По-третє, використання транспортних можливостей Туреччини дозволяє комплексно постачати газ не тільки з Каспійського і Центральноазіатського регіонів, але й з усього Близького Сходу.
Це не означає, що Україна повинна відмовитись від цього проекту. Навпаки, слід виявити всі перешкоди в його реалізації і, поступово усуваючи їх, диверсифікувати шляхи поставки газу в Україну та розвивати її транзитні можливості.
Таким чином, у світлі створення зовнішньої енергетичної політики ЄС Україні слід забезпечити надійне і безперебійне транспортування російських і центральноазіатських енергоносіїв до Європи, провести заходи з модернізації і підвищення надійності української газотранспортної системи та своєчасно врегульовувати спірні енергетичні питання з Росією для забезпечення стабільності транзиту.
Це дозволить зміцнити імідж України як надійного енергетичного партнера ЄС та розвивати в майбутньому спільні європейсько-українські проекти, включаючи й газопровід White Stream.
Завданням України є переконати європейських партнерів в доцільності і ефективності реалізації проекту White Stream, який є коротшим, простішим і надійнішим.
Віталій Мартинюк, аналітик УНЦПД, для УП
