Русифікація

Фактична нерівність навіть при формальній рівності неминуче веде до русифікації і є її могутньою рушійною силою. Одночасно механізм цієї нерівності є "матеріальним" механізмом русифікації. Другою психологічною та ідеологічною силою русифікації є російський великодержавний шовінізм. Він становить "психологічний" механізм русифікації, її "душу".
Іван Дзюба, "Інтернаціоналізм чи русифікація"

Русификация (в политике): комплекс мер, направленных на (возможно, насильственное) обрусение жителей какой-либо территории, и сам процесс такового обрусения. (з російської Вікіпедії )

Мова в цій статті піде не про те, що, наприклад, в 1929 році українська була рідною для 88.9% населення України, в 2001 – для 67.5%, а за дослідженням КМІС – ще менше, близько 45%.

Мова піде про 5 пунктів Сєвєродонецького з'їзду: порушення прав місцевого самоврядування, прав російськомовних громадян України, фальсифікацію історії, позаблоковий статус, канонічну православну церкву.

Причиною цього з'їзду є русифікація - цілеспрямований вплив на українців та інші народи з метою перетворити їх на імперських громадян під назвою "росіяни" (не плутати з етнічними росіянами), де російськомовні сприймаються як проміжна стадія національного транзиту.

Русифікація державного управління

"Я, як мер Москви, готовий зняти свою улюблену кепку, щоб бути схожим на Януковича". Юрій Лужков, Сєвєродонецьк, 28 листопада 2004 року

Чому місцем зборів обрано саме Сєвєродонецьк, а не, наприклад, Конотоп, Ізюм або Жмеринку? А Самбір або Теребовля - чим погані міста? Яку тяглість необхідно зберегти з'їздовикам? Що є таке в Сєвєродонецьку, чого немає в інших міст?

Про яку децентралізацію вестимуть мову члени цього зібрання? Ситуативну? Невже в конституції так і запропонують записати: "якщо ми в опозиції - то широка децентралізація і федералізм, якщо при владі - то тільки унітарність допоможе нам досягти економічного зростання"? Бо щось ніяких федералістичностей за Януковичем-1 і Януковичем-2 не спостерігалось...

Ситуація банальна до неможливості: якщо не цілою державою керувати, то в своєму удільному князівстві владу ні в якому разі віддавати не можна.

У такій "децентралізації" зацікавлена надзвичайно централізована Росія: їм легше мати справу з такою Україною. А те, що тут синьо-жовтий прапор, тризуб і "ще не вмерла" - так це дурниці, якщо бути послідовним: Гетьманщину теж не один рік в парочку губерній перетворювали...

Русифікація історії

"Реабилитируется организация украинских националистов – украинская повстанческая армия (ОУН–УПА), хотя хорошо известно, что бандитские формирования УПА принимали участие в карательных акциях нацистов." (з заяви МЗС РФ, 14 грудня 2007 р.)

Більшість людей, що живуть на Донбасі, в житті ніколи не бачили живого українського націоналіста, я не кажу вже про бійця УПА.

Інші ж, можливо, 10%, а, може, й більше - переселенці, в тому числі, з Галичини. Частину з них насильно, цілими селами привозили в степи, багато хто втікав сюди сам – ховався від вивезення в Сибір, добре знаючи, хто з родини гине в лісах від куль НКВД. Їх тисячі – просто їм ніхто не давав і не дає говорити. Вони досі бояться.

Скільки тисяч людей ховалося тут від розкуркулювання і Голодомору? А скільки людей прибуло сюди з дитячих будинків, нічого не знаючи про своїх батьків? Пласт пам'яті до 1917 року, здається, досить успішно затертий.

І про те, що уродженець Дебальцевого Володимир Сосюра воював в армії УНР чи дисидент Олекса Тихий з Дружківки укладав словники з української мови, не знає майже ніхто.

Автор переломного твору "Інтернаціоналізм чи русифікація" Іван Дзюба - родом з Волноваського району Донецької області.

Чи говорять про українську історію Сходу – про козацьку колонізацію, про Христину Алчевську, про харків'ян Скрипника і Хвильового? Монополія царсько-більшовицької індустріалізації на минуле повинна закінчитися.

"Недопущення перегляду історичного минулого" по суті є вимогою збереження радянського погляду на історію. Все, що інакше, відтак – "шухевичі і бандери", згрубша кажучи - "нацизм".

Така чорно-біла сліпота геть невипадкова: з падінням радянського міфу впадуть ключові символи посткомуністичної ідеології ПР. Тому "голий король" і вимагає, аби всі кругом роздягнулися.

Русифікація мови

"Давайте будем реалистами. Второй государственный язык не более чем формальность. В Украине государственный язык должен быть один - русский. И так рано или поздно будет". Ніколай Левченко, секретар міської ради Донецька, 23 лютого 2007 року

Пройшов рік від шокуючих одкровень донецького "олеся довгого" Левченка. Він не поніс жодної відповідальності за свої слова. І те, що рідна йому Партія Регіонів ніяк не відреагувала на це, і те, що він і далі займає не останній пост в східних краях, свідчить про одне: що в мудрого на умі, то в недосвідченого на язиці.

Так, як Левченко, насправді думає велика частина регіоналів – вони просто навчилися ховати своє справжнє обличчя за фальшивою риторикою "державницької позиції". І доки цього антиукраїнського хама не вигнано з ПР, можна напевно стверджувати: устами Левченка глаголить "регіональна істина".

Центральна підміна поняття – те, що російськомовні і росіяни – це буцімто одне і те саме. Але ж насправді росіяни складають тільки третину всіх російськомовних України. 60% російськомовних є російськомовними УКРАЇНЦЯМИ. А хто захистить право цих людей говорити українською в майбутньому?

Треба назвати речі своїми іменами: з'їздовики борються за те, щоб російськомовні українці ніколи не заговорили українською. Вторинна їхня ціль – щоб українська не стала мовою міжнаціонального спілкування в Україні. Для цього не можна допустити, щоб виникло середовище, котре спілкується українською, де її можна було б вивчити і практикувати.

Чому делегати не збираються говорити про забезпечення прав 17% етнічних росіян, надавши їм можливість отримати в середньому 17% культурного продукту, а в місцях їхнього більш масового поселення – і більше?

Це закрило б питання – і було б цілком у дусі Європейської мовної хартії, яка , між іншим, захищає саме мови, що зникають.

Фальшивий козир "регіоналів" - заяви про обов'язково насильницький характер "українізації", риси якої ну просто під копірку списані з брежнєвських 70-х.

Вони чудово знають про безсилля і безуспішність українізаторства 90-х.

Одномоментність, примусовість, репресивність – опудало "українізації" ліпиться руками піарщиків ПР.

Русифікація релігії

"Каноническое православие - это та мощная основа, которая объединяет и цементирует Партию регионов, компартию и соцпартию. И это очень глубокое основание для их взаимодействия." Кірілл Фролов, завідуючий відділом України і Криму Інституту країн СНГ, 11 липня 2006 року

Можна вважати пункт про "канонічне православ'я "дзеркальним відбитком заяв Ющенка про єдину помісну українську церкву. Але що, УПЦ МП без ваших політичних вигуків не обійдеться? Чи коли Каурову вказали його місце, звільнилася "політико-православна" ніша?

Боротьба з "уніатами" - один до одного схожа на боротьбу з "націоналістами", насправді має під собою набагато більше підстав. Якщо бандерівське підпілля було знищено майже повністю, то катакомбна церква ефективно існувала – хрестила, вінчала, хоронила.

Справжні мученики за віру, відбувши по 25 років присуду за неперехід в "православ'я" - а насправді – в контрольовану Сталіном і КГБ релігійну структуру, повернувшись, сповідали, творили підпільні семінарії, висвячували наступні покоління священиків.

Боротьба за симулякр "канонічної православної церкви" в її сталінсько-брєжнєвському виданні, з класичним "нацизмленням" інакших, є по своїй суті боротьбою за те, щоб українські церкви ніколи не об'єдналися. Обережно: політики лізуть у складні конфесійні суперечки, у котрих – тисячолітня історія, своїми брудними некомпетентними черевиками!

Русифікація політики

"Америка і Західна Європа сунуть своє рило в Україну, а Росія навіть боїться доторкнутися рукою". Ніколай Левченко, секретар міської ради Донецька, 1 грудня 2004 року

Борня проти НАТО, за вступ в який ще кілька років тому "регіонали" голосували одноголосно – це протиставлення України Європі і Америці. Експлуатуючи стереотипи часів Холодної війни, ПР підігрує Росії, в інтересах якої – Україна з невизначеною зовнішньою політикою, а, відтак – такою ж безпекою.

"Агресивні члени агресивного блоку" Словаччина, Нідерланди, Ісландія і Люксембург, якщо вірити "з'їздовикам", напевно, сплять і мріють топтати своїми чобітьми нашу землю. Але "агресивним" православним країнам Румунії, Болгарії і Греції ніщо не завадило вступити в НАТО.

І навіть маючи особливу позицію щодо Косова, вони не поспішають виходити звідти. А от від протиставлення себе Європі і НАТО Сербія тільки програла: всі її міжнаціональні проблеми можна було вирішувати в межах закону, без кровопролиття і етнічних чисток.

Бути частиною Європи неможливо, не беручи участь в європейській системі безпеки. Адже ж ПР сама посилається на європейські стандарти в галузі мовної політики – а тут пропагує відверто антиєвропейські підходи. Непослідовно воно якось...

Але це – безпринципно гнучкий "здоровий прагматизм": те, що нам по кон'юнктурі підходить – беремо, а решта – мабуть, видумки агресивних ворожих спецслужб…

Насамкінець

"Регіональна" еліта, плоть від плоті радянської, живе цінностями і реаліями андроповщини. Вона насправді не репрезентує населення Сходу - не можуть же ж там жити виключно екс-партноменклатурщики, бандити і червоні директори - є ще й робітники, вчителі, селяни, бізнесмени середньої руки.

А "монолітність" голосувань - не вільний вибір, а все ще живий адміністративний ресурс, без якого не обходились жодні вибори...

Абсолютно сліпі регіональні поводирі не відчувають, що ними, немов пішаками, "руко-водять" з Москви.

Невже вони не розуміють, що цим з'їздом пропонують гуманітарну програму, написану в Кремлі, в дусі історії Петра І, Сталіна і Брєжнєва? Що УПЦ МП знову втягують в "політичне православ'я"? Що їхні прокламації майже в слово в слово повторюють прес-релізи МЗС РФ? Що вони – пішаки на чужій геополітичній шахівниці?

Невже їм справді подобається бути гуманітарним секонд-хендом? Танцювати під чужу дудку, не даючи українцям примиритися, сліпо славлячи сталінські "перемоги" і повторюючи агітпропівські кліше 60-літньої давності?

Їх боротьба - це війна проти нерадянської історичної пам'яті. Для них те, що є зараз, – норма, зміни – зло, їхній погляд на минуле - єдиноможливий. Їм і далі подобається гратися в "войнушки" - наїжджати на Галичину в традиціях Брусилова і боротися з націоналізмом а ля Андропов.

Вони – типові контрреволюціонери, тільки тепер вже радянські. Вони – продукти і апологети русифікації, злочинної національної політики російської і радянської імперії.

Цей з'їзд - немов прапор "Вибір-2004", що в січні 2005-го виглядав історичним анахронізмом, маркує минуле. Еліти Сходу - останні радянські мамонти, що борються за те, щоб не було ніяких змін, за свою Україну без української мови, до якої вони звикли.

Воюючи за гегемонію російської мови, регіонали борються за власне виживання. Якщо вони залишаться людьми минулого, повернення російськомовних українців до української мови розчинить їхній електорат.

Тоді їх чекає доля комуністів - через 20 років Янукович-молодший керуватиме фракцією з 30 депутатів...