Перекошене громадянське суспільство

Після проголошення незалежності України, велися затяті суперечки навколо національної ідеї, приватизації і ринкової економіки. Про громадянське суспільство не думав ніхто. Вважалося, що якщо є суспільство і є громадяни, то суспільство не може бути не громадянським.

Поняття "громадянське суспільство" придумали не українці. Це схоже на якусь технологію, щоб за ознаками "громадянського суспільства" вимірювати ступінь демократичності, демонструвати відсталість і в такий спосіб маніпулювати українцями.

Пропаганда підносить цей термін вище будівництва держави в ранг ознаки новітнього інтернаціоналізму. Виглядає смішно, адже на цьому порожньому місці побудовано чимало грантоїдних структур.

Люди , які на штучній темі громадянського суспільства роблять кар’єру і політику, з усіх сил доводять – громадянське суспільство в Україні є і воно нормально розвивається. Наводять приклади волонтерської діяльності у сфері боротьби зі СНІДом, наркоманією, пропагують численні фонди і організації.

Громадська діяльність кипить, звіти справно пишуться, самореклама грантоїдів творить ілюзію потужної громадської активності українців. Усе це називають громадянським суспільством, але таке суспільство однобоко зорієнтоване, перекошене в напрямі стандартного "міжнародного набору цінностей на експорт".

Це дуже нагадує підступне месіанство старого світу з його дзеркальцями, намистом і "вогняною водою" для аборигенів. Непоганий гумор, якби все не мало такої потужної фінансової і медіа-підтримки.

Дехто з українців, щоб не виглядати відсталими неєвропейцями, починає активно підігрувати цій технології втручання в нормальний розвиток українського суспільства. Кількість прихильників "громадянського суспільства" зростає, хоч достеменно ніхто не знає, що це таке і навіщо.

Внаслідок цього відбувається зміщення уваги на порожню формулу і відволікається увага від розбудови в Україні суспільства українських громадян як міцної і традиційно збудованої твердині українського народу, держави. На відміну від мантр на тему "громадянського суспільства", інформація про гармонійний розвиток нації, для більшості українських ЗМІ, є нецікавою, майже "неформатом".

Мало хто переймається тим, що для громадянського суспільства передовсім необхідні свідомі громадяни. Контроль діяльності влади, допомога бідним чи захист меншин – це похідне, якщо є діяльні і відповідальні громадяни.

У "перекошеному громадянському суспільстві" держава існує окремо від громадян, які не відають як то бути справжніми громадянами. Цього в СРСР не вчили, а молодих вчать ті, що знають про громадянство із західної пропаганди як теорію. Що робиться для формування громадян з постсовкового конгломерату і молодого дезорієнтованого сучасного покоління?

На рівні держави і суспільства системної просвітницької дії в цьому напрямі недостатньо. Освіта в основній масі як слід не виховує українських громадян з пошаною до держави, державної мови, знанням обов’язків і прав, баченням своєї ролі в суспільстві і головне – не вчить готовності конкурувати за власне місце під сонцем в Україні і світі.

Останнє найголовніше, але цим переймаються тільки деякі школи для багатої еліти. Загальна школа зорієнтована випускати у світ інертного, байдужого і ледвемовного, нікому не потрібного в Україні українського молодого громадянина.

А щоб у перспективі українські громадяни нікому не заважали порядкувати на цій землі, соціаліст Ніколаєнко планував запровадити уроки "толерантності". Такому суспільству хоч по головах ходи, воно житиме ілюзіями і головне – справно працюватиме за невелику платню.

Молодь інтуїтивно не бажає такої долі, тому намагається пристосуватись. Зріла частина суспільства мусить починати із засвоєння прав та обов’язків громадянина. Що відбувається в царині правової просвіти?

Видаються коментарі кодексів, на першому телеканалі демонструють нудний показовий суд... І все. Пересічний громадянин перед сном не читає коментарів, і, як правило, не спостерігає за телевиставою про суд.

Він дивиться на інших телеканалах політичні шоу, де політики дуже часто відверто перекручують сенс статей законів і навіть Конституції. Біда в тому, що Міністерство юстиції досі не має практики офіційно реагувати на всі публічні перекручення законів на тих же телеканалах.

Адвокати не кожному по кишені. Чи є в Україні нормальні правозахисні організації, які могли б безкоштовно надати правову допомогу громадянам, якщо цього не робить держава? Формально вони є і з великим успіхом переймаються стандартним набором проблем в обмін на міжнародне визнання.

Їм вигідно не бачити порушень прав пересічних українських громадян. От якби вони були біженцями, наркоманами, сексменшинами!!!… Про підтримку справжнього національного правозахисного руху ніхто не дбає і не дбатиме – навіщо зайвий клопіт владоможцям і олігархам?

Так, громадською діяльністю, в тому числі і правозахисною, повинні опікуватись самі громадяни, адже спасіння потопаючих – справа рук самих потопаючих. Проте таких громадян небагато – отже й немає громадянсько активного суспільства.

Нечисленні і формально підтримувані державою українські громадські організації практично відлучені від українського інформаційного простору, тому по-сучасному працювати не можуть.

Українці не дуже уявляють собі, як то працювати в сучасній громадській організації, мають ще совкову нехіть до такого виду діяльності. Усе тримається на нечисленних ентузіастах, які, крім цього мусять щодня заробляти собі на прожиття. Громадська діяльність нічого, крім проблем, не обіцяє…

Чи є в Україні політичні партії, як державотворча основа, що формує стержень громадянського суспільства? Були спроби їх створювати доки не ухвалили закон про вибори за закритими партійними списками.

От і відбито в українців будь-яку охоту особисто вступати в партії і громадські організації, тобто бути громадсько активними. Зате громадську активність гучно імітують грантоїдні структури.

Українці заспокоїлись і геть збайдужіли до українських організацій. Громадянство втрачає організованість, стає великим збором домашніх філософів і критиків, готових сперечатися без толку на будь-яку тему з будь-якого приводу.

Суспільство беззахисних, лінивих, безвольних агресивних демагогів – так виглядає примара українського "перекошеного громадянського суспільства". За це нас вихваляє весь світ: дали іграшку-демократичну цінність, похвалили за мирний характер та дивовижну працелюбність. Молодці, ви живете в універсальному громадянському суспільстві!!!