Віктор Федорович вважає "недієздатними" парламенти Іспанії, США і Канади?

У своїх суботньо-недільних інтерв'ю прем'єр опозиційного уряду черговий раз повторив тезу про недієздатність коаліції, бо вона не може працювати з такою невеликою перевагою, а отже має бути переформатована.

А може, дійсно невелика перевага в 2-3 голоси непритаманна досвіду парламентаризму? Полізли ми перевіряти у світове павутиння. І ось що виявилося.

У верхній палаті США – сенаті - 49:49. Два незалежні сенатори блокуються з демократами, отже 51:49.

А керують демократи, до речі, усіма комітетами і підкомітетами, а республіканці у них в заступниках – так що наша опозиція справді отримала о-го-го!. І без сенату не можна прийняти закони, бюджет, затвердити ключових членів уряду, прокурора, послів.

Скажуть: так в США ж президент очолює виконавчу владу - тому їм і можна без президентської більшості у парламенти. Але ось приклади парламентських моделей:

Литва (уряд 4 партій після виходу одного з коаліціантів має 70 місць із 141)

Ірландія (коаліція 3 партій, 85: 81, перевага в 4 голоси);

Ну це ще якось можна уявити. А як працюють уряди меншості в:

Іспанії (уряд меншості соціалістичної робітничої партії - 164 із 350)

Канаді (уряд меншості консерваторів - 124 місця із 308);

Португалії (1999 - 2002, уряд соціалістів - 115 із 230)

Швеції (2002 – 2006 рр., уряд меншості соціал-демократів - 144 із 349);

А якби опозиційна більшість заблокувала трибуну або просто не ходила на засідання?

У найчисельнішій демократії світу - Індії - мало того, що уряд меншості (218 з 545), так він ще спирається на парламентську коаліцію з 13 (!) партій, з яких кілька регіональних і релігійних. І працюють же, попри всі суперечності.

Власне, це й зрозуміло: нечисельна перевага – не є справжнім аргументом на користь "регіоналів" і "широкої коаліції".

Радше, наведений матеріал має бути додатковим аргументом для прихильників єдності демократичної коаліції. Адже можна плідно працювати і з невеликою перевагою. Головне, щоб бажання було.

Олексій Гарань, Школа політичної аналітики НаУКМА. У зборі матеріалу допомагав Олексій Сидорчук