Велика гра у прискіпливість

Формалізм давно став великою "секретною" зброєю політиків. Шкода, що президент і демократична більшість цього не хочуть визнавати. Робота парламенту грузне в болоті формальних причіпок, аби було за що вчепитись досвідченому правникові.

В Україні влаштовується щось на взірець японського страйку, тобто робота буквально за інструкцією. Почалось все давно, але талановито продовжилось після президентських універсалів і дійшло до висот мистецтва в період блокування позачергових парламентських виборів.

Тепер формальне блокування роботи стало звичною нормою поведінки серед чиновництва і депутатства всіх гілок і рівнів. Час від часу з дріб'язкових формальних мотивів країна опиняється в ступорі взаємоблокувань і людям це вже до смерті набридло.

Це не просто дратує нормальних людей, кожен інтуїтивно і приречено відчуває непоправну втрату зарплат, прибутків і надбавок до невисоких пенсій та соціальних допомог, адже дорогоцінний час роботи влади марнується безглуздо і безповоротно.

Яскравий приклад – останнє блокування роботи парламенту регіоналами і комуністами з формальних, надуманих мотивів. Блокувальники вважають свої вимоги суперважливими, але все одно це не вище за благо народу.

Хай це благо обіцяне на виборах, але ж формалізм опозиції не дає працювати ні парламентові, ні урядові, ні президентові. Дехто ладен переконувати прискіпливих опозиціонерів чи шукати якогось невідомого нікому компромісу.

Коробить від таких заяв, адже це виглядає щонайменше як підігрування всезагальній безконечній грі у формалізм, виходу з якої не існує. Вірніше він є - колапс всієї державної влади, але цим не хочеться лякати знервоване суспільство. Треба щось з цим робити, адже гра у прискіпливість оплачується нами, громадянами середнього і низького достатку, навіть найбіднішими і знедоленими.

Безглуздо переконувати регіоналів і комуністів у згубності для держави їхнього сьогочасного прискіпливого протистояння. Вони користуються цим як найлегшим способом ще до старту збити з дистанції конкурентів - парламентську більшість і уряд Тимошенко.

Про те, що станеться з народом, ніхто не думає. Політика перетворюється у хитрі і затяжні битви богів стародавнього світу, ритуальне дійство на очах спантеличеного народу. Хто з народу схильний вільно висловлювати свою думку на кухні, в оточенні колег чи навіть у пресі, тому легше зняти стрес - решті вкорочення віку гарантоване. До виборів далеко, а громадські інституції слабкі і дезорієнтовані, тому безправний громадянин може лише щось порадити тим, що на вершині Олімпу.

Що можна порадити, аби припинити політичну гру в прискіпливість? Регіоналам і комуністам радити щось марно. Вони зацікавлені в цій грі і не послухають вмовлянь чи апеляцій до проблем народу. Радити треба тільки парламентській більшості, урядові і президентові. Вони могли передбачити таку поведінку опозиції і не давати формальних зачіпок для протистояння. Важко повірити в нефаховість їхніх авторитетних консультантів і аналітиків.

Найкращий спосіб уникнути формального протистояння - це не давати формального приводу для цього. Звісно, і тоді будуть прискіпуватись, але не так переконливо. Непрофесіоналізм вищих політиків з одного та іншого боку полягає в тому, що одні без потреби продукують формальні приводи для протистоянь, а інші не можуть встояти перед диявольською спокусою пограти в прискіпливе протистояння.

Для того, щоб трохи заспокоїти український парламент, не так багато і треба. Президентові варто ретельно слідкувати за додержанням власного конституційного пріоритетного права і обов'язку виступати від імені держави в міжнародних стосунках, а голові уряду та спікерові поважати це право як святиню, незважаючи на реальний початок президентських перегонів.

Інтереси народу все-таки вищі, адже порушення виключного права президента дає найбільше формальних приводів для протистоянь. Секретаріат повинен припинити власні коментарі і заяви, оприлюднюючи лише офіційні тексти за підписом і від імені президента.

Як гарант Конституції, президент зобов'язаний з допомогою Генерального прокурора притягувати до відповідальності конкретних винуватців, незалежно від рангу чи мандату, які перешкоджають роботі парламенту у рамках визначених Конституцією термінів. Демократія - це відповідальність перед народом.

Особливо талановитим публічним політикам від більшості варто бути дуже обережними і стриманими у висловлюваннях і деякий час не ходити на телешоу. Це доволі важко, адже політики вважають публічне красномовство ледь не основною ознакою лідерства.

Згадайте гасло "Не словом, а ділом" – це допоможе! Якщо зараз мовчки і вперто політична більшість не набере темпу законотворчості і господарювання, вона буде постійно і вимушено гаяти час в прискіпливих протистояннях з будь-якого приводу.

І останнє побажання - журналістам з власної ініціативи оголосити мораторій на телешоу навколо теми політичних протистоянь. Заради шоу чи сенсації не варто давати стимул та інформаційну арену для формальних дріб'язкових перепалок і протистоянь-придирок.

Жодні старання телережисерів не зможуть завадити учасникам від політики робити своє шоу, яке вже остогиділо всім нормальним людям і, здається, самим учасникам теж. Чому політики і журналісти продовжують робити це, не приховуючи вимушеної приреченості? Питати марно, хоч здогадатись зовсім неважко.

Івано–Франківськ, Володимир Ференц