Справа Фірташа. Частина третя. Справи газові

Продовження. Першу частину читайте тут Справа Фірташа. Частина перша. Справи колгоспні. Другу частину можна знайти тут Справа Фірташа. Частина друга. Справи сімейні

Наприкінці 90-х справи Дмитра Фірташа і Марини Калиновської (тоді вже Марії Фірташ) йшли зовсім погано. Невелика фірма «Калиновська Марія і Любов» (КМІЛ) знаходилася в жалюгідному стані. За спогадами колишніх співробітників, провал за провалом в угодах з партнерами збільшувався тотальною невиплатою боргів за постачання продовольства.

Марина і Дмитро Фірташ цілий рік були в роз'їздах. Не звертаючи уваги на дзвінки кредиторів і зростаючі борги, партнери, самі того не підозрюючи, семимильними кроками підбиралися до ринку транспорту газу.

Коли саме в угодах запахло газом, зараз уже з'ясувати важко. Зрозуміло одне - вихід на ринок постачань енергоносіїв не був обумовлений ні «овочевим», ні транспортним, ні будь-яким іншим бізнесом Калиновських-Фірташів. Ні «КМІЛ», ні «Форватер», ні «Альтаїр», ні інші компанії, в яких працював Дмитро Фірташ не мали достатньо активів для початку торгівлі газом.

За багатьма свідченнями, людиною, яка забезпечила перший газовий контракт для «КМІЛ», став якийсь Володимир Галаздра. Ця людина зіграла невелику, але дуже яскраву роль у житті Марини і Дмитра Фірташа.

Історія знайомства партнерів з Галаздрою виглядає досить туманно. Багато родичів Марини Калиновської і сама екс-дружина газового олігарха стверджують, що впливового партнера знайшла саме вона. Причому всі розказані ними історії, так чи інакше овіяні легкою містикою.

Весілля Фірташів. Фото "Комсомольской правды"

Можливо, це пов'язано з особистістю самої Марини Калиновської. З тих пір як пані Калиновська-Фірташ стала меценаткою Свято-Вознесенського монастиря в селі Банчени Чернівецької області, Марину Фірташ у релігійних колах називають не інакше як матінка Марія.

До речі, багатьох дітей у притулку, який організований при монастирі, Марина Калиновська хрестила разом зі своїм кумом - колишнім міністром палива й енергетики Юрієм Бойком.

У ті роки Марина Фірташ часто відвідувала Ізраїль і молилася в Російській Духовній Місії в Єрусалимі. Під час однієї з поїздок на початку 2000-х у храмі святої мучениці цариці Олександри вона розповіла своєму братові Петрові Москалю, що побачила на іконі обличчя людини, яка повинна допомогти їй і чоловіку розрахуватися з боргами.

Людиною, яка з'явилася матінці Марії і, яку пізніше нібито впізнала під час випадкової зустрічі в Києві, був Володимир Миколайович Галаздра - член правління Полтавського ГЗКа.

На той момент Володимир Галаздра належав до групи "Фінанси і кредит", власниками якої виступали нинішній депутат «Нашої України» Олексій Кучеренко і депутат БЮТ Костянтин Жеваго. Пізніше в складі правління Полтавського ГЗКа його замінила нинішній депутат БЮТ Анжеліка Лабунська.

Однак у той час для Марини Калиновської і Дмитра Фірташа великою цінністю була інша посада пана Галаздри – він також був директором невеликої компанії «Барі», що згодом стала одним з центрів групи «Фінанси і Кредит».

А в кінці 90-х «Барі» була тільки невеликою часточкою «Інтергазу» - газової імперії Ігоря Бакая.

Коли в 1998 році пан Бакай став першим головою правління створеної за його «проектом» НАК «Нафтогаз України», заступництво над «Барі» взяв на себе його близький друг, народний депутат і радник президента Кучми Олександр Волков.

Компанія "Барі" грала не ключову, але дуже важливу роль у придуманій Ігорем Бакаєм схемі «газ в обмін на продовольство». Фактично спільне підприємство було основним агентом по розрахунках товарами і послугами за спожитий Україною туркменський газ.

Дмитро Фірташ та інший Олександр Волков спостерігають за грою баскетбольного клубу "Київ"

У 1998 році СП "Барі" ввійшло в число українських газотрейдерів і якийсь час постачало російський газ разом з «Інтергазом». За деякими даними існував навіть окремий контракт між РАТ "Газпром" і "Барі" на постачання 2,8 мільярдів кубометрів газу.

Цікаво, що «Барі» за формою власності було українсько-швейцарським спільним підприємством. За дивним збігом обставин, пізніше саме у Швейцарському кантоні Цуг буде зареєстрована компанія RosUkrEnergo.

До моменту знайомства Володимира Галаздри з партнерами Мариною і Дмитром Фірташем у «КМІЛ» назбиралася деяка кількість боржників в Туркменістані. Перша угода, яку забезпечив директор СП «Барі» своїм новим партнерам, за різними версіями була пов'язана з постачанням рейок або арматури.

Крім того, у новоспечених газівників Марини і Дмитра Фірташа вже були деякі контакти в газових колах Туркменістану, що зав'язалися ще в Німеччині.

До кінця 90-х у Берліні партнери відкрили невелику транспортну компанію MDF Transspeditions. MDF розшифровується як Marina & Dmitriy Firtash. За іронією долі через багато років Дмитро Фірташ презентує світові свою групу зі співзвучною назвою, замінивши в ній одну букву - GDF (Group of Dmitriy Firtash).

Один з партнерів MDF Transspeditions – власник невеликої страхової компанії, якийсь Антон згодом став фіктивним чоловіком першої дружини Дмитра Фірташа – Людмили Фірташ (у дівоцтві Грабовецької).

У середині 1998-го року Антон познайомив Марину Фірташ з одним з високопоставлених співробітників посольства Туркменістану в Німеччині, який згодом став одним з великих чиновників у нафтогазовій сфері і забезпечував Дмитра і Марину Фірташ підтримкою в газових угодах.

Газ в обмін на задоволення

Схема бартерних постачань газу виглядала так. НАК «Нафтогаз Україна» одержував газ в обмін на доставку продовольства в Туркменістан, але на практиці сам НАК ніякого відношення до постачань продуктів у Туркменістан не мав. Цим займалися різні посередники, такі як «Барі» або КМІЛ.

Але за нестачі твердої валюти на всьому пострадянському просторі, компанії-посередники як оплату теж одержували частину газу на внутрішньому ринку.

Надалі розподіл газу на внутрішньому ринку проходив досить цікаво: НАК «Нафтогаз України» постачав паливо в неприбутковий сектор – бюджетним підприємствам, облгазам, державним установам, а дрібні посередники і великі приватні трейдери, такі як "Республіка" і "Інтергаз" Ігоря Бакая,– прибутковому промисловому секторові.

Одним з таких посередників і стала компанія «КМІЛ» Марини і Дмитра Фірташів. 12 травня 2000 року невелика чернівецька фірма, яка колись торгувала консервами, отримала ліцензію «На право здійснення підприємницької діяльності по постачанню природного газу за нерегульованим тарифом».

Але вже незабаром партнери по КМІЛ одержали пропозицію про співробітництво від найбільшого на той момент газового трейдера - Ігоря Макарова і його компанії «Ітера». Для забезпечення спільних схем по постачанню продовольства в Туркменістан 15 січня 2001 року в місті Лімасол на Кіпрі була зареєстрована компанія Highrock Holding Ltd.

Засновниками Highrock Holding Ltd виступили:

Відповідно до джерел «Української правди», компанії Agatheas Trading Ltd. і Finegoods Trading Ltd. були створені в один день, рівно за 15 днів до реєстрації Highrock Holding Ltd - 31 грудня 2000 року. Більше того, в обох компаній один засновник - Mittelmeer Nominees Ltd., який виступав від імені адвокатської компанії Christodoulos G. Vassiliades & Co.

30 січня 2001 року офіційним директором Highrock Holding Ltd був призначений Дмитро Фірташ.

Highrock Holding Ltd довго залишалася головною в схемі Дмитра Фірташа по постачаннях газу в обмін на продовольство. Пізніше на цю ж компанію були зареєстровані 80% акцій приналежного йому «Таджиказоту».

Якийсь час Highrock Holding Ltd продовжував співпрацювати з компанією «Барі», але фінансові потоки, які збільшувалися, дозволяли поки що ще партнерам планувати створення окремої структури.

З сімейного альбома Фірташів. Фото "Комсомольской правды"

Через півроку після реєстрації Highrock Holding Ltd, Марина Калиновська і Дмитро Фірташ, не сповістивши навіть найближчих родичів, зненацька вирішили узаконити свої стосунки. Як видно, шлюб був фіктивним і був необхідний в однаковій мірі обом партнерам.

Уже на початку 2000 року ролі в спільному бізнесі партнерів діаметрально змінилися - якщо раніше переговорами в основному займалася Марина Калиновська, то тепер на переговорах усе частіше став з'являтися Дмитро Фірташ. Пані Калиновську така підкреслена самостійність партнера не могла не стурбувати.

Секрет загадкового шлюбу полягав у тому, що Highrock Holding Ltd стала першою і, як видно, єдиною загальною компанією Марини Калиновської і Дмитра Фірташа. До цього всі ділові стосунки між партнерами мали винятково договірний характер і не реєструвалися юридично. Але заради справедливості треба сказати, що і «КМІЛ» і всі інші дрібні компанії, з яких починався загальний бізнес, були зареєстровані на ім'я Марини Фірташ.

Діловий характер союзу підкреслювався ще і тим, що свідками нещодавно одружених чоловіка і жінки в ЗАГСі виступив усе той же директор «Барі» Володимир Галаздра і його дружина Світлана.

Але рівноправний союз не вийшов. Згідно з письмовими свідченнями Марини Фірташ районному суду Лімассола (є в розпорядженні «Української правди»), через короткий проміжок часу компанія Finegoods Trading Ltd. була виведена зі складу засновників, а єдиним власником і директором Agatheas Trading Ltd став сам Дмитро Фірташ, сконцентрувавши у своїх руках 84% акцій усієї компанії.

Найцікавіше, що в документі вказується адреса „великого активу” Agatheas Trading Ltd - м. Київ, вул. Павловска, 18». За інформацією «Української правди», зараз у будинку за зазначеною адресою знаходиться офіс молодшого сина Марини Калиновської – Олександра.

Кінець 2002 року був вирішальним в долі Дмитра Фірташа. У листопаді заступник голови «Газпрому» Олександр Рязанов, який пізніше став одним з головних лобістів RosUkrEnergo, зненацька заявив, що Росія може обійтися і без посередника в газових відносинах з Україною.

Але елементарне зіставлення дат висловлень і офіційних зустрічей високопоставлених чиновників НАК «Нафтогазу України» і «Газпрому» з датами створення компанії, яка стала монопольним постачальником газу вказує на те, що це був банальний блеф з боку пана Рязанова.

5 грудня 2002 року «Газпром» і НАК підписали угоду про створення спільного підприємства, яке і буде займатися транзитом Туркменського газу. А наступного дня (!) 6 грудня 2002 року за вказівкою Дмитра Фірташа в невеликому Угорському селищі Чабди чотирма фізичними особами була створена компанія Eural Trans Gas. Пізніше саме вона і стала першим газовим монополістом і посередником у постачаннях туркменського газу.

І що найцікавіше, Eural Trans Gas як раніше Ітера, продовжувала користуватися послугами компаній-посередників.

Зокрема, Highrock Holding Ltd продовжував активно обслуговувати бартерні операції Eural Trans Gas. Компанії групи HighRock спільно з НАК "Нафтогаз України" стали співвласниками ТОВ "Укргазтрейд", що займалось поставками средньоазійської бавовни, а також газу і електроенергії виробникам міндобрив.

Тобто, фактично з відходом Ітери не змінилася ні схема постачань, ні їхня прозорість - змінилися тільки учасники.

Подальша зміна посередника - Eural Trans Gas на RosUkrEnergo - була ще більш банальною. До кінця 2005 року в RosUkrEnergo все ще продовжувала працювати бартерна схема постачання газу за участю колишніх посередників. Тобто не змінилася ні схема роботи і, з'ясувалося згодом, ні її учасники.

Бо вже тоді багатьом було зрозуміло, що австрійський банк намагається сховати саме Дмитра Фірташа. Наприклад, одним із представників координаційної ради RosUkrEnergo з боку Raiffeisen Investment виступав давній партнер Дмитра Фірташа - Роберт Шетлер-Джонс. Більше того, на початку 2006-го року Дмитро Фірташ сам був помічений на засіданнях правління компанії як консультант Raiffeisen Investment.

Єдине, що дотепер залишається туманним - навіщо була необхідна заміна Eural Trans Gas на RosUkrEnergo, якщо і власники, і бенефіціарії компанії залишилися колишніми? Тоді, як і зараз, власників компанії підвела відверта непублічність - конкуренти й опоненти розгорнули в ЗМІ компанію за обвинуваченням Eural Trans Gas у зв'язках з одним із найодіозніших авторитетів кримінального світу - Семеном Могилевичем.

Єдине, що кидалося в око в ході зміни чергового посередника - демонстративна відкритість участі в складі засновників RosUkrEnergo Росії - "Газпром" офіційно визнав свою частку участі в акціях RUE.

Таким чином питання про причетність решти власників компанії до імперії Семена Могилевича зависло у повітрі.

(Далі буде...)

Автор Мустафа Найєм