10 міфів про Шенгенську зону і перспективу безвізового режиму між Україною і ЄС
Мотивацією до написання статті послужила публікація на сайтах посольств країн Східної Європи, які вступили в грудні минулого року в Шенгенску зону, нових візових вимог для громадян України, а також стаття Віталія Мартинюка – оригінальний варіант відповіді на хвилююче всіх питання "Чи світять українцям Шенгенські візи?"
Проаналізувавши безліч міфів про візи і Шенгенский простір, які панують у нашому суспільстві, спробуємо дати на нього свій варіант відповіді.
Міф 1. Україна рухається до безвізового режиму з європейськими країнами, і ця перспектива не за горами.
"На цей рік ми запланували собі й обов'язково поставимо питання перед ЄС на початку переговорів про скасування візового режиму взагалі. Нехай це середньострокова мета, але ми будемо до неї наполегливо прагнути", - так говорить у переговорах щодо віз з країнами Євросоюзу міністр закордонних справ України Володимир Огризко в інтерв'ю тижневикові "Дзеркало тижня".
Оптимізм у першого дипломата країни є, це безперечно. Однак на чому він базується?
Якщо провести порівняльний аналіз, яку кількість країн Європи українець міг відвідувати без візи протягом останніх 17 років, то ми побачимо, що з кожним роком таких країн стає усе менше і менше.
Після розпаду СРСР першими закрилися від нас Латвія, Литва, Естонія й республіки колишньої Югославії, які оголосили незалежність.
На порозі нового тисячоліття візи для українців ввела Чехія, Словаччина і Болгарія, у 2004 році до них приєдналися останні безвізові "острівці" - Польща, Румунія й Угорщина.
У такий спосіб у 2004 році європейський континент виявився розділений візами на дві частини – велику західну, всередині якої всі жителі одержали можливість вільно їздити один до одного за кордон, і маленьку східну, для мешканців якої поїздки за кордон стають з кожним роком все складнішими.
Ми, на жаль, виявилися в другій, маленькій частині континенту, відділеній візовою "стіною" від основної Європи.
Міф №2. Угода з Європейським Союзом про спрощення візового режиму, ратифікована Верховною Радою України, стала великим досягненням української дипломатії.
Міністр закордонних справ України Володимир Огризко у вже згаданому інтерв'ю заявив про факт підписання угоди: "Навіть у дуже складних умовах, в яких зовнішня політика здійснювалася в 2007 році, були досягнуті досить серйозні і конкретні результати..."
Зрозуміло, міністр повинен рапортувати про зроблену роботу. Але чи дійсно є ця угода проривом України у відносинах з ЄС, серйозним і конкретним результатом?
Правильна відповідь: ні. Аналогічні угоди були запропоновані ЄС (і укладені) з усіма країнами сусідами (крім Білорусі): Російською Федерацією, Албанією, Молдовою, Чорногорією, Македонією, Боснією і Герцеговиною, Сербією.
Міф №3. Угода з Європейським Союзом про спрощення візового режиму полегшує в'їзд у Європу великій кількості українських громадян.
Володимир Огризко в тому ж інтерв'ю з цього приводу говорить: "Отримано дуже непоганий результат, дійсно орієнтований на людей. Ми сьогодні даємо їм можливість відчути, що вони не відрізані від Європи, що в них з'явилося значно більше шансів спокійно і вільно подорожувати".
Радість міністра зрозуміла – тепер він, дійсно, зможе по своєму дипломатичному паспорту їздити в Європу без віз. "Не відрізаними від Європи" виявилися також депутати Верховної Ради, члени Кабінету Міністрів та інші власники диппаспортів.
Однак для звичайних українських громадян ця заява пролунала трохи дивно: адже вона була зроблена через усього декілька днів після кардинального посилення (а не спрощення) візового режиму з боку країн Східної Європи.
Однак, скаже єврооптиміст, угода передбачає ще ряд моментів, що полегшують в'їзд.
Розглянемо їх по порядку. У чому полягає спрощення видачі віз відповідно до угоди?
Угода:
1) визначає єдине держмито 35 євро за оформлення віз. З огляду на те, що ще торік держмито в Литву, Латвію, Естонію, Польщу, Угорщину, Чехію і Словаччину складало 0 євро, а в країни Західної Європи ціна і раніше була близько 35 євро – все дійсно "спростилося";
2) скорочує термін розгляду клопотання про візу. У тексті документу сказано: "Рішення про видачу візи приймається в загальному порядку протягом 10 календарних днів. У виняткових випадках термін ухвалення рішення може бути продовжений до 30 днів".
Місяць на розгляд візової анкети – це дійсно "прогрес". Що ж, продовжуємо радіти.
При розгляді клопотання про візу від сплати держмита звільняються: судді, члени офіційних делегацій, спортсмени, вчені і культурні діячі, журналісти, водії-далекобійники, члени поїздних і локомотивних бригад. На перший погляд список значний.
Однак давайте задумаємося, хіба платили зі своєї кишені держмито судді або провідники потягів, спортсмени або вчені?
Для всіх зазначених категорій громадян поїздки в Європу є виконанням своїх професійних обов'язків, а командировочні витрати - на візу, проживання і дорогу - їм звичайно сплачує роботодавець.
Заради справедливості варто зазначити, що деякі категорії громадян, які самостійно сплачують консульський збір, у список все-таки потрапили. Це школярі, студенти і аспіранти, які їдуть на навчання, а також пенсіонери.
Однак зазначимо, що для батьків, які можуть сплатити навчання свого чада в Сорбонському університеті, економія в 35 євро не є істотною, а кількість українських пенсіонерів, що їздять відпочивати в країни Євросоюзу на чесно отримані від держави 500 гривень на місяць, невелика.
Більше 90% українських громадян скористатися "спрощенням візового режиму з ЄС" не зможуть.
Міф №4. Скасувавши в 2005 році в односторонньому порядку в'їздні візи для всіх країн Євросоюзу Україна домоглася полегшення візового режиму для своїх громадян з боку ЄС.
З моменту прийняття цього історичного рішення пройшло вже майже 3 роки, і єдина угода про спрощення віз, підписана між Україною і ЄС – та сама, що ми розглядали в попередньому міфі.
Варто зазначити, що аналогічна угода ЄС з Російською Федерацією набула чинності на півроку раніше нашої – у червні 2007 року, і це при тому, що РФ зберегла паритетний візовий режим з Європою.
Якими міркуваннями керувалися українські дипломати, ініціюючи скасування віз для громадян США, Канади, Японії і Південної Кореї – залишається тільки здогадуватися. Адже відповідного скасування віз для українців з боку цих країн не очікує, здається, ніхто.
Міф №5. Усі країни Шенгенської зони мають однакові візові вимоги, тому не можна звинувачувати наших сусідів (скажімо, Чехію або Словаччину) у жорсткості візового режиму – вони лише змушені грати за загальними правилами.
Досить зайти в Інтернет на сайти консульств деяких європейських країн, щоб переконатися в тому, що кожна країна висуває свої оригінальні вимоги.
Для порівняння розглянемо візові вимоги двох країн Шенгену: відносно бідної Словаччини й однієї з найбагатших - Норвегії, зарплати в якій у декілька разів перевищують словацькі.
Для одержання туристичної візи в ці країни потрібно:
1) підтвердження бронювання готелю і маршрут подорожі (Норвегія);
для Словаччини підтвердження готелю недостатньо – потрібен оригінал ваучеру від словацької турфірми;
2) копії всіх сторінок національного загальногромадянського паспорту (Норвегія); Словаччина також вимагає оригінал паспорту;
3) підтвердження роботодавця в стабільності доходу заявника (Норвегія); Словаччина також вимагає трудову книжку і її копію;
4) виписку з банківського рахунку або копію дорожніх чеків Норвегія вимагає тільки за відсутності довідки з місця роботи, на відміну від Словаччини;
5) квитки на літак або автобус Норвегії не потрібні - знову ж таки на відміну від Словаччини;
6) з 29 січня 2008 року заявку на одержання норвезької - але не словацької - шенгенської візи можна подавати через Інтернет.
У такий спосіб потрапити українському туристові в Шенгенську зону через норвезьке консульство значно легше, ніж через словацьке – неймовірно, але факт.
Міф №6. Без візи в країни Шенгенської зони в'їжджають тільки громадяни багатих держав, від яких Україна сильно відстає за всіма економічними показниками.
Насправді вільно подорожувати по Європі можуть громадяни практично всіх латиноамериканських країн. Рівень життя в багатьох з них такий самий, як в Україні, а може й нижчий.
Країни Латинської Америки, безвізові в Європу: Гондурас, Аргентина, Бразилія, Чилі, Гватемала, Коста-Ріка, Мексика, Нікарагуа, Панама, Парагвай, Сальвадор, Уругвай, Венесуела.
Міф №7. Перешкода на шляху до безвізового режиму між Україною і ЄС – проблема неврегульованого статусу кордонів України з Росією, Білоруссю і Молдовою і контрабанда.
Озвучив цей міф у своїй статті "Чи світять українцям Шенгенські візи?" Віталій Мартинюк.
Зокрема він пише: "Тільки за 22 січня 2008 року, за повідомленням Державної прикордонної служби України, на україно-російському кордоні зафіксовано три спроби незаконного перевезення боєприпасів".
Безумовно, контрабанда в будь-якій країні є проблемою. Однак факт вивозу декількох пістолетів або автоматів (не танки ж перевозили, насправді) з Росії в Україну - справа української міліції, яка повинна краще працювати в завданні припинення цієї незаконної торгівлі. Яке це має відношення до безвізового режиму – зовсім незрозуміло.
Далі Мартинюк пише: "Ще однією проблемою є невизначеність придністровського сегменту кордону між Україною і Молдовою".
Автор натякає на те, що до тих пір поки Україна буде межувати з невизнаною державою Приддністров'я, безвізовості в Європу їй не бачити.
Для того щоб переконатися в неспроможності цього міфу, досить навести приклад Ізраїлю. Громадяни "землі обітованої" подорожують в Європу без віз, однак країну з більшою кількістю неурегульованих кордонів важко уявити.
На північ від Ізраїлю знаходиться Ліван, кордон з яким - фактично лінія фронту. На півдні Ізраїлю – Палестина, де також ситуація постійно знаходиться на межі громадянської війни. Закрито кордон з Сирією.
У недалекому минулому Ізраїль мав територіальні суперечки також з Єгиптом і Йорданією, тобто взагалі з усіма своїми сусідами! Через Ізраїльський кордон не те що здійснюються "спроби незаконного перевезення боєприпасів", а летять ракети і бомби, причому постійно.
І що ж? Ізраїльтяни спокійно їздять в Європу без віз.
Ось ще один приклад. Громадяни республіки Кіпр не тільки можуть їздити в ЄС без віз, але навіть є його частиною! Той факт, що єдина держава, з якою республіка Кіпр межує по суші – це невизнаний турецький Кіпр, не завадило першому стати повноправним членом ЄС.
Так що в порівнянні з прикордонними проблемами цих держав наявність в України такого сусіда як ПМР, тим більше на невеликому відрізку кордону, ніяк не може стати хоч трохи серйозною проблемою.
Міф №8. Перешкода на шляху до безвізового режиму між Україною і ЄС – потоки нелегальних мігрантів з країн Азії, які намагаються через територію України потрапити у Західну Європу. Цю проблему можна вирішити шляхом введення візового режиму з країнами СНД.
Віталій Мартинюк в тій самій статті пише: "Основний потік нелегальних мігрантів в Україну проходить через країни СНД, у першу чергу через Росію. Цьому сприяє... безвізовий режим з зазначеними країнами", "...саме через ці країни проходять основні канали нелегальної міграції".
Більшість нелегалів з Азії - громадяни Індії, Пакистану, Бангладеш, Китаю та інших бідних і перенаселених країн. З усіма цими державами в України - візовий режим.
Чим може допомогти в справі припинення нелегальної міграції введення віз з країнами СНД і "у першу чергу з Росією", звідки хоч трохи помітної нелегальної міграції в Україну немає – незрозуміло.
Адже не росіяни і не казахстанці переходять по полю кордон і тікають від нарядів прикордонників. До того ж для нелегального переходу не потрібно мати не те що візу, а і які-небудь документи взагалі.
Міф №9. Чим суворіший в країні візовий режим, тим менше в ній нелегальних мігрантів і навпаки.
Віталій Мартинюк наводить у своїй статті таку статистику: "За інформацією дипломатичних представництв України, у Польщі на заробітках знаходяться 300 тис. громадян, в Італії - 200 тис."
За неформальними рейтингами складності отримання візи, які публікувались в різних вітчизняних газетах, Італія традиційно займає перше або одне з перших місць у Європі – у консульстві з апплікантами проводять жорстку співбесіду, вимагають довідки про наявність нерухомості, про обіг грошових коштів на банківському рахунку і т.п.
Польща, навпаки, до вступу в Шенген місяць назад була найліберальнішою за своїми візовими вимогами – у консульстві можна було протягом одного дня оформити багаторазову візу на півроку без яких-небудь документів взагалі, причому безкоштовно.
І що ми бачимо? Дві країни проводили зовсім різну візову політику, однак одержали майже однакову кількість українських "заробітчан".
Міф №10. Перешкода на шляху до безвізового режиму між Україною і ЄС - невідповідність візового списку України візовому списку ЄС.
Віталій Мартинюк намагається обгрунтувати цей міф у такий спосіб: "Європейський Союз, швидше за все, з початком переговорного процесу буде вимагати від України усунути ці розбіжності (у візовому списку – А.С.). Головним підходом є те, що в України не повинно бути безвізового режиму з країнами, поїздки з яких у ЄС передбачають одержання віз. У цей час в України безвізовий режим з усіма країнами СНД, окрім Туркменістану".
Усі аргументи проти виконання дискримінаційної вимоги ЄС у необхідності "відповідності візового списку України списку ЄС" були б дискусійними, якби не одне "але": обов'язковість дотримання цих вимог для безвізового режиму – черговий міф.
Розглянемо приклад Хорватії.
Громадяни цієї країни їздять по всій Європі без віз, що не заважає Хорватії мати безвізовий режим поїздок з Росією, Сербією, Боснією, Македонією, у ЄС візовими.
Ще більш переконливий приклад – Малайзія, безвізова для більше ніж ста країн світу, громадяни якої також вільно відвідують Європу.
