Скільки прем'єр-міністрів має Україна?

Виглядає так, ніби Україна повертає до ситуації, яка була у перший рік після Помаранчевої революції, коли існувало два уряди: офіційний уряд, очолюваний Юлією Тимошенко, і президентський уряд, на чолі якого був тодішній секретар Ради національної безпеки і оборони Петро Порошенко.

Ми всі пам'ятаємо, як це скінчилося у вересні 2005 року кризою і розколом у помаранчевому таборі, який тривав вісімнадцять місяців.

Кожний добрий політик знає, що не можна повторювати своїх помилок. Чому ж тоді президент Ющенко повторює ту саму помилку?

Єдина відмінність полягає у тому, що він не перебуває у закордонних поїздках так часто, як він це робив у 2005 році, а, отже, безпосередньо конкурує з прем'єр-міністром.

Президент перешкоджає здійсненню планованого візиту прем'єр-міністра до Москви, стримує ключові призначення до уряду, видає щоденні інструкції прем'єр-міністру, включаючи стримування приватизаційних планів на цей рік, та видає пропозиції до закону "Про Кабінет Міністрів України", що у свою чергу підважує силу уряду.

Президент намагається заблокувати проведення урядових реформ у високо корумпованому енергетичному секторі, які спрямовані на усунення "РосУкрЕнерго", представленого урядом Єханурова у січні 2006. Чи все це пов'язане з політичним консерватизмом чи корумпованими інтересами, а, може, з обома разом взятими?

Пропозиції до закону "Про Кабінет Міністрів України" відміняють багато конституційних реформ, за які голосувала пропрезидентська "Наша Україна" (а БЮТ голосував проти) у грудні 2004 року. Губернатори областей, призначені президентом, будуть мати можливість накласти вето на урядові призначення.

Правки до закону про уряд змусили б Кабінет міністрів підпорядкуватися рішенням Ради національної безпеки і оборони, очолюваної колишнім лідером фракції Партії Регіонів Раїсою Богатирьовою та колишнім повноважним представником Януковича під час виборчої кампанії 2004 Степаном Гавришом.

Таке формулювання було б антидемократичним і в результаті означало б, що невибрана "широка коаліція" з-поза парламенту буде контролювати уряд, підтриманий більшістю всередині парламенту, яка прийшла до влади шляхом виборів. Богатирьова у такій ситуації може стати новим Порошенко.

Той факт, що президент може диктувати прем'єр-міністру, показує, до якої міри українські еліти живуть у світі фантазій, відірваному від реальності. У виборах 2007 року БЮТ відставав від Партії Регіонів всього на 3 %, а за результатами опитування громадської думки у грудні вперше випередив Партію Регіонів, маючи 26%, порівняно з 25%, набраними Партією Регіонів.

Натомість популярність пропрезидентської Нашої України – Народної Самооборони, яка на виборах отримала 14%, повторюючи при цьому результат з 2006, впала у грудні з 14% до 8%. За Юлію Тимошенко, як політика року, проголосував 31% опитуваних, в той час, як за Ющенка тільки 6,6%. У такій ситуації прем'єр-міністр має повне право диктувати президентові, а не навпаки.

Віддавання уряду на милість Ради національної безпеки і оборони та губернаторів було б регресом для української демократії, оскільки виконання урядом програми реформ було б заблоковане інституціями, які не були вибрані шляхом демократичного голосування.

Колишні комуністичні країни Східної Європи, які прийняли парламентарні системи швидше рухаються у напрямі демократизації та інтеграції у НАТО та ЄС, ніж країни-члени СНД, які здебільшого мають президентські устрої.

Грузія, на відміну від України, зробила велику помилку, перейшовши від парламентаризму до президентського устрою після Революції Троянд. У постреволюційній Грузії опозиція відійшла на марґінес, що призвело до серйозної кризи восени 2007 року та дострокових виборів у цьому місяці. Кожна спроба відійти від парламентаризму буде кроком назад і для української демократії.

Уряд Тимошенко є для України найкращим шансом втілити у життя демократичні та економічні реформи та боротьбу з корупцією, які були головними вимогами Помаранчевої революції. Європейська Бізнес Асоціація характеризує теперішній український уряд, як такий, що спрямований на розвиток бізнесу та підтримку і заохочення іноземних інвестицій.

Проте урядові реформи Тимошенко та її боротьба проти корупції зустрічаються з двома викликами: по-перше, президентський консерватизм стосовно впроваджуваних реформ та брак політичної волі президента для боротьби з корупцією; по-друге, незацікавленність Партії Регіонів цією боротьбою.

У недавньому звіті Атлантичної Ради США під назвою "Корупція, демократія і інвестиції в Україні" зазначено: "Незважаючи на те, що є багато причин живучості корупції в України, опитування показують, що найбільше громадське розчарування пов'язане саме з президентом Ющенко. І хоча багато виборців вважають його одним з небагатьох найважливіших політиків держави, незіпсованих корупцією, президент, на думку українців, зробив замало для боротьби з корупцією".

Більшість Українців (61 %) покладають головну відповідальність за боротьбу з корупцією саме на президента. Але тільки 21% опитуваних вважає, що президент протягом трьох років свого перебування на посаді показав свою політичну волю до цієї боротьби.

У звіті Атлантичної Ради підкреслюється, що Партія Регіонів також ніколи не виявляла особливого зацікавлення боротьбою з корупцією: "Партія Регіонів не зробила початково корупцію головною прерогативою своєї передвиборчої кампанії 2007 і представила свою антикорупційну програму тільки після того, як Ющенко вислав різкого листа Януковичу, критикуючи регіоналів за те, що вони є єдиною з трьох головних партій, яка ігнорує проблему корупції".

Тоді Партія Регіонів представила свою програму, яка була ремінісценцією попередньої віртуальної програми боротьби проти корупції, прийнятої за часів колишнього Президента Кучми.

Атлантична Рада вважає, що так само, як і за часів Кучми, Партія Регіонів сьогодні не має нових і конкретних ідей того, як боротися з корупцією, і антикорупційні заходи не є її пріоритетом. Українці дуже низько оцінюють боротьбу проти корупції уряду Януковича 2006-2007.

Тільки 13,7% опитуваних вірять у те, що уряд мав політичну волю боротися з корупцією, і тільки 11,1% вважають, що парламент з антикризовою парламентською більшістю мав наміри це робити.

Партії Регіонів і президентові бракує політичної волі, щоб реформувати систему правосуддя і перемогти корупцію. В Україні корумповані еліти отримують державні нагороди замість того, щоб отримувати вирок і сидіти у в'язниці.

Для чого тікати за кордон і просити про притулок, якщо можна бути вибраним до українського парламенту, отримати з рук президента державну нагороду і державну посаду високого рангу?

Однак кожна політична сила – чи з боку опозиції, чи президента, – яка намагається перешкодити реформам уряду Тимошенко та боротьбі з корупцією, врешті-решт зустрінеться з гнівом електорату у день виборів.

Доктор Тарас Кузьо є науковим співробітником Інституту європейських, російських та євразійських досліджень в Університеті Джорджа Вашингтона і старшим науковим співробітником Кафедри українських студій у Торонтовському Університеті.