Записки після київського клінчу

"Удар, удар, ещё удар. Один удар и вот
Луценко Юрий, МВД, проводит апперкот…"

До 70-ї річниці з дня народження світлої пам'яті Володимира Семеновича Висоцького, нехай пробачить він мені настільки вільне трактування його твору.

Отже, боксерський гонг все-таки пролунав! Непристойне з'ясування стосунків між Луценком і Черновецьким - це, по суті, початок реальної кампанії дострокових виборів київського міського голови.

На чию б користь - міністра МВС або мера столиці - не трактували тепер рукоприкладство в секретаріаті президента, йдеться про того третього, хто власне може і виграти, і програти. Залежно від того, яку стратегію політичного бою вибудує реальний кандидат у боротьбі за мерське крісло. Йдеться про Віталія Кличка.

Власне, багато хто з армії незадоволених нинішньою київською владою, чекав такого жорсткого вчинку від чемпіона світу в суперважкій вазі за найпрестижнішою з версій - WBC. Чекав, але дочекався від міністра внутрішніх справ.

Наслідки політичного нокдауну Черновецького для Луценка і позитивні, і негативні одночасно. На одній чаші терезів - зростання популярності в люмпенізованної частини київського електорату, що мислить категоріями "так йому і треба" і "я б теж додав".

З іншого боку - розчарування інтелігентної публіки в стилі "як може міністр МВС руки розпускати" і "якщо так поводяться міністри з мерами в секретаріаті президента, то, як же тоді поводяться "опера" і дізнавачі в РВВС із затриманими".

Але найнеприємніше - перспектива реального карного переслідування головного міліціонера з боку прокуратури. Як говорила героїня Захарової в "Кримінальному таланті" героєві Жаркова: "Вони там, звичайно, розберуться, але крівці з тебе поп'ють! Ой, поп'ють! Ти ж своїх знаєш!"

З тією тільки різницею, що працювати з главою МВС у справі будуть "слєдаки" прокуратури - органу, на який Луценко адміністративно ніяк не може вплинути.

Власне, війна на знищення, розпочата Черновецьким і Луценком вже після самої бійки, наочно показує, що великі втрати матимуть обоє.

Ну, хто, наприклад, заважав Луценку таки довести до розуму кримінальну справу за фактом загибелі підлітка під колесами авто Черновецького, ще до самої бійки?

Як власне, хто заважав Блокові Черновецького виходити з пікетами під МВС, ще до отриманого лідером ляпасу?

Начебто одному не було за що саджати, а іншим не було проти чого протестувати?

А якщо ще й згадати, що саме голосами фракції соціалістів, і особисто Луценком, було освячене правління Черновецького в Київраді, то виходить, що ця їхня війна - не війна. Вендета!

І в такій ситуації перша соціологія від Центра Разумкова підтверджує в цілому непоганий розклад для Кличка в боротьбі за крісло мера: після пропущеного Черновецьким хуку від Луценка, кияни на рівні суспільної думки освистали обох. Кожен з них втратив симпатій більше, ніж отримав.

Але, продовжуючи алюзії за Висоцьким, руку підняв рефері тому, хто не бив, - Кличко тепер користується підтримкою 28% киян.

Отже, якою в такій ситуації може бути його стратегія? Завдання номер один - стати реальним єдиним кандидатом від БЮТ-НУНС і переконати партнерів у тому, що це їм нічим не загрожує.

І перші коментарі Кличка інциденту в СП цілком у стилі подібного загравання: мовляв, я і сам багато разів хотів вдарити, але стримався, а то б уявіть, що було, а взагалі я - гуманіст. І, мовляв, потрібен такий мер Києву, якого ніхто не посміє вдарити. По-перше, не буде за що. А по-друге - спробуй, замахнися. Навіть міністр МВС. Собі дорожче.

Кличко з часів своєї появи в чемпіонському бою з Денні Вільямсом восени 2004 року з жовтогарячою ганчірочкою на трусах, дотепер так і не став майстерним політиком. І йому розібратися в тонкощах інтриг між Тимошенко, Балогою, Ющенком, Януковичем, не говорячи вже про більш дрібних гравців таких як Довгий-старший або Горбаль, набагато складніше, ніж в авантюрних розводках Дона Кінга в боксі.

Чемпіонові в боротьбі за столичний пояс потрібен консенсус на вищому політичному рівні. І, бажано, побільше союзників, які можуть впливати на домовленості.

Тяганина з розглядом у ВР постанови про створення тимчасової слідчої комісії з ситуації в Києві і внесення аналогічного рішення по Харкову - досить тривожний сигнал для недосвідченого у політичних перемогах чемпіона.

Завдання номер два - просто зараз показати реальні справи в місті. Адже може ж Луценко після скандалу з мордобоєм забрати екіпажі ДАІ від супроводу ненависних усім водіям евакуаторів! Так і Кличко міг ходити на перші емоційні збори потерпілих в афері "Еліта-Центру".

Можна особисто взяти участь у захисті зелених насаджень від будівельної вакханалії, що не припиняється, у місті. Ще було б непогано, якби як раз був десяток-два молодчиків-рейдерів проти декількох захисників-активістів - з Кличком у своїх рядах вони точно витримають.

А так складається враження, що Кличко - як мед у Вінні-Пуха - якщо він є, то його відразу немає. Фракції, яка залишилася, з вісьмох депутатів міськради - точно потрібний політичний капітал. Важливо його не тільки не розбазарити, але й залучити у свої ряди нових яскравих особистостей з числа і ворогів, і союзників.

Як, припустимо, колишнього лідера фракції НУ-НС у Київраді Андрієвського. На даний момент - главу штабу команди Кличка. Найближчим часом киянам пообіцяють назвати її поіменний склад. І від його монолітності і компетентності буде залежати дуже багато - адже на Хрещатику, 36 на відміну від боксерського рингу, один точно не воїн.

Нині київська ділова і політична еліта уже вся в пошуках: до кого б пристати?

Тут усе ще важлива позиція Олександра Омельченко. Залишки авторитету столичного патріарха можуть знадобитися його молодому протеже Кличку. У багатьох в пам'яті кумедні Тб-картинки: маленький Омельченко піднімає на руки величезного Кличка після чергового виграного ним бою.

Тільки зараз стало зрозуміло - якби тодішній мер так само підтримав молодого конкурента на виборах у березні 2006 року, а не поперся знову на вже втомлених від нього киян, то перемога була б забезпечена. І воювати з Черновецьким сьогодні не потрібно було б зовсім.

Ще одне питання - бізнес Кличка в декількох підприємствах, його фінансовий капітал. І в цій справі йому б не зашкодило більше відкритості: в цілому ясно, що небідна людина, але от - де? що? скільки? у яких частинах і пропорціях? - запитання далеко відкриті. Особливо з огляду на явне небажання чемпіона давати чіткі і зрозумілі відповіді.

Загалом, у Києві чемпіонові потрібно грати першим, а не другим номером, як він і звик на боксерському ринзі. Домовлятися. Фінтити. Ухилятися. Іти. Але завжди - тільки наступати.

Поки що в нього є головне, у порівнянні з іншими претендентами - впізнаваність і відсутність будь-якого відторгнення киянами. Але однозначно позитивне сприйняття може так і не з'явитися, якщо Кличко не стане діяти в центрі політичного рингу, замість того, щоб вичікувати в кутку.

В принципі, він і далі може виснажувати супротивників в надії на перемогу за балам. Але для справжнього реваншу потрібен глибокий нокаут. Бажано - у перших раундах.

Артем Шевченко, журналіст