Прогнозування нестабільності
Прогнозувати в українській політиці – невдячна справа. Це пов'язано з декількома проблемами.
По-перше, з тим, що в наших умовах не діють жодні об'єктивні закони політичного розвитку та динаміки. Політики ніколи не стають заручниками своїх обіцянок, виборців, економічної ситуації, посади, що можуть впливати та визначати їхню поведінку.
Навпаки, вони є активними творцями свого середовища. Українські політики можуть усе змінювати і перебудовувати доти, доки ситуація їх не влаштує, не гребуючи при цьому ні мораллю, ні засобами. В декого це навіть у звичку ввійшло.
А по-друге, самі політики не мають жодних стратегій та планів досягнення своїх цілей. Непродумані рішення провокують непрогнозовану поведінку, що в сукупності викликає бардак та нестабільність.
Прогнозування в наших реаліях, окрім невдячності, має й інші недоліки. Основною прийнятною для суспільства формою політичного прогнозування можуть бути тільки "кухонні роздуми про день прийдешній".
Оскільки нічого достовірно спрогнозувати однаково не вдасться, експерти прогнозують те, що всім очевидно. А суспільство в цих банальних "пророцтвах" бачить підтвердження своїх "кухонних прозрінь", чим підвищує свою самооцінку. Тож виключно банальні коментарі користуються попитом.
Тим не менше, прогнозування по-своєму впливає на суспільство. Воно формує в нього очікування певної реальності та діяльність у відповідності з нею.
Чудовий приклад – прогнозування курсу валют. Так, коли поширюються прогнози про можливість падіння курсу долара, люди вишиковуються в черзі за обміном на євро, що й спричиняє падіння першого. Які ж очікування формують прогнози в українській політиці непослідовності, спонтанності та хаосу?
Великою помилкою більшості українських прогнозистів є прогнозування стабільності. Вони виходять із заданої ситуації і прогнозують можливі шляхи досягнення стабільності. Суспільство починає жити очікуванням на неї, а експерти кожного разу перекомбіновують свій прогноз, щоб підживлювати ці очікування.
Однак, абсолютно очевидним стає те, що прогнозувати в наших реаліях можна і треба виключно нестабільність, або політичні ризики. Вони представляють собою набір найбільш неочікуваних проте реальних сценаріїв розвитку політичної ситуації.
Найближчі два роки українська політика визначатиметься виключно однією подією – виборами президента. Турбулентність у відносинах Ющенка та Тимошенко, землетруси в Партії регіонів свідчать, що буденного та зрозумілого розвитку політичних подій не буде. Тож, які сценарії нестабільності можуть мати місце в черговій боротьбі за владу?
Проект "Ющенкович"
Президент змінюється на очах. Небачена раніше активність набирає обертів пропорційно до наближення дати виборів. Із призначенням Тимошенко прем'єром він раптом скинув статус "весільного генерала" і приміряє "потужного реформатора". Бажання Ющенка, а ще більше його команди, отримати другий строк стає очевидним.
Однак, непослідовність та непередбачуваність президента призвела до того, що його рейтинг розлетівся на друзки, позбирати які буде не просто. Наша Україна так і не трансформувалась в єдину партію, тому не є впливовою силою, а якщо додати забуту обіцянку "скасувати депутатську недоторканість", то вона може взагалі принести Ющенкові одні мінуси.
Ідею з кулаком забрав Луценко, і відразу пустив у хід. "Чисті руки" більше не пройдуть, а революцію робити немає проти кого. Тож, враховуючи відсутність простих та відомих шляхів задоволення бажання президента, він перетворюється на основне джерело нестабільності та ризикових сценаріїв.
Проте поспішати із безнадійністю становища Банкової не варто.
По-перше, розгубивши рейтинг, Ющенко водночас заволодів іншим не менш потрібним ресурсом – лояльністю олігархів. Соціально-популістська політика Тимошенко та її політичний прорив підірвали віру в Януковича багатьох його спонсорів.
По-друге, грузинський кум показав президенту, що для перемоги "демократії" методами можна не перебирати, а Європа, що демократія - поняття "широке".
І нарешті, Ющенко все ще президент із золотою акцією в парламенті. Очевидно, що ці умови змушують команду президента зробити ставку на ресурси, а не на справи, в питанні досягнення політичної підтримки. Тож, першим і найбільш поки непередбачуваним сценарієм "другого пришестя" є об'єднання спільних зусиль президента та ключових регіоналів. Назвемо цей проект "Ющенкович".
За логікою цього сценарію, основними конкурентами на виборах президента будуть Ющенко та Тимошенко. Формула успіху дорівнює електорат Януковича плюс мінімальна підтримка західного регіону.
Звичайно, глобальним питанням є підтримка східного електорату: після всього, що їм розповідали про Ющенка, голосувати за нього? Однак, українські виборці голосують не так, як хочуть, а як доводиться. Тому основним завданням даного сценарію є створення умов "меншого зла" для східних областей.
Для цього потрібно зробити монстра з Тимошенко та прибрати альтернативу Ющенку. Щодо першого, то фінансових, адміністративних та медіа-ресурсів має вистачити. А от з другим може бути різний розвиток подій.
Позиція Януковича в зростаючому протистоянні Ющенка та Тимошенко покаже, наскільки цей політик був самостійним. У цілому, політична біографія Віктора Федоровича містить уже достатню кількість поразок, щоб припинити виступи у "політичному боксі". Підтримавши Ющенка, лідер опозиції може розраховувати на позицію прем'єра та інші широкі привілеї.
Для нього має бути очевидним, що йому перемогти Тимошенко, яка ще й починає рости в східних областях, - не вдасться. Однак, відкритим залишається питання, погодиться Янукович підтримати Ющенка до чи після першого туру? Безумовно, для досягнення ефективної агітаційної кампанії на користь президента потрібна тривала та злагоджена робота.
Фактично, об'єднання зусиль до президентської кампанії означає зміну влади, якої так чи інакше чекають. Разом із цим, досвід показує, що звільнені прем'єри отримують колосальні електоральні дивіденди. І це чудово розуміють у команді президента. Якщо ж Янукович не підтримає Ющенка в першому турі, то побачити ім'я останнього, з його сучасним рейтингом, у списку другого туру буде практично не можливо.
Дух Медведчука
Іншим малоочікуваним сценарієм другого президентства Ющенка є Конституційна реформа. Мабуть, за роки сидіння на Банковій президент проникся духом Кучми та Медведчука, оскільки чимало їхніх ідей останнім часом здаються йому правильними.
Тож, враховуючи напрацювання своїх попередників, команда президента може спробувати провести конституційні зміни щодо президентських виборів у парламенті. Зрештою, умови для битви за такий формат Конституції - сприятливі.
Формула успіху в цих умовах дорівнює: внесення змін у Конституцію, проведення позачергових виборів до парламенту, та формування коаліції з Партії регіонів та НУНС (або з того, що буде на її місці).
Доля Конституції взагалі викликає чимало запитань. Після виборів 2007 усі розмови про необхідність внесення змін або прийняття нового основного закону країни вщухли. Дивно, оскільки саме недосконалість Конституції була причиною весняної кризи.
Сучасна влада навіть для офіційності не спробувала довести, що вибори не були справою розподілу повноважень, а наслідком системних проблем. Хоча і дивуватись теж нічому: короткострокова пам'ять на обіцянки - обов'язковий атрибут наших політиків.
Проте, якщо сценарій зміни процедури виборів президента буде мати місце, то вже цієї весни ми будемо спостерігати глобальні публічні роздуми про те, "як нам жити далі?". Не виключено, що більшість експертів та телеканалів дійдуть до висновків, що зміна процедури виборів президента сприятиме "стабільності" та "процвітанню".
Аргументи можна навести вже сьогодні: зменшується протистояння кандидатів, тому не буде нових революцій, які розколюють країну; дешевше для бюджету; парламентська республіка краща за президентську тощо. Вибори в дусі Медведчука мають припасти до вподоби і його давньому соратнику, а тепер головному продюсеру президента – Віктору Балозі. Кадрова все-таки школа була в СДПУ(о)…
Ці два сценарії не вичерпують весь можливий політичний розвиток у напрямку нестабільності. Однак, вони є реальними і, водночас, дещо традиційними для українських виборів, напередодні яких завжди змінюється процедура обирання та на яких завжди вибирають "менше зло".
Звичайно, немало несподіванок може підкинути Тимошенко. Ризики від її поведінки значно менш неочікувані, ніж у випадку президента. Вона зрозуміла в своїх намірах, і її виборча кампанія триває вже третій рік. Серед несподіванок можна спрогнозувати хіба зміну зовнішніх пріоритетів на Росію для того, щоб розмити зовнішню підтримку конкурентів та мобілізувати східний електорат.
Як бачимо, прогнозування нестабільності має значні переваги над прогнозуванням стабільності. Кожен запропонований неочікуваний сценарій може передчасно розкрити карти учасників і виробити певний імунітет у суспільства до чергового "політичного кидка". У цілому ж, незаперечною перевагою даного прогнозування є те, що нестабільність в Україні має більше шансів стати реальністю, ніж стабільність.
 |
Віктор Андрусів, Інститут ДемАльянсу ім. Р. Шумана
