Архіважливий регіоналізм
Важко перебільшити, кажучи, наскільки назріла необхідність адміністративно-територіальної реформи в Україні. Певно, що кожний з українських регіонів має свої особливості розвитку в різноманітних сферах.
То чи не дати їм можливість самим вирішувати, що для них важливе, а що другорядне?
Проте, це стане можливим тільки після якісної адміністративної реформи в країні. І навіть не обов'язково наново ділити територію – вистачить всього лиш дати областям більші права і відповідні фінансові ресурси.
А оскільки цього на сьогодні нема, то виникає багато запитань, дискусій, випадів незадоволення чи навіть відповідних дій.
Деякі еліти чи регіональна влада в різноманітний спосіб вдаються до захисту інтересів своїх регіонів, в чому, безсумнівно, найбільше просунулися донецькі. Ба, більше – приймаються рішучі кроки: то на одному кінці держави проводять сумнозвісні з'їзди в Сєвєродонецьку, то на другому поговорюють про галицький автономізм чи навіть "Nezaležnu Respubliku Halyčynu".
А все через відсутність відповідної регіональної політики влади.
Такого роду протестні акції і рухи були в свій час по всій Європі, але з ними вдалось покінчити завдяки професійній регіональній політиці як влад окремих країн, так і Європейського Союзу загалом.
До прикладу, звернемо на хвильку погляд в недалеку історію Франції. Шістдесяті роки. Активізовуються виступи проти централізму держави, адже дуже сильними зостаються відмінності в регіонах, в багатьох з яких замість французької лунала своя регіональна мова – як то у бретонців, ельзасців, фламандців, басків, провансальців тощо.
У 1967 році ліві і праві партії в Франції вимагають запровадження регіональних асамблей, регіональних виконавчих влад і навіть регіонального громадянства! В маніфесті одного з рухів 1967 року читаємо: "Ми проголошуємо створення регіональних Французьких Держав. Ці держави матимуть виконавчу, законодавчу та юридичну гілки влади, схожі на ті, що існують наприклад у Сполучених Штатах Америки. Регіональні влади віддаватимуть частку своєї самостійності федеральній Французькій Владі…У об'єднаній Європі представництво французького народу забезпечуватиме федеральна Французька влада. Серед найнебезпечніших злочинів паризьких бюрократів та технократів і серед найважливіших наслідків надмірної експлуатації провінції паризьким центром прослідковується все помітніша відсталість у розвитку великих регіонів Франції. Нація повинна відшкодувати збитки".
Наслідки ви певно пам'ятаєте, рік по тому "сильна рука Франції" - де Голь змушений був піти у відставку, а централізм Франції виглядає на сьогодні вже не так грізно.
Ще у 1972 році там було утворено регіони, а регіональні ради стають офіційними державними органами. Від 1982 року ці регіони перетворилися на одиниці децентралізованого державного управління з виборною радою, а їхня головна юрисдикція поширюється на планування економічного розвитку i втілення цих планів, культурні заклади та сферу відпочинку, туризм тощо.
Після приходу до влади соціалістичного уряду, починаючи з 1982 року, проведено низку адміністративних реформ. Новий уряд взявся покласти кінець "якобiнськiй централізованій державі" і після реформ децентралізовані рiвнi управління здобули більшу автономію i стали більш відповідальними за свої дії.
Отож, у випадку Франції все зіграло – тут і регіони активно виступили за збільшення своїх прав, і влада адекватно відреагувала на це.
Оскільки подібні до французького рухи тоді були не рідкістю в Європі, то незабаром вже ціла Європейська Спільнота починає працювати на виправлення ситуації.
Тонко відчуваючи потреби регіонів, вже у 1968 році в рамках Європейської Комісії було утворено Генеральну дирекцію регіональної політики, перші фінансові ресурси на яку були призначені вже від 1972 року. У 1975 році було створено навіть спеціальний Європейський Фонд Регіонального Розвитку, який розподіляв кошти на цілі регіональної політики ЄС.
Рішучість намірів тодішнього керівництва ЄС була озвучена в гаслі "Від Союзу країн до Союзу регіонів". І найцікавіше тут, що регіональна політика ЄС спрямовувалась відтоді на регіони як територіальні одиниці Союзу.
Після встановлення в ЄС у 1988 році спеціальної єдиної внутрішньої системи територіального поділу, тут існує 211 таких регіонів, на які спрямовується регіональна політика ЄС. (До слова, просторово ці регіони нагадують наші області чи польські воєводства).
Підсумком децентралізаторської політики в Європі можна вважати те, що за підрахунками угорського дослідника Дюли Горвата, сьогодні 24% населення ЄС проживає у федеративних, 29% - регiоналiзованих, 18% - у децентралізованих державах, і 29% - в унітарних державах.
А Україна? В нашій державі все зводиться до розвитку "спільного казана" - Києва і його околиць, бо там вся новочасна номенклатура.
Коли в Європі, як ми бачили, ще в 70-х роках поставили на регіоналізм, а гасло "Розвиток Європи – в її регіонах" зрозуміле всім, то у нас суть цього гасла навіть не усвідомлюється. Та що там говорити, коли про адміністративну реформу у нас насправді почали говорити тільки після революції. Тай то все це тільки пусті балачки.
А питання дійсно назріло. Наша держава має бути не катом, який тільки збирає податки і карає за порушення, а спільним добром, яке дає стимул для розвитку окремих регіонів.
Більше того, держава не може під одну мірку рівняти всі області України.
Адже, скажіть на милість, що подібного між Закарпаттям і, скажімо, Харківщиною? Абсолютно нічого! Цей регіон живе абсолютно одмінним від решти України життям, який не тільки географічно – центр Європи, а й направду європейський у виборі пріоритетів і цінностей.
Це дійсно унікальний для України регіон, котрий має кордон аж з чотирма європейськими державами! То чому б не дати йому більше волі? Чому б не залишити йому більше грошей для розбудови інфраструктури, налагодження контактів, розвитку туризму, притягнення інвестицій?
Чому б не дати керівникам на місцях самим визначати пріоритети, аніж чекати відповідних настанов з Києва, який з 800-кілометрової відстані звичайно ж смутно уявляє потреби цього, як й інших, нашого регіону?
Щодо принципів і засобів проведення реформи – то це давно не перешкода.
Давно вже напрацьовано ідеї, відомі механізми здійснення. Та й цілу купу прикладів з Європи маємо, які показують, що не так це й важко врешті – провести цю реформу. Головне – бажання.
Взяти хоча б Швейцарію, яка в силу необхідності змушена була федералізуватись і зробила це в кардинально короткий період – за 9 місяців було і задумано, і зреалізовано реформу.
І хоча відбулась вона ще у далекому 1848 році (!), навіть зараз в Швейцарії не нарікають на якості цієї реформи. То чого чекати?
Питання тільки в одному: чи є бажання з одного боку в Центру, щоб розпрощатись з надмірними повноваженнями і значними сумами бюджету, а з іншого – у місцевої еліти, щоб взяти відповідальність за розвиток регіону на себе.
Володимир Кучер, журналіст
