Клоуни без лапóк
Однак Україна є такою, якою вона є.
Якщо відштовхуватися від версії, що Луценко спонтанно вдарив Черновецького, то слід тільки поаплодувати політтехнологічній загартованості міністра внутрішніх справ.
Можливо, причини такої поведінки Луценка варто шукати в його стосунках з московським другом Маратом Гельманом. Цей галерист і любитель провокацій регулярно консультує Луценка, тому креативність міністра явно прогресує.
Багато хто засуджує Луценка за цей вчинок, але критика лунає з середовища, яке б і так ніколи не голосувало за його кандидатуру. Після бійки на Банковій він не втратить старих прихильників, проте може здобути нових.
На фоні повної неспроможності опозиції, центральної влади та прокуратури зупинити конвеєр корупції в Києві навіть хук від Луценка виглядає вчинком.
Абсурдно, але жертвою удару, якого завдав міністр внутрішніх справ, став не Черновецький, а… Кличко.
Боксер – головний конкурент Луценка на Київ від помаранчевого середовища. Кличко досі чомусь вірить, що можна не напружуватися, бо мерство саме звалиться йому на голову.
Одним ударом Юрій Луценко заявив свої претензії на владу в столиці красномовніше, ніж його ж підзабуті рекламні слогани: "не обіцяю, а гарантую".
Вигадавши неологізм "чоловічий ляпас" та застосувавши його на практиці, Луценко звільнив себе від виконання своєї ж, уже простроченої передвиборчої обіцянки, що до кінця 2007 року будуть призначені нові вибори в столиці.
Тепер на будь-які претензії він зможе сказати, що зробив усе, що міг. Навіть більше – після "чоловічого ляпасу" вже ніхто не дорікатиме Луценку за введення виборців в оману.
Якщо ви є прихильником теорії змов, то для вас буде очевидно, що вся ця мізансцена в стінах секретаріату президента про злого і ображеного клоуна не була експромтом.
Якщо ж ви не вірите в теорію змов, то можна лише здивуватися, як вдало збіглися обставини.
По-перше, Луценко пустив у хід кулаки, тоді як кулак є символом "Народної самооборони", що дозволяє вибудувати окрему піар-кампанію навколо цього інциденту.
По-друге, подія відбувалася при великому скупченні людей високого статусу, що не дасть історії про бійку згаснути або перейти в ранг непідтверджених чуток.
По-третє, це все сталося перед вихідними, тому тема сутички повністю заповнила собою інформаційний вакуум суботи-неділі.
По-четверте, вчинок Луценка збігся з бажанням багатьох киян. Жертвою його "чоловічого ляпаса" стала людина з явно неадекватною поведінкою, якого вже давно ніхто не міг поставити на місце.
На перший погляд, вчинок Луценка виглядає як подарунок Віктору Балозі. Глава секретаріату давно плете мереживо інтриг навколо "Самооборони", аби приборкати амбіції Луценка. Той же орден Борису Колеснікову, який організував Балога, виглядав як "чорна мітка" міністру.
При бажанні, застосовуючи свої таланти довільно трактувати закони, секретаріат президента може використати інцидент з ляпасом, ініціювавши відсторонення від виконання обов’язків обох "героїв": і Луценка з посади міністра, і Черновецького з місця глави Київської міської держадміністрації.
Це дозволило би Банковій зробити Черновецького, який при цьому все одно залишається мером, більш слухняним.
Крім того, знявши Луценка, можна спробувати відправити його у політичне небуття. Адже, не будучи депутатом і втративши посаду міністра, він позбудеться майданчика для нарощування рейтингу.
Однак, якщо з Черновецьким простіше, бо посада глави Київської державної адміністрації належить до вертикалі президента, то ситуація з Луценком не містить простих рішень для Банкової.
Менш радикальний сценарій – це застосувати термін "тимчасове усунення Луценка від виконання обов’язків на час розслідування".
Однак, хто має право на таке рішення відносно міністра – незрозуміло. Скористуватися невизначеністю і протрактувати її на власну користь – це було би вчинком у фірмовому стилі Банкової.
Але у Банкової немає повноважень, для того, щоб остаточно зняти Луценка.
Хоча Ющенко виторгував квоту МВС для себе, однак формально це крісло все одно належить до тих, які розподіляє коаліція.
Тому, за законом про Кабмін, звільнити Луценка з МВС може лише парламент за поданням прем’єр-міністра.
Направивши листа Ющенка до генпрокурора, секретаріат президента усунувся від того, щоб своїми руками робити брудну роботу.
Але ініціювавши розслідування через прокуратуру, де теж не люблять Луценка, його опоненти все одно прийдуть до того, що на відставку міністра потрібна воля Тимошенко.
Очевидно, що зараз Луценко стає заручником Юлії Тимошенко. І якщо Банкова почне наполягати на його звільненні, то нічого не доб’ється. Навпаки, якщо секретаріат почне тиск з вимогою відставки Луценка, то тільки підштовхне його в обійми БЮТ, бо тим вищою буде ціна послуги, яку прем’єр зробить своєму міністру.
А те, що Тимошенко не здасть Луценка, очевидно. Зараз МВС належить до квоти "Самооборони", але в разі відставки Луценка Банкова більше не допустить, щоб цю посаду обійняла людина, у лояльності якої буде сумніватися президент.
Тому будь-який новий міністр внутрішніх справ буде для Тимошенко більшим злом, ніж нинішній Луценко.
А засуджувати Луценка прем'єрка точно не буде. Про те, що застосування сили може бути виправданим, Юлія Тимошенко показала на практиці – вона сама якось зізналася, що в 2002 році під час розгону наметового містечка безкарно надавала ляпасів керівнику міліції громадського порядку Олександру Савченку.
Крім того, за відставку Луценка треба 226 голосів.
Теоретично їх можна назбирати – це 222 голоси Партії регіонів, блоку Литвина і комуністів, які треба доповнити голосами кількох нашоукраїнців: Івана Плюща, Станіслава Довгого (батько Олеся Довгого) плюс людей Балоги – Петьовки і Кріля.
Однак цей варіант ризикований, оскільки таке голосування викличе новий шквал протестів усередині НУНС і стане справжнім фактором розколу президентської фракції.
Зрозуміло, якщо відставку Луценка ризикне підтримати хтось з "нашоукраїнців", це автоматично означатиме антипрезидентський дрейф "Народної самооборони". Яка рано чи пізно прийде у гавань Тимошенко.
Зате у Партії регіонів у цих обставинах немає іншого вибору, як підтримати вимогу Черновецького про звільнення Луценка.
Хоча привід для цього, якщо виходити з системи цінностей "регіоналів", справді дитячий.
Люди, які пережили переділ власності та влади 1990-х, будуть виглядати комічно, вимагаючи відставки міністра за бійку з мером. Але у інтересах Партії регіонів – розгойдування коаліції загалом і відставка ворожого до них міністра зокрема.
Тому очевидно, що перелік причин, якими регіонали пояснюватимуть блокування роботи Верховної Ради, доповниться вимогою відсторонення головного міліціонера.
Черновецький відразу ж зрозумів, що бійка може стати чудовим приводом домогтися того, аби позбутися конкурента. Для мера Луценко в першу чергу небезпечний не як керівник міліції, а як кандидат на посаду міського голови, який може використати посаду міністра для розігріву власного рейтингу.
Майже миттєво Черновецький у підконтрольних медіа розгорнув кампанію за відставку Луценка. Одне з видань вже закинуло абсурдну тезу, що новий кандидат у міністри внутрішніх справ буде узгоджений між прем’єром і президентом.
Причому очевидно, що робиться все це з прицілом не на Ющенка, а на формування громадської думки. Газета "Хрещатик" збирає на своїх шпальтах заяви із засудженням вчинку міністра. Свій голос з вимогою його відставки дали навіть соліст групи "Грін-грей" Дизель і чоловік Повалій Ігор Ліхута.
Більшість аргументів зводиться до тези "в цивілізованій країні за це відправили би у відставку".
В українському контексті ці слова виглядають смішно. Бо в цивілізованій країні такий мер вже давно ходив би на допити до слідчого. А міністр, після його регулярних польотів державним літаком на відпочинок до Криму та протежування фірми власної дружини, ніколи б не повернувся у це крісло.
Однак Україна є такою, якою вона є.
