Як розпорядитися нашою Свободою?

Замітки про останню "Свободу"

Прогнози про зниження інтересу громадян нашої країни до політики не виправдовуються. Одне з підтверджень тому – стабільно високі рейтинги політичних шоу, новин і навіть каналу "Рада".

Заявлені минулої п'ятниці теми одного з найбільш популярних політшоу України дійсно інтригували, і я з зацікавленістю прийняв запрошення Савіка Шустера.

У підсумку виявилося, що головною темою передачі стало обговорення того, як головний міліціонер країни "начистив" щось там мерові всіх киян, і що ж це за місця, що викликають гордість у Черновецького, у які так спритно влучив Луценко.

На обговорення силового конфлікту в стінах РНБО пішла майже третина програми, і, звичайно ж, роздуми про реформи відійшли на другий план. Хоча часто складалося враження, що дискусія про моральність застосування фізичної сили вищими чиновниками країни більш конструктивна, ніж виступи політиків про необхідність реформ.

Винятком були тільки Гриценко і Порошенко, чиї виходи до мікрофону показали, що аудиторії цікаво слухати не тільки про бійки. Їх розуміли і схвалювали понад 70%.

Усі інші виступи відверто розчаровували. Якщо, наприклад і далі представляти "Український прорив" буде Терьохін, боюся, що цим документом, як і в студії, буде незабаром цікавитися в кращому випадку відсотків 15 населення країни.

Дмитро Табачник красиво почав, закликавши перестати поділятися на "своїх-чужих", і відразу ж взявся розповідати, чому "свої" кращі, а "чужі" - гірші.

Інші виступи навіть не запам'яталися. Про стратегії вдалося поговорити хіба що з Олександром Пасхавером і Юрієм Полунєєвим, але, на жаль, під час рекламних пауз. Теза Пасхавера про відсутність достатньої кількості стратегічно мислячих українських політиків постійно підтверджувалася рівнем дискусії на топовій політичній телеарені країни.

У жодному разі не хочу, щоб це прозвучало докором Савіку Шустеру – його завдання зрозуміле – глядачеві має бути цікаво. Але шоу так і не стало місцем публічного обговорення стратегічно важливих проблем країни.

А проблем, причому таких, які можуть мати для країни найнеприємніші наслідки, сьогодні вистачає.

"Соціально-економічне змагання" на тему "хто добріший?" - це пряма дорога назад у 90-і, з їхньою гіперінфляцією і всіма наслідками, що випливають. Але ж за 16 років нашої незалежності досягнуто, крім Свободи, і так зовсім небагато. За найважливіші реформи – судову, соціальну, податкову – ми навіть не бралися.

Не хочу приєднуватися до критиків урядової програми, тому що в цих критиків своєї програми не існує. Коли думати про програму, якщо головною політичною розвагою ось уже який рік поспіль залишається "стінка на стінку"? Бійка звільняє голови від думок, дає нервове розвантаження і захоплюючу картинку для політичних телешоу.

Дуже хотілося б, щоб нова урядова команда і найближче політичне оточення допомогли прем'єру направити її безумовно високий запас енергії в мирне русло.

Країна втомилася від воєн між політичними таборами. Поки не пізно, необхідно подумати, що буде з Україною через 5-10 років. Без системних реформ, входячи в період світових економічних криз, просто не вижити.

P.S. Я завжди підтримував і продовжую підтримувати ідею якнайшвидшої компенсації внесків Ощадбанку СРСР, хоча чомусь частина моїх критиків у коментарях до статей на "Українській правді" намагаються переконати всіх у зворотному.

Я також виступаю за те, що джерелом погашення має стати приватизація, тому що саме в економіку УРСР була направлена більшість тих мільярдів карбованців, які були до 91-го року вилучені з Ощадбанку УРСР союзним бюджетом й так і не були повернуті Москвою після розпаду Союзу.

Однак вкладники, крім грошей, заслужили ще й гідне ставлення до себе, а працівники Ощадбанку – не раби уряду.

Незрозуміло, навіщо було створювати таку напругу, щоб потім закликати навіть церкву з проповідями про спокій. Усе, що зараз відбувається у відділеннях Ощадного, прогнозувалося на 100%!

Впевнений, що люди, які чекали 15 років, погодилися б пожертвувати ще одним або двома місяцями в обмін на спокій і комфорт при одержанні компенсаційних внесків. А за цей час можна було організувати процес, провести активну роз'яснювальну роботу і підготувати відділення банку, замість того, щоб критикувати Ощадний за відсутність готовності забезпечити безпрецедентну за своїми масштабами акцію.

Погашення внесків – це ще й найважливіший елемент відновлення довіри до держави в цілому і до державного банку зокрема. Але хіба в такій атмосфері можливо відчути повагу до себе або залучити молодь на "престижну" роботу у відділення банку?

Якщо ця акція буде продовжуватися так само, як і почалася, це може перекреслити всі зусилля останніх років по наведенню в Банку елементарного порядку. Ощадний уже (!) почав втрачати лояльність клієнтів. Збори за комунальні платежі упали втроє, пенсіонери думають про переказ пенсійних рахунків в інші банки, шахтарі не можуть отримати зарплату.

З огляду на все це, закликаю прем'єра зробити паузу й активно проробити удосконалення механізму компенсації.

Для того, щоб у цього процесу був не тільки короткостроковий ефект - найчастіше перекреслений пережитим у тиснявах і чергах негативом - необхідно задіяти також інші фінансові інструменти, крім прямої видачі наявних коштів.

Набагато ефективніше і при цьому справедливіше для громадян, у порівнянні з тими ж взаємозаліками за комунальні борги, використовувати ідею компенсації радянських внесків через перетворення Ощадного в "народний" банк, де, при збереженні контрольного пакета за державою, основними акціонерами стануть вкладники.

Держава зможе направити кошти на капіталізацію Банку, які Ощадний потім використає для цільового кредитування стратегічних програм держави, таких як реформа житлово-комунального господарства або кредитні програми з метою забезпечення громадян України доступним житлом.

При цьому громадяни отримають довгостроковий актив з реальною, постійно зростаючою вартістю, а зі споживчого ринку буде зняте навантаження і скорочена загроза неконтрольованого росту інфляції.

Олександр Морозов, депутат Київради, колишній голова правління Ощадбанку, член спостережної ради Ощадбанку