Кінець однієї диктатури, або Грузія до, під час і після виборів

Саакашвілі forever?

13 січня Центральна виборча комісія Республіки Грузія оголосила про перемогу Михайла Саакашвілі на дострокових президентських виборах 5-го січня. Того ж дня на площу Свободи в Тбілісі вийшли грузини, які заявили, що результати виборів сфальсифіковано. Незабаром відбудеться наступний мітинг опозиції і такі протести можуть стати безперервними.

Сьогодні Саакашвілі звинувачують у тому, в чому він сам 4 роки тому звинувачував свого попередника Шеварднадзе. Незалежно від того, чи вдасться Міхо найближчим часом втриматися при владі, його перемога стала пірровою. Навіть за офіційними даними Саакашвілі користується підтримкою лише половини грузинів - на початку 2004-го він отримав понад 90% голосів. Інша половина категорично не хоче бачити його своїм лідером.

Уже навесні мають відбутися парламентські вибори - цього вимагала опозиція і за це проголосували 70% грузинів під час референдуму, який також проходив 5-го січня. Ці вибори у свою чергу можуть спричинити нові протести. Настрої в Грузії швидко змінюються і, схоже, без силових заходів Саакашвілі просто не втримається у президентському кріслі.

Сьогодні Грузія знаходиться у своєрідній точці біфуркації. Є два шляхи: продовження диктатури або демократичний шлях парламентської республіки. Але, навіть якщо грузинський президент знову, як і 7-го листопада, застосує силу, настроїв грузинів це вже не змінить, а швидше навпаки – стимулює відторгнення президентської влади суспільством.

Так чи інакше, головний результат виборів у Грузії – те, що ще одній диктатурі на пострадянському просторі прийде кінець.

Крах "кольорових революцій"

Протягом 2003-2005 років в Грузії, Україні та Киргизстані відбулися масові акції протесту, названі журналістами "кольоровими революціями". Безпосередніми приводами до цих виступів були звинувачення на адресу місцевих влад у фальсифікації виборів. Проте причини протестів мали соціальний характер. Важливим фактором, який спричинив суспільне незадоволення, були авторитарні президентські режими, які систематично порушували соціальні й громадянські права.

Під тиском масових демонстрацій ці режими впали, але клас великих капіталістів залишився при владі, лиш змінивши своїх очільників. Сьогодні у Грузії, як і в Україні відбувається прискорена приватизація, яка перевершила за своїми темпами приватизацію 90-х. І, якщо в Грузії, як і в Україні, офіційні джерела говорять про економічне зростання, то самі грузини і українці його не відчувають, бо плодами цього зростання користуються лише невеликі привілейовані групи.

Так у Грузії показник безробіття перевалив за 50% працездатного населення (понад мільйон з 4,5 мільйона мешканців знаходяться на заробітках за межами країни) і невпинно зростає. Соціальні питання, які, власне, й були головними для людей, які виходили на майдани, не були вирішені.

Замість старих диктатур тут були встановлені нові авторитарні режими. Причому нові президенти Саакашвілі, Ющенко і Бакієв багато в чому копіюють методи Шеварднадзе, Кучми і Акаєва, а в деяких випадках навіть перевершили своїх попередників. Власне революцій не відбулося і громадяни знову починають вимагати здійснення своїх прагнень.

Грузія без президента

Першою, як і в 2003-му, виступила Грузія. Влітку минулого року наближений до Саакашвілі екс-міністр оборони Окруашвілі звинуватив президента у корупції та організації замовних вбивств, зокрема, вбивства прем'єра Жванії.

У відповідь Окруашвілі заарештували і відпустили лише після того, як він відмовився від своїх свідчень - згодом Окруашвілі, виїхавши за кордон, підтвердив свої звинувачення. Окрім того, наростало невдоволення економічним станом і соціальними відносинами в Грузії.

2 листопада 2007-го, у річницю "революції троянд", тисячі грузинів вийшли на проспект Руставелі, аби вимагати проведення чергових парламентських виборів у термін, визначений Конституцією – навесні 2008-го (президент Саакашвілі запропонував перенести їх на осінь).

Кількість демонстрантів перевищила чисельність учасників подій 2003-го, але Саакашвілі не пішов назустріч опозиції. У свою чергу опозиція, яка являє собою союз громадських організацій та політичних партій різного спрямування, висунула вимоги відставки Саакашвілі та скасування посади президента. Опозиція розпочала акцію "Грузія без президента", апелюючи до негативного досвіду правління авторитарних президентів Гамсахурдіа, Шеварднадзе і Саакашвілі.

7 листопада грузинська поліція жорстоко, із застосуванням водометів та сльозогінного газу, розігнала мирну демонстрацію опозиції в Тбілісі. Репресіям були піддані також прихильники опозиції в інших містах Грузії. Два телеканали, які подавали точку зору, відмінну від провладної, – "Імеді" та "Кавкасія" - були захоплені поліцією і припинили свою роботу. Враховуючи те, що грузинська влада, розігнавши акцію протесту та закривши опозиційні телеканали, порушила низку взятих на себе зобов'язань з прав людини, міжнародна правозахисна спільнота засудила дії поліції.

8 листопада Саакашвілі запропонував задля "розрядки" ситуації провести позачергові президентські вибори. Очевидно, він хотів заручитися залишками підтримки своїх співгромадян доти, доки ця підтримка не розтане повністю. Несподівано грузинська опозиція погодилася грати в гру, запропоновану Саакашвілі, на умовах, запропонованих Саакашвілі.

Опозиціонери заявили, що продовження акцій протесту лише спровокує чергове застосування сили з боку влади, припинили мітинги і висунули свого кандидата – маловідомого на той час бізнесмена і депутата парламенту Левана Гачечиладзе.

Гачечиладзе у свою чергу заявив, що першою його законодавчою ініціативою на посту президента буде проект про скасування самої посади президента Грузії. Таким чином грузинська опозиція, перша на теренах СНД, не просто задекларувала бажання змінити президента, а й висунула вимогу системних змін. Фактично опозиція закликала грузинів голосувати не за нового президента, а за зміну Системи.

Очевидно, противники Саакашвілі, погоджуючись на участь у дострокових виборах, розуміли, що знаходяться в нерівних з провладним кандидатом умовах, але сподівалися на те, що грузини не пробачать своєму президентові те, що він підняв руку на власний народ. "У Грузії після 7-го листопада вже немає президента", - заявила опозиція.

Виборча кампанія

Асоціація молодих юристів Грузії наприкінці минулого року провела прес-конференцію, де оприлюднила результати власного моніторингу передвиборчої кампанії. Ці результати разом з висновками незалежних спостерігачів можна викласти так.

* Кандидати у президенти мали нерівні умови щодо висвітлення своїх позицій у мас-медіа. Так в умовах надзвичайного стану, запровадженого Саакашвілі, припинили своє мовлення телеканали, які висвітлювали точку зору опозиції.

Новини подавало лише "Громадське телебачення", цілком підконтрольне адміністрації президента. Приватні телекомпанії, навіть ті, які підтримували Саакашвілі (наприклад, "Руставі-2" та "Мзе"), подавали тільки офіціозну інформацію (грузинський аналог українських "темників").

Коли у грудні влада дозволила виходити в ефір "Імеді", виявилось, що апаратура, необхідна для трансляції телепередач через супутник, зникла. З великими труднощами телеканал відновив мовлення лише на столицю – Тбілісі.

* Саакашвілі розпочав свою виборчу кампанію ще до офіційного її оголошення парламентом (25 листопада). Вже 8 листопада провладні медіа почали подавати розлогі репортажі про успіхи президента за повної відсутності інформації про інших кандидатів.

* Під час кампанії був повною мірою задіяний "адмінресурс". Державні чиновники організовували збір коштів для кампанії та передвиборчі заходи кандидата Саакашвілі і ці заходи, як правило, проходили у приміщеннях державних установ. Натомість заходам опозиційних кандидатів чинились перешкоди.

* Проти деяких опозиційних кандидатів (Нателашвілі та Патаркацишвілі) підконтрольна президентові прокуратура висунула звинувачення у змові з метою повалення державної влади і вони, знаходячись під загрозою арешту, не змогли провести повноцінну передвиборчу кампанію (Патаркацишвілі, наприклад, весь час знаходився за межами Грузії).

* Центральна виборча комісія та дільничі комісії знаходились під контролем адміністрації президента. І хоча грузинське законодавство дає можливість опозиції брати участь у роботі виборчих комісій, опозиційні члени виборчкомів у багатьох випадках були усунуті від роботи (в Аджарії навіть затримані поліцією).

Вибори, які відбулися за відсутності свободи слова і зібрань – необхідних складових чесної виборчої кампанії – не можуть вважатися демократичними.

Вибори

Міжнародні спостерігачі, які прибули контролювати процес виборів, відзначили, що загалом день голосування пройшов спокійно. Але, можливо тому, що багато хто з них їхав до Грузії з наперед визначеною позицією (естонські спостерігачі, наприклад, заявили, що вони підтримують "демократію і Саакашвілі"), не помітили кількох речей, про які одразу ж заявили спостерігачі від грузинської опозиції.

* Багато виборчих дільниць відкрилися для голосування із запізненням, прохід до деяких дільниць у Тбілісі був перекритий комунальною владою.

* Списки виборців були практично повсюдно не точними і багато грузинів не змогли проголосувати через відсутність їхніх імен у списках.

* На кількох дільницях знаходились люди, які примушували виборців показувати заповнені бюлетені при виході з кабінок для голосування (сюжет про те, як один такий "спостерігач" погрожував жінці – членові виборчої комісії, яка намагалася припинити його "діяльність", пройшов на закордонних телеканалах).

* На деяких дільницях члени комісій та спостерігачі фіксували масове вкидання до скриньок бюлетенів, після чого комісії припиняли процес голосування, визнавали недійсними усі бюлетені, які знаходились у цих скриньках, і продовжували голосування за кілька годин вже за допомогою нових скриньок. Слід зазначити, що такі факти були зафіксовані у Тбілісі та Аджарії, де опозиційні настрої найсильніші.

* На півдні Грузії були відкриті дільниці, які зафіксували найбільшу явку виборців та найбільший відсоток голосів за провладного кандидата, але представники опозиції не змогли знайти ці дільниці в природі.

* Такі знайомі українцям факти, як "каруселі" та голосування громадян, які на момент виборів знаходились на заробітках, також були зафіксовані спостерігачами від опозиції.

* На післявиборчій прес-конференції представники опозиції продемонстрували протоколи виборчих комісій з "мокрими" печатками з Тбілісі та Аджарії, які свідчили про перемогу на цих дільницях Гачечиладзе, у той час як на сайті грузинського центрвиборчкому були оприлюднені дані з цих же дільниць, які свідчили про повну перевагу Саакашвілі.

* Грузинський центрвиборчком занадто довго рахував голоси. Так протягом 18-ти годин після закінчення голосування було підраховано лише 7% голосів. Така затримка дала можливість опозиції говорити про фальшування результатів виборів та про те, що справжнє голосування у саакашвілівській Грузії відбувається вночі – у центрвиборчкомі, а не вдень – на виборчих дільницях.

Про порушення під час виборів заявив і грузинський омбудсман, але голова центрвиборчкому – прибічник Саакашвілі відмовився розглядати скарги опозиції.

Загалом порушення у ході виборчої кампанії та голосування 5-го січня в Грузії були ідентичними до порушень у ході парламентських виборів в Росії 2-го грудня. Проте, якщо спостерігачі від ОБСЄ визнали вибори в Росії недемократичними, то щодо виборів у Грузії ОБСЄ продемонструвала протилежний підхід, чим підірвала довіру до себе як до незаангажованого спостерігача.

Сьогодні у Бюро демократичних інституцій та прав людини ОБСЄ є намагання врятувати "честь мундира" та скоригувати висновок ОБСЄ щодо грузинських виборів, але, враховуючи, що Державний департамент США вже привітав грузинську владу з "демократичними" виборами, навіть не дочекавшись офіційних результатів голосування, надії на це мало.

Скандал з екзит-полами

Одразу ж по закриттю дільниць 5-го січня були оприлюднені результати екзит-полу проведеного соціологами з різних країн, у тому числі й з України. Ці результати дали Гачечиладзе 31% голосів, а Саакашвілі – 25%.

Результати екзит-полу, замовленого просаакашвілівськими телеканалами не були оприлюднені одразу ж по завершенні голосування, як анонсувалося раніше, а лише через півтори години по тому. Ці результати давали Саакашвілі 52% і Гачечиладзе – 28%.

Українські телеканали, які у більшості висвітлювали хід грузинських виборів з точки зору Саакашвілі (винятком був "5-й канал", який подавав зважену інформацію), одразу ж акцентували увагу глядачів на те, що організація, яка проводила міжнародний екзит-пол, нікому не відома (справді, українська організація "Загальноєвропейська справа" не відома ні в Україні, ні за її межами), а тому не слід довіряти її результатам.

Але ці телеканали зовсім не звернули увагу на те, що результати цього екзит-полу загалом відповідали соціологічним опитуванням, які проводили незалежні грузинські медіа протягом виборчої кампанії. Ці опитування давали Саакашвілі та Гагечиладзе приблизно рівне число голосів у діапазоні між 20 і 30%.

У той же час результати грузинського екзит-полу різко контрастують з результатами опитування, проведеного на замовлення штабу Саакашвілі і оприлюдненого на початку року. Це опитування віддавало Саакашвілі 61%, а Гачечиладзе – 6%.

Опозиція одразу ж заявила про те, що затримка з оприлюдненням результатів "офіційного" екзит-полу пов'язана з коригуванням цих результатів президентською адміністрацією. Дані цього екзит-полу, на думку опозиції, мали стати шаблоном, під який грузинський центрвиборчком мав підігнати результати виборів (до речі, й справді офіційні результати виборів відповідають даним цього опитування).

Справа в тім, що Саакашвілі конче необхідно було перемогти у першому ж турі, адже у другому турі всі голоси, віддані за опозиційних кандидатів, перейшли б до Гагечиладзе.

За паралельним підрахунком, проведеним опозицією, Саакашвілі набрав всього лиш 41% (навіть з урахуванням порушень) і таким чином має відбутися другий тур виборів. Представники опозиції у ЦВК (їх меншість) не підписали рішення про обрання Саакашвілі і штаб Гачечиладзе вимагає від центрвиборчкому повного перерахунку голосів.

Ситуація в Грузії 2008-го нагадує ситуацію в Сербії 2000-го. Там противники президента Мілошевича також, базуючись на паралельному підрахунку голосів, заперечили офіційні результати виборів. І добилися свого – Мілошевич пішов.

Грузія і Україна

Для українців події у Грузії – наочне втілення тих процесів, які незабаром можуть відбутися і у нас. Для "помаранчевих" політиків доля Саакашвілі – прообраз їхнього власного майбутнього.

Саме тому, напевне, українське МЗС і прем'єр Тимошенко привітали Саакашвілі ще до оголошення результатів грузинських виборів, а український президент у грудні раптово здійснив візит до Грузії, але, судячи з повідомлень, не вирішував у Тбілісі жодних державних питань, лишень за державний кошт України агітував за Саакашвілі, вихваляючи здобутки грузинської демократії.

Для Ющенка ці здобутки полягають у розгоні мітингів та закритті опозиційних телеканалів.

Якщо до 5-го січня Саакашвілі був грузинським аналогом Ющенка, то після виборів він став в один ряд з Мілошевичем, Путіним і Кучмою.

Утім, аналогії між "трояндовим" режимом у Грузії та "помаранчевим" режимом в Україні не закінчуються порушенням громадянських прав на свободу слова і свободу зібрань.

В Україні президент вже оприлюднив плани змінити Конституцію в бік узаконення президентського авторитаризму, а реальний керівник міністерства внутрішніх справ - Геннадій Москаль – плани об'єднати навколо МВС більшість силових структур, тобто створити з цього міністерства такого собі "силового монстра".

Тепер українці мають вибір між кількома авторитарними кандидатами на президентську посаду – Тимошенко, Ющенко, Янукович.

Але насправді ми маємо вибір не між трьома кандидатами, а між двома парадигмами – авторитаризмом, або як в Грузії – зміною Системи.

Володимир Чемерис, Інститут "Республіка"