Нова програма дій уряду: що змінилося?

У вівторок Юлія Тимошенко публічно обговорила з громадськістю проект програми діяльності уряду "Український прорив: для людей, а не політиків". Наявність програми як такої, особливо в порівнянні з попереднім урядом, є беззаперечним позитивом.

Але, судячи з її змісту, вона все ще залишається засобом захисту уряду від відставки на один рік, а не документом, що упорядковує та планує діяльність уряду.

Авраам породив Ісаака…

Програма дій уряду, за словами самих урядовців, розширює та конкретизує нещодавно підписану програму дій правлячої коаліції. Остання, в свою чергу, приблизно на 90 відсотків повторює угоду про об'єднану опозицію, підписану БЮТ та НУ-НС у лютому 2007 році.

Ця опозиційна угода на стільки ж відсотків повторює коаліційну угоду 2006 року, що була підписана між БЮТ, Нашою Україною та СПУ незадовго до розпаду цієї коаліції. Як це не дивно, але програма діяльності коаліції, викладена в "Угоді про створення антикризової коаліції" – це теж, по суті, конспективне викладення коаліційної угоди між БЮТ, НУ та СПУ зразка 2006 року.

За останні два роки коаліційні програми фактично не змінювалися. Їх зміст та основна частина залишалися тими ж самими.

Певні зміни торкалися лише кількох конкретних обіцянок, розсипаних у цих програмах: змінювався рік прогнозованого вступу до СОТ, зняття мораторію на продаж землі, інколи з'являлись або зникали певні дражливі теми та інновації, як от вступ України до НАТО, виплата компенсацій вкладникам Ощадбанку тощо.

Останні два роки державна політика топталася на місці. Тому презентована Юлією Тимошенко програма дій уряду, її цілі та завдання і досі залишаються актуальними, хоча більша частина тексту писалася майже два роки тому.

Переписування помилок

Така спадковість у тексті означає, що маючи усі позитиви своїх попередників, ця програма містить у собі і всі ті недоліки, які програми-попередниці мали раніше.

Чомусь, не зважаючи на гостру політичну конкуренцію, що точиться останні два роки, якість підготовки і планування державної політики та методологія створення політичних програм залишились на тому ж рівні, що і раніше.

Йдеться про старі проблеми, які експертна спільнота закидала урядам і коаліціям раніше. По-перше, це непов'язаність програмного процесу з процесом бюджетування. З року в рік державний бюджет верстається майже у повній відірваності від урядової програми дій.

Не існує жодних нормативних механізмів, які б пов'язували ці два процеси чи ставили один в залежність від іншого.

Дивлячись ширше, Програма дій уряду займає абсолютно незрозуміле місце у процесі державного планування. Конституція та закон про Кабінет міністрів, як чинний закон, так і проект, що готується йому на заміну, жодним чином не пов'язують програму уряду з іншими програмами чи то з бюджетом.

Більше того, досі важко зрозуміти, чи ця програма готується лише на один рік, чи на весь термін перебування Кабінету міністрів при владі. Кабінет Міністрів Януковича у 2003 році приймав програму на один рік, "звітуючись" наприкінці року про її виконання, і пропонуючи нову, аби убезпечити себе від відставки з боку парламенту.

Наразі уряд оголосив, що його програма є стратегією діяльності на весь термін парламенту, і вона буде доповнена щорічними планами дій Кабінету міністрів та окремих міністерств, які будуть конкретизувати цю програму.

Однак, навіть будучи стратегією, ця програма містить забагато ключових пріоритетів, які уряд планує досягти у такий обмежений час як 5 років, що є теоретичним максимумом його діяльності. Як і два роки тому, програма твердить про необхідність реалізації більше десятка різноманітних реформ.

Але реалізовувати усі реформи одразу фізично неможливо – для втілення кожної з них необхідними є суттєві бюджетні витрати. Також, перед їх реалізацією необхідно провести роботу з оцінки наслідків їх втілення.

Очевидно, що за реалізацію деяких реформ варто було б братись лише після здійснення інших, більш першочергових завдань. Але, з програми уряду, як і раніше, жодним чином не видно, що урядовці розуміють, якою буде послідовність їхніх кроків та якими будуть наслідки від їх впровадження.

Коли цілей надто багато, деякі з них суперечать одна одній. Як на практиці погодити зниження податкового тиску та збільшення соціальних виплат?

Або, уряд оголосив про можливість погашення плати за комунальні послуги за рахунок вкладів у Ощадбанку.

У короткотерміновій перспективі це може спровокувати хвилю неплатежів за комунальні послуги. Як це співвідноситься з планами уряду реформувати ЖКГ та стимулювати ринкові стосунки у цій галузі?

Найголовнішим же закидом до цієї програми є те, що вона написана так, що здійснити моніторинг її виконання через рік, два або три буде майже неможливо. Окрім ключових обіцянок - як, наприклад, повернення боргів Ощадбанку, решта зобов'язань є дуже неконкретними.

Програма містить обмаль конкретних зобов'язань та дат. Зміст законопроектів, які уряд планує провести через парламент, є незрозумілим. Якими будуть конституційні зміни, про необхідність яких президент говорить вже протягом кількох років, як саме буде "оптимізовано" розподіл повноважень між парламентом, урядом та президентом, так і залишається загадкою.

Скоріше за все, про це досі не знає ні сам уряд, ні президент.

"Потный вал вдохновенья"

Програма, складена таким чином, є універсальним документом, кращим за посібник з написання статей за авторством Остапа Бендера. Будь-який уряд, не зважаючи на колір прапорів, зможе підписатися під нею, змінивши одне-два положення або викинувши кілька абзаців (про НАТО, російську мову тощо).

Пізніше, звітуючись у Верховній Раді про виконання цієї програми, урядовці будуть говорити про все що завгодно: про зростання ВВП, зниження інфляції, ціни на енергоносії та тарифи ЖКГ, зменшення чи збільшення смертності на дорогах.

Але, як і раніше, вони ніколи не звітуватимуть про те, які цілі та завдання з тих, що уряд поставив перед собою у власній програмі, були виконані, а які – ні.

Програма діяльності уряду – це, в першу чергу, документ для самого Кабінету Міністрів, план який він собі ставить, та орієнтир для громадськості, яка має здійснювати моніторинг виконання політиками своїх обіцянок.

Чим краще і конкретніше він буде розроблений, тим більше шансів, що політики можуть його виконати, а громадяни - оцінити.

Поки ж програма діяльності – лише індульгенція на рік, яку уряд може отримати від Верховної Ради та гарний PR-привід. На жаль, перехід влади від одних політичних сил до інших якісно не змінив процес підготовки і планування державної політики у кращу сторону.

P.S. Більшість цих закидів було висловлено представниками неурядових організацій під час публічного обговорення програми за участі прем'єр-міністра. Будемо сподіватись, що ці пропозиції знайдуть свої відображення у наступній реформаторській діяльності уряду.

Віктор Чумак, Іван Пресняков, Міжнародний центр перспективних досліджень