Феномен Черновецького

П'ятниця, 11 січня 2008, 11:39

Одні – і таких чимало – вважають Леоніда Черновецького мало не диваком, волею випадку викинутого з політичної піни на квітучий київський берег.

Інші кажуть, що йому поталанило: увага жителів столиці була прикута до подій на Майдані.

Дехто впевнений, що дорогу до високої посади йому відкрив ніхто інший, як особисто Сан Санич Омельченко.

По-перше, домовився з основними політичними партіями про те, що вони не виставлятимуть свого кандидата в мери. По-друге, надто втратив почуття міри під кінець свого необмеженого двострокового панування в місті. По-третє, типу зовсім забронзовів, а кияни, як відомо, цього не прощають.

Звідси – досить поширена думка, що мерське крісло дісталося Черновецькому скоріше випадково, стихійно, тож виправити непорозуміння – лише справа часу і певних зусиль здорових політичних сил.

Не будемо перераховувати усі складові системної кризи, в якій знаходиться нині Київ. Маю інше завдання – розвіяти міф про Черновецького як про таку собі не дуже далеку, наївну, інфантильну людину, мало не містика, посереднього політика, позбавити якого посади мера – справа ледь не технічна.

Недооцінка цього пана вже одного разу дорого обійшлася як киянам, так і його суперникам. Чим можна пояснити, що політтехнологи не змогли навіть приблизно підрахувати рейтинг кандидата в мери, прогледіли основного претендента? "Його електорат не "світиться"!" - сказав мені один відомий нині політичний діяч, що опонував Черновецькому.

Ні, не з космосу стрімко впав на голови киян цей пан. І ніякий він не містик, не романтик, і не простачок, яким здебільшого себе видає.

Навпаки – холоднокровний, прагматичний, з цинічним ставленням до навколишнього світу, надто корисливий і запопадливий. Усе його дійство як мера замішане на бізнесовому підґрунті, ніхто інший не привніс у політику стільки бізнесових схем, форм і методів, а головне – методологічних підходів.

Вищеперелічене в поєднанні з нестандартним мисленням і не традиційними, часом, приголомшуючими, несподіваними і рішучими діями Черновецького – ось складові його сходження на київський трон.

Його нетрадиційні підходи виявляються, наприклад, в ставленні до релігії: називає себе православним, а відвідує харизматичну церкву "Посольства Божого", яку відносять до течії протестантизму. Зовсім з іншої опери приклад: Черновецький першим з вітчизняних політиків у присутності журналістів пройшов тест на детекторі брехні – ще 9 березня 2006 року, щоб довести, що не бере хабарів.

Йому не дано бути трибуном, він – оратор навиворіт. Украй рідкісні публічні виступи (наприклад, на нараді у президента наприкінці минулого року) одразу розтягуються на цитати, стають надбанням політичного фольклору. Фраза про 120 депутатів, кожен з яких так і дивиться, щоб щось украсти, стала крилатою.

У 1996-му, коли він з боями пройшов по київській Дарниці у Верховну Раду, перший виступ з трибуни не приніс лаврів. Однак через вісім років (Черновецький був депутатом трьох скликань, член трьох фракцій, очолював три партії, був радником президентів Кучми і Ющенка), він залишав парламент з високо піднятою головою - як найактивніший депутат – на його рахунку – мало не три сотні внесених законопроектів.

Зайве говорити, що без уміло підібраної команди юристів, спеціалістів і фахівців, досягти такого результату – фізично неможливо. Що ж стосується пролетарської Дарниці, то її мешканці і на виборах мера зробили вагомий внесок у перемогу свого депутата.

За цей час АКБ "Правекс-Банк", який називають сімейним банком Черновецького, став одним з провідних у рейтингу українських банків в Україні.

Саме наполеглива, системна робота в концерні "Правекс", який він створив з "нуля", і який зараз називають просто "банком Черновецького", дала можливість не тільки нагромадити стартовий капітал, а й сформувати, добираючи буквально "поштучно", ядро майбутньої мерської команди. Її почерк - настирливість, амбітність, ентузіазм, стопроцентна корпоративна відданість своєму лідерові.

Ставши мером столиці у повний протиріч і політичної боротьби час, він зумів так вибудувати стратегію стосунків з керівниками держави, що вони обоє – і Віктор Ющенко, і Віктор Янукович – від самого початку виявилися активно не зацікавленими у тому, щоб у Києві щось змінювалося.

Це було б тільки їм на шкоду. І не тому, як вважають декотрі критики мера, що він "підігрівав" інтерес до себе земельними наділами тощо.

І президентові, і прем’єрові політично не доцільно, щоб статус-кво в Києві змінився, наприклад, на користь Юлії Тимошенко. Не випадково обидві фракції – ПР і НУ - у міру можливостей підтримували Черновецького.

Холодний розрахунок був закладений і в стосунках з БЮТ: поки не при владі, реальної небезпеки не становлять, а під опозиціонерів та політичних аутсайдерів Черновецький ніколи "не лягав". Один з "перлів" мера: "Вона (Юля Тимошенко – Авт.) не подобається жодному послідовному демократу в усьому світі".

Результат дострокових виборів змішав усі карти. Партія Регіонів, до складу депутатської фракції якої ввійшов один з найближчих родичів сім’ї Черновецького, опинилась в опозиції. Баланс сил відчутно змінився.

Він наполегливо шукає і таки знаходить тет-а-тет з президентом. На той час у самому Києві ситуація розвивається не кращим чином – в районних адміністраціях визрівають "бунти", що спонукає мера навіть заявити про намір перекроїти райони з метою укрупнення.

Цей екстраординарний захід дозволить позбавитись непокірних, повністю узурпувати владу в місті, розставити своїх людей з тим, щоб перенести центр "роботи" по тіньовій приватизації і роздачі земельних ділянок безпосередньо на місця.

"Пов’язати" незаконними діями керівників районів, виставити їх як прикриття, одночасно показавши, хто в місті "хазяїн", – така мета Черновецького. І перший крок – рейдерське захоплення Дніпровської адміністрації – вже зроблено. Цим нинішній мер продемонстрував рішучий характер і небажання йти на будь-які компроміси.

Проте можливості й арсенал Черновецького після дострокових виборів істотно звузилися. Звичайно ж, він розраховує на "важку артилерію" в особі члена коаліції, нардепа від НУНС Станіслава Довгого, батька Олеся, "такого маленького…".

Немає сумнівів, що потенціал Довгого-старшого буде з максимальною ефективністю використовуватися в подальшому, коли дійде черга до розгляду в парламенті серйозних кадрових та концептуальних рішень, які, ми пересвідчилися, без одного-єдиного голосу, ухвалити неможливо.

Голосування за кандидатуру прем’єра було недвозначним натяком Юлії Тимошенко: ми вас чіпати не будемо, поки ви нас не зачепите! Чи не тому і лідер БЮТ, і спікери її блоку дещо послабили античерновецьку риторику?

Тепер заклики про дострокові вибори в Києві, якщо і лунають, - то скоріше для проформи, позбавлені конкретики. Коли долю коаліції вирішує один-два справді "золоті" голоси, знаєте, вже Київ якось не на часі…

Черновецький блискуче впорався цією паузою, організувавши грандіозну, небачену за масштабністю акцію по роздачі пайків і виплаті одноразової матеріальної допомоги до Нового року. На ці цілі через бюджетні рахунки КМДА витрачено майже 28 мільйонів гривень.

І результати не забарилися. Проведене щойно Інститутом політики дослідження засвідчило, що за дострокові вибори в м. Києві сьогодні виступають тільки 25 процентів киян, тоді як рік тому – майже 70.

Як стійкий прагматик, Черновецький розглядає всі варіанти. Наприклад, якщо коаліція домовиться з блоком Литвина про єдиного кандидата, і закон про дострокові вибори вдасться "продавити". Саме тому весь минулий рік, якби не складалася ситуація, він постійно тримав дострокові вибори у фокусі уваги.

Одного разу він навіть заявив: якщо вибори відбудуться, я на них переможу без проблем. І, справді, як на мене, його шанси виглядають сьогодні найкращими.

Тому що: він продовжує міцно утримувати кермо міської влади. А це означає, що йому є що виставити на торги, є чим домовлятися, є чим поступитися. А в цьому мистецтві нинішньому мерові майже немає рівних.

Тому що: він – єдиний з усіх можливих кандидатів – має свій чітко окреслений і конкретний електорат - приблизно до півмільйона осіб.

Хто, скажіть, сьогодні може розраховувати не на ефемерні – реальні голоси киян? Поживанов? Вінський? Бродський? Катеринчук? Що вони зробили для киян? За які, дозвольте поцікавитись, заслуги? "Хорошие ребята"? Так це – не професія, і потім не відомо, як ще поведуть себе, коли раптом стануть…

Де гарантія, що не будуть гіршими? Юрій Луценко? А хіба він має моральне право після того, як його голос став вирішальним при створенні промерської більшості?

Можна що завгодно говорити про дружбу з нігерійським пастором, сітковий маркетинг, безплатну роздачу секонд-хендівської гречки та разових грошових подачок (з бюджетних коштів?) пенсіонерам та малозабезпеченим.

Коли спілкуєшся з цими людьми, чуєш: цей хоч щось дає, всі інші – тільки обіцяють, брешуть і крадуть! І, знаєте, я, наприклад, не дуже переконаний, що комусь вдасться їх переагітувати за нинішньої вкрай несприятливої соціально-економічної ситуації.

Тому що нарешті його команда – фахово спроможна працювати в конкурентному середовищі і найбільше зобов’язана (!) своєму лідерові.

Феномен Черновецького полягає в тому, що він не тільки не публічний, а й взагалі не політик. Це хитрий і спритний ділок з гострим розумом, тверезим розрахунком і холодним серцем.

Він нікому нічого не винний, нічий боржник, а ось йому – заборгувало немало людей. Він, звичайно, вболіває за інтереси киян, тільки робить це через вікно коштовного Майбаха, коли, знаєте, через добре тоноване скло не видно деталей. Люди ідуть, то нехай собі йдуть, куди подалі…

Може б, і збудував міст-другий через Дніпро, однак за всіма бізнес-планами виходить, що надприбутків це не принесе, а часу – і так обмаль, і грошей шкода на збиткову оборудку.

Тому й обмежується шпротами з гречкою. Черновецькому сьогодні об’єктивно не вигідно, щоб добробут і благополуччя киян зростали: тоді гречку доведеться, чого доброго, замінити на в рази дорожчі макарони італійського походження!

Феномен Черновецького полягає в тому, що Київ за всю свою історію не знав таких мерів. Які б ходили на роботу, коли заманеться, майже не проводили нарад, не брали участі в роботі сесій Київради (!), надто обережно ставили свій підпис на ухвалених депутатами документах. Якби про це хтось сказав років зо два тому, його б підняли на сміх. Сьогодні вже ніхто не дивується.

Про таких у боксі кажуть: дуже незручний суперник! Кому, як не Віталію Кличку про це не знати! Жевріла надія, що навколо нього зможуть об’єднатися всі здорові сили, та й та поступово згасла. Наш уславлений боксер – політик поки що молодий, не має того досвіду кулуарних ігор, підкилимних інтриг, парламентських чвар - тож і його шанси, як на мене, виглядають примарними.

Як на мене, існують два типи людей, перед якими спасував би Черновецький. Для обох характерні несамовита жага в утвердженні справедливості на кшталт: все забрати і поділити порівну. І неодмінно - солодка риторика з ностальгічними уявними подорожами в часи, коли ми були молодими, відпочивали щороку за профспілковими путівками в Криму, ковбаса коштувала два двадцять, а горілка – три нуль сім.

Ці ідеї, на мій погляд, могла б з успіхом репрезентувати столичному електорату, звичайно ж і в першу чергу, Юлія Тимошенко. Тільки - вона особисто, а не така собі, невідомо з якого городу залетіла, "довірена особа".

Ну, і зрозуміло, яскравий виразник "мира голодных и рабов", такий собі умовний Степенко-Саламатін-Гмиря. Проти них йому нема чим крити, вони не вкладаються в жодні зрозумілі для Черновецького схеми, для нього вони – проти розуму, за межею здорового глузду.

Доводилось бачити, як Леоніду Михайловичу не вистачало аргументів в дискусіях з подібними чинниками. Мабуть, почував себе гостем з майбутнього.

Він би й останню сорочку зняв, подарував першому-ліпшому виборцеві, однак залізна логіка банкіра підказувала: на всіх сорочок не вистачить, то й обіцяти марно - не варто, не чесно. Усе ж таки, Леонід Михайлович вважає себе людиною совісті.

Феномен Черновецького, зрештою, полягає в тому, що він – типовий представник бізнесової еліти – першим зреагував на поклик часу. Опираючись на банківський капітал, добре підібрану і підготовлену команду професіоналів своєї справи, наявну електоральну базу, спрямував свій погляд на Київ.

Місто, що залишалося тоді "нічийним". Сан Санич, занурившись у стихію будівельно-реконструкційних робіт, як і личить досвідченому виконавцеві старої школи, так і не наважився розпочати справжню приватизацію і роздачу землі. Тож прийшов його час.

Ну, а Київ – що Київ? То ж робота така, мерська…

P.S. Цікава деталь. Конституція України, на якій тримав руку під час інавгурації Віктор Ющенко, і на якій шостий рік складають присягу народні депутати і судді, виготовлена за кошти Черновецького.

"Я заплатил за нее 380 тысяч гривен. По тем временам это были немалые деньги, но по сути гроши, я выложил бы и в десять раз больше… Там и золото, и бриллианты, чистый, на самом деле, жлободром. Потому что нам в Библии на самом деле главное – святой текст, так и в Конституции важно содержание, а не форма".

Володимир Кулеба

Реклама:
Шановні читачі, просимо дотримуватись Правил коментування
Реклама:
Головне на Українській правді