"А хіба це київське "Динамо"?
На початку січня колись знамените і прославлене "Динамо" збереться на тренувальний збір під керівництвом нового старшого тренера росіянина Юрія Семина.
Після тривалої перерви кияни вдалися до послуг московського спеціаліста. За радянських часів кращу команду України неодноразово очолювали фахівці з білокам'яної, причому, з іменами В'ячеслава Соловйова та Віктора Маслова пов'язані видатні успіхи "Динамо".
З першим кияни порушили гегемонію московських клубів, ставши чемпіонами Радянського Союзу (1961), а з другим – здобули золоті медалі тричі підряд (1966 – 1968).
Чимало спеціалістів і журналістів після закінчення вкрай невдалого для киян першого кола чемпіонату України-2006 висловлювалися в тому сенсі, що досвідченому Семину цілком під силу навести елементарний порядок, і повернути втрачені позиції "Динамо" в чемпіонаті України.
Що ж стосується участі у єврокубках, - прогнози обережніші. Не рік і не два, на думку фахівців, знадобиться для реанімації команди, якій нині належить кілька антирекордів Ліги чемпіонів, і яку в Європі інакше, ніж "хлопчиками для биття" не називають.
Якщо запитаєте, чи вірю я, як рядовий вболівальник з солідним стажем, у тренерську зірку Семина, відповів би скоріше негативно.
Цей, як на мене, несподіваний перехід нагадав мені інший, що закінчився повним фіаско: коли в авральному порядку в "Динамо" з'явився голкіпер московського "Спартака" Філімонов. Дуже хотілося б помилитися цього разу.
Пішов восьмий рік, як не відвідую матчів "Динамо", віддаючи перевагу телетрансляціям. І не тому, що в Україні влітку чомусь не грають в футбол, а тільки в негоду, на протягах напівпорожніх (у кращому разі) трибун.
І не тому, що матчі проходять, як правило, у вихідні й незручний пізній час, і не тому, що гру псують своєю брутальною поведінкою так звані " організовані фанати". Навіть не тому, що в захопленні від наших коментаторів.
Усе набагато простіше: немає на кого і на що дивитися. Тобто, відсутня гра як така, відсутні особистості, які цю гру, власне, і роблять. Колись ходили на Лобановського, на Блохіна, на Бишовця, Хмельницького, Комана і Колотова.
Вболівальникам "Динамо" заздрили і чорною, і білою заздрістю. Покоління змінювали покоління, а їм в усі часи було на кого подивитися, отримати естетичне задоволення.
Чи не щороку на динамівському небокраї спалахували нові яскраві зірки. Шевченко й Ребров, як на мене, були останніми з могікан, як і вся та команда метра Валерія Лобановського 97-98 років, що тріумфально пройшла стадіонами Європи, нічим не поступаючись визнаним грандам.
З того часу прірва між тими, хто грає у футбол, і тими, для кого вони, власне, і роблять це, поглиблювалася з катастрофічною швидкістю. Що дало підставу одному відомому політиків на запитання: як вам київське "Динамо", відповісти саркастичною фразою, що винесена в заголовок цього матеріалу.
Не треба бути спеціалістом, щоб підсумувати: з року в рік команда не тільки не прогресує, а, навпаки, деградує і скочується вниз. Багато фахівців уже давно вказують на провальну селекційну політику клубу: мовляв, грошей витрачається багато, а віддачі від легіонерів – ніякої.
Останній в.о. головного тренера - в минулому капітан "Динамо" і чемпіон Англії у складі лондонського "Арсеналу" Олег Лужний, відомий своєю принциповістю і непоступливістю, навіть заявив про те, що в команду звезли гору сміття з усього світу.
Працівники клубної селекційної служби, вважає він, добирали футболістів, з якими грати в Лізі чемпіонів "просто соромно". З іншого боку, самі легіонери не приховують, що приїжджають до Києва (як і до Донецька чи Харкова, приміром) передусім на заробітки, а вже потім – відстоювати честь клубу.
Це дуже рельєфно проявилося під час гри в Мадриді, коли такий собі іспанський "рубака" господарів підступно й підло "зрізав" нашого молодого воротаря на очах захисників киян, які вдавали, що нічого особливого не відбувається.
Повернувшись додому, воротар ще довго проходив лікування від струсу мозку, а ті, хто мав стати на його захист, недолуго виправдовувалися: "Не можна нам давати відсіч, нас за це карають великими доларовими штрафами!".
Тоді спало на думку: якби щось подібне трапилося, коли честь "Динамо" відстоювали Сабо, Щегольков, Сосніхін, Фоменко, той же Лужний, грубіяну-іспанцю було б непереливки. А з цих гастарбайтерів, справді, – що візьмеш?
Далекий від того, щоб ідеалізувати минуле, - і в ті часи траплялися гіркі поразки, невдалі матчі, навіть сезони. Програш єреванському "Арарату" в фіналі Кубка Союзу, історична поразка "Спартаку" на своєму полі 1969-го, коли втратили нагоду стати чотириразовим чемпіонами підряд, гіркі поразки на міжнародній арені.
Так, бувало. Але ніколи не було байдужого відбування номеру, пасивного споглядання у ставленні до свого клубу, до вболівальників, людей, які кожного разу за будь-якої погоди заповнювали трибуни.
У ті часи, якщо на домашню гру динамівців приходило менше 60 тисяч глядачів, вважалося надзвичайною подією.
І вболівальники, і команда виглядали єдиним цілим. Одна з передумов успішного функціонування клубу – безперервний притік "свіжої крові", своїх вихованців, корінних киян. Згадаймо, як стежили всі за підростаючими Мунтяном чи Блохіним. А знаменитий київський "дубль"!
Коли на стадіоні "Динамо" ніде яблуку впасти, падали тільки підлітки з дерев, вітаючи забитий гол. В одному з сезонів дублери наколотили ледве не 100 голів, видаючи майже кожного разу справжні футбольні спектаклі. Кажу до того, що й зараз, як ми пересвідчились, у "Динамо" є непогані молоді вихованці.
Але, погравши в різних вікових збірних, вони змушені йти з команди, бо не витримують конкуренції з придбаними за великі гроші іноземними гравцями.
Логіка керівників і тренерів проста: як же легіонер буде гріти лавку, коли за нього заплатили кілька мільйонів доларів? Така ситуація не тільки в "Динамо", а й у "Шахтарі".
Не випадково обидва клуби, не зважаючи на астрономічні для нашого футболу інвестиції, не в змозі подолати груповий бар'єр Ліги чемпіонів.
Між іншим, світова практика свідчить, щоб демонструвати красивий і результативний футбол, не обов'язково мати команду суперзірок. Про це неодноразово говорив, наприклад, В.В. Лобановський.
Якось на моє запитання, як він ставиться до придбання висококласних легіонерів, відповів: "Не треба робити з цього фетишу. Майте на увазі, Рональдо чи Круїфф до нас не приїдуть, це – утопія. Потрібно працювати з тими, хто є".
Працювати, а не вдавати з себе ображених.
Котрий рік стежу за коефіцієтами ефективності дій крайніх захисників "Динамо".
Промовиста деталь: на пальцях однієї руки можна підрахувати, скільки разів їм вдавалося індивідуально обіграти свого опонента з допомогою обводки. Жоден з наших захисників чи то "вінгерів" по сучасному, не володіє різаною націленою подачею з флангу.
Довелося бути свідком, як такі удари протягом кількох років, як по нерухомому, так і по м'ячу, що рухається, тренували Трошкін та Дем'яненко, досягаючи повного автоматизму. І це – не поодинокі приклади.
Азбучна істина: фундамент майбутніх перемог закладається на тренуванні. Як тренуються ті, кому сьогодні випала честь одягнути футболку з динамівським ромбом?
Судячи з результатів, - малоефективно, відбуваючи номер, як любив говорити той же Лобановський, "без блиску в очах і з холодним серцем".
Інша важлива складова – психологічний клімат у колективі. Наскільки відомо, в "Динамо" зараз – три-чотири угрупування, які "дружать" один проти одного. (Бразильці, серби, кияни, молодь).
Дехто навіть висловлює думку, що представників однієї країни не може бути в команді більше двох. Особливо це стосується бразильців, що підтверджують також приклади "Шахтаря" та московського ЦСКА.
Цілком вірогідна ситуація, коли решта команди на чолі з наставниками, танцюватимуть польку-бабочку навколо амбітних представників цієї футбольної держави.
Зайве говорити, що тільки колектив, який сповідує філософію однієї сім'ї, єдиного цілого, згуртований спільною метою, може досягти високих результатів.
Без цього, якою б високою майстерністю не володіли окремі виконавці, розраховувати на щось серйозне у сучасному футболі – марна справа.
Власне, це все – прописні, давно відомі істини. Проте, нагадати їх сьогодні - не зайве, зважаючи на становище, в якому опинилося "Динамо".
Колись дуже давно, наприкінці 80-х, коли кияни демонстрували безбарвну гру, впроваджуючи так звану "виїзну модель", автор цих рядків написав відкритого листа на адресу футболістів і тренерів, підписавши першим прізвищем, яке спало на думку: "В. Портнов, вболівальник". У ті часи, як відомо, вболівальником №1 був не хто-небудь, а особисто Щербицький.
Тож журналісти вкрай рідко наважувалися критикувати його улюбленців. Немалий резонанс викликала та замітка. Ряд газет виступив з нищівною критикою і автора, і газети, де був надрукований лист. Так трапилося, що невдовзі гра команди змінилась на краще. Далекий від думки, що відбулося це, дякуючи цьому виступу.
Тепер розумію, що емоційно трохи "перегнув", та й тон листа міг бути дещо іншим. Так само, як і зараз картаю себе, що не написав сьогоднішніх рядків раніше – рік чи два тому. Адже криза улюбленої команди розросталася на очах.
Як колись грізне "Динамо" ставало легкою здобиччю не тільки "Роми" й "Манчестера", але й заштатного охтирського "Нафтовика. Чи вірю в те, що відродження "Динамо" відбудеться, і команда поверне собі втрачений авторитет на євроарені?
Якщо таке і станеться, гадаю, не скоро, як на це дехто сподівається. Попереду - мінімум, два-три роки напруженої, самовідданої, згуртованої праці всіх – чильників клубу, тренерів, самих виконавців. Якщо, звичайно, вони на щось ще здатні.
 |
Автор Володимир Кулеба
