З річницею, Вікторе Андрійовичу! Кілька тез на фоні Майдану
Якою стала Україна через три роки після жовтогарячого пасіонарного вибуху 2004 р.?
Аналізуючи статті, виступи чи навіть прості розмови більш або менш причетних до тих подій людей, приходиш до найпершого, хоч і не найважливішого висновку: Помаранчева революція і те, що було після, кардинально розширили, а точніше, - оновили коло осіб з моральним і, головне, кваліфікаційно-інтелектуальним правом формувати суспільну думку.
І керувати державою.
При порівнянні політиків чи штатних напівставочних політологів з безпосередніми творцями Майдану в їхніх рефлексіях на тему "Були діла, були процеси...", - дуже хочеться поміняти їх місцями.
Так, так, оформимо це як тезу № 1: Помаранчева революція явила суспільству нову, значно кращу, еліту, нових лідерів і згуртувала їх. Але ще не дала належного місця в суспільстві для реалізації місії Майдану.
Бо таким місцем є влада. А вона, солоденька, поки-що міцно захоплена людьми, даруйте, чмошними і паршивими (за невеликим і дуже конкретним винятком). Ні до, ні під час, ні після Майдану ці люди не думали про втілення його гасел, бо ці гасла та ідеї були лишень наживкою на гачку їхніх інтересів.
Чому борці за ідею часто програють борцям за інтереси? Думаю, тут є дві головні причини.
По-перше, у борців за втілення праведних ідей є величезний стримуючий фактор. Він називається мораль.
По-друге, - об'єкт інтересу можна набути або втратити. Ідею ж втратити неможливо. Тому боротьба за інтереси є не тільки агресивнішою, а часто і послідовнішою, і головне, - грошовитішою.
Ідеї торжествують і втілюються тоді, коли вони принаймні не заважають інтересам, а ще краще, - збігаються.
Так було в 1991-му. Або – коли критична маса носіів ідеї перевищує кількість адептів інтересів.
Так було в 2004-му. Або, найчастіше, - коли інтереси тимчасово використовують ідеї у своїх, пардон за тавтологію, інтересах.
Так було в 2004-му. Хто був носієм ідей Майдану, а хто її використав стало зрозумілим надто швидко…
Теза № 2. Стає все очевиднішим: те, що "нас багато і нас не подолати", і хто насправді є "бидло і казли", треба послідовно і наступально доводити не тільки опонентам Майдану, але й його зрадливим висуванцям.
Чекати ще більше двох років, щоб продемонструвати це на президентських виборах? Занадто довго. Хоча це має бути остаточний присуд народу.
Тому Майдан мусить стати нашим українським Дамоклевим мечем.
Страх перед новим Майданом має постійно стримувати свавілля владних шулерів усіх мастей. На жаль, все більше переконуємося в тому, що створення демократичної "помаранчевої" коаліції лякає не тільки лідерів кримінально-червоних, але й самого президента.
Мороз час від часу залякує людей, що, мов, Ющенко хоче стати Кучмою... А люди думають: лиш би Ющенко не став Морозом...! Приймемо це як тезу №3.
Чим - і кого - ще порадував президент та його "побратими" до третьої річниці?
- Ось хіхікає, возрадуваний фальшивою Грамоткою-індульгенцією Підрахуй (з медалькою ж бо!)...
- А ось Іван Степанович вже мрійливо обміряє вкр..., звиняйте, "передану у приватну власність" золоту земельку з хатинкою в Кончі... Рівень особистості визначається рівнем її потреб. Боже, як гидко!..
Серед правильних слів президента, які він виголошував і до першої, і до другої річниці Помаранчевої революції, особливо симптоматично звучали фрази про тих, хто, на його думку, тоді "стояв за його спиною"…
Безумовно, роль Ющенка у перемозі другої української революції (не забуваймо Великий Жовтень 1990-го !) не можна недооцінювати.
Але невже Віктор Андрійович так і не зрозуміє, що це він ішов до влади "за спинами" тисяч і тисяч людей? Не "маленьких", а великих українців, - істинних героїв, які своєю жертовністю, а часто і кров'ю прокладали йому шлях до влади.
Чи дізнається він колись про 41-річного Ярослава Магаса з Моршина, одного з організаторів і активістів Майдану? Тоді, 24 грудня, його серце не витримало напруги…
Про 77-річного Василя Хомовича Матвієнка, керівника виборчого штабу Яготинщини, колишнього політв'язня. Два інфаркти під час виборів не зламали його гордого серця, він продовжував боротися. І переміг. Світла їм обом пам'ять!
Про видатного вчителя Василя Гонського з Калущини, у якого звістка про отруєння "народного президента" і вся та напруга викликали інсульт, параліч і повну втрату мови. Але, вмираючи, він – о, чудо, - заспівав "Ще не вмерла Україна!", стискаючи уже мертвими руками жовтогарячу стрічку "Так, Ющенко!". Так і забрав її з собою у кращий світ…
Про козаків з Черкащини, батька і сина Зайцевих, яких у день президентських виборів звіряче побили, проламали череп "братки" прямо біля виборчої дільниці, а міліціонери потім ще довго знущалися в камері…
А хто розкаже Віктору Андрійовичу про подвиг "маленького" безіменного таксиста, що на Одеській трасі між Васильковом і Києвом зупинив колону озброєного Сімферопольського (?) спецназу, яка їхала "усмиряти" Майдан?..
А чи зможуть колись "любі друзі" зрозуміти Андрія Мороза, Пашу Сєрова, Андрія Павлюка, Олега Рубанова + тисячі і тисячі "маленьких" підприємців чи просто Громадян, які віддавали свої чесно зароблені гроші (хто 10, хто 10 000) для нашої спільної перемоги?
А чи збагнуть вони колись справжній смак і справжню ціну пиріжкам з капустою, які виносили нам на Майдан (чи на виборчі дільниці) втомлені, але гонорові бабулька Ніна і панянка Маруся, - завжди святково одягнені і майже завжди щасливі?.. Така от теза вийшла…
Помиляються ті, хто каже, що народ зневірився. Люди зрозуміли, що їх, талановитих, мудрих, грамотних, патріотичних і активних, надто багато, щоб терпіти нездар і шулерів у владі. Що їхня якість і кількість значно перевищує критичну масу терпіння.
Є ми. І є ті, хто примкнув, використав, обдурив. Але з кожним разом обдурити стає все важче. Бо Майдан сформував і загартував новий рівень вимогливості до моралі кандидатів на лідера.
Помиляються і ті, хто вважає, що "винні всі помаранчеві!". Так не буває. І у кожної зради, і в кожної помилки, і в кожної дурості, і в кожної граблефілії є конкретне ім'я. З прізвищем.
Імена та прізвища є і в тих, хто намагався робити – і успішно робив - те, що чекали від них люди. Цих лідерів люди також знають. І далі їм вірять. Хто не згодний, - подивіться результати останніх виборів.
Яка це у нас теза? Хай, поки що, буде останньою.
Автор Володимир Гонський, для УП
