Чи потрібний вам каудильйо у вишиванці?

"На першому місці стоїть захист життя і свободи
тридцяти мільйонів людей від
агресії, що загрожує їм, з Півночі, тому не може бути
і мови про забезпечення прав і свобод окремих громадян"

Слова, винесені в епіграф, належать не грузинському президентові Саакашвілі, а багаторічному диктаторові Південної Кореї Пак Чон Хі. Проте, перед нами – універсальний аргумент, що здавна спирається на озброєння правоавторитарних режимів.

За час, поки в Грузії діяв надзвичайний стан, тбіліські події в нас не прокоментував тільки ледачий. Судячи з бурхливих дискусій в українському Інтернеті, значна частина наших співвітчизників, що начебто б підтримують демократичні сили, схвалила недемократичні методи Саакашвілі.

Охоче вхопившись за офіційну версію про "руку Москви", ці громадяни міркували про те, що демократія повинна бути з кулаками, що використання сили і тимчасове обмеження громадських свобод у ситуаціях, подібних тбіліської, цілком виправдано, що Україні теж не завадив би національний лідер, подібний до рішучого Міхо...

Чому ж багато борців за свободу, що мерзнули на Майдані в 2004-му, підтримують грузинського президента і продовжують називати його захисником демократії?

Напевно, уся справа в тім, що новітня історія України не знала авторитарного режиму з яскраво вираженим національним ухилом. Для нашого патріотичного співвітчизника авторитаризм – це Путін, Газпром, ЄЕП, донецькі олігархи і бандити, русифікація, здача інтересів країни. Тих, хто з усім цим бореться, автоматично зараховують у демократи.

Тим часом диктатор, що ефективно відстоює національні інтереси – далеко не рідкість. У ХХ столітті такий етап розвитку пройшли багато країн світу. Франко і Салазар на Піренейському півострові, військові хунти в Латинській Америці, південнокорейські президенти, "чорні полковники" у Греції...

Одні з цих діячів зберігали формальні демократичні інститути, інші – ні. Однак усі вони активно зневажали громадські права і свободи, посилаючись на реальну або удавану загрозу з боку "підривних елементів" і "світового комунізму".

Зараз діяльність цих політиків оцінюють неоднозначно –були там і плюси, і мінуси. Але, у всякому разі, демократами їх не вважає ніхто. А 7 листопада президент Саакашвілі досить органічно вписався в цю авторитарну когорту.

Той факт, що дії Міхо були прийняті "на ура" багатьма українцями, ще раз продемонстрував: умовний табір Майдану (він же жовтогарячий, він же демократичний) неоднорідний.

Одні турбуються про громадянське суспільство, дотримання всіляких прав і свобод. Для інших межа мрій – це чесний, патріотичний і одночасно сильний лідер, якому вони ладні  пробачити грубе порушення демократичних принципів. За інерцією обидві категорії громадян продовжують зараховувати себе до прихильників демократії. Видно, прийшов час розібратися who is who.

Щоб полегшити читачам "УП" самоідентифікацію, автор склав для них невеликий тест. Попереджаємо відразу: він не призначений для шанувальників Путіна і тих , хто ганьбить "жовтогарячий путч", тобто людей, що апріорі недолюблюють демократію і Захід, що її пропагує.

А виборцям БЮТ і НУНС радимо відповідати на питання чесно і не намагатися будь-що-будь відстояти високе звання демократа. Будьте відверті самі з собою і спробуйте розібратися у власних пріоритетах.

Отже, ексклюзивний тест для патріотів і демократів:

1. Франко

Під час громадянської війни в Іспанії на територіях, підконтрольних республіканцям, панував червоний терор, знищували собори і монастирі, масово розстрілювали священиків, офіцерів і інших "пособників фашизму".

В Іспанії відкрито діяли численні агенти НКВС, а золотий запас країни був вивезений у СРСР.

Чесний і мужній каудильйо Франсиско Франко, що стояв на чолі Іспанії з 1939 по 1975 роки, врятував свою Батьківщину від жахів комунізму, не дав перетворити її на сателіт Кремля, не допустив утягування країни в Другу світову, а в 50-х роках забезпечив помітний економічний підйом.

Недавно в Іспанії був прийнятий закон про історичну пам'ять, що засуджує франкістську диктатуру і пропонує забрати з громадських місць усі її символи.

Як по-вашому, чи є рішення іспанських парламентаріїв справедливим?

(Так – 0 балів, Ні – 1 бал)

2. "Чорні полковники"

У період диктатури "чорних полковників" (1967-1974) у Греції не проводилися парламентські вибори і були розпущені політичні партії. Проте уряд вживав ефективних заходів з розвитку національної культури і духовності.

Було відкрито 800 початкових шкіл, 115 ліцеїв, 4 педінститути. Під захист держави був узятий "кафаревус" - класична грецька мова, що не витримувала конкуренції з простонародною "дімотикой".

Влада, що спиралася на християнські цінності, невпинно піклувалася про мораль грецького суспільства й авторитет церкви. По всій країні стояли щити, виконані в національних кольорах і підписані словами: "Греція – країна християн, у ній немає місця комунізмові".

Уявіть собі Україну без парламенту і політичних партій, але з патріотичним урядом, що домігся реальних успіхів у справі відродження національної культури, духовності, української мови.

 Чи здається Вам така країна більш привабливою, ніж сьогоднішня Україна?

(Так – 1 бал, Ні – 0 балів)

3. Пак Чон Хі

Хоча південнокорейський президент Пак Чон Хі (1961-1979), що прийшов до влади в результаті військового перевороту, не ліквідував демократичні інститути, він ніколи не давав забувати, хто господар у державі.

Вводив і надзвичайний, і воєнний стан; періодично закривав у країні всі університети (розсадники крамоли); а зрештою надав сам собі особливі повноваження.

Не обійшлося без арештів, побиттів і катувань особливо злісних опозиціонерів.

У той же час з ім'ям президента Пака пов'язаний економічний прорив, рівного якому не знайти в історії XX століття.

На початку 1960-х Південна Корея мала приблизно такий же обсяг ВВП на душу населення, як Папуа-Нова Гвінея.

Через 20 років за економічними показниками і рівнем життя вона наблизилася до країн Євросоюзу. Патріотизм і воля Пак Чон Хі, раціональне втручання держави в економіку, ефективний контроль за олігархами дозволили Південній Кореї перетворитися з країни убогості і голоду на країну економічного процвітання.

 Чи готові Ви прийняти вольового патріотичного президента, що не буде церемонитися з опозицією, але при цьому гарантовано приведе Україну до небаченого економічного процвітання?

(Так – 1 бал, Ні – 0 балів).

4. Стресснер

Альфредо Стресснер займав відповідальну посаду президента Парагваю з 1954 по 1989 роки. У свій час здобула популярність цікава кінохроніка за його участю.

Парагвайський лідер прямує в оточенні охорони і численних кореспондентів.

Один особливо настирливий журналіст отримує від президентського бодігарда кулаком по голові і падає на асфальт.

Стресснер, не відволікаючись, переступає через нерухоме тіло і продовжує свій шлях... Вийшло досить символічно!

Пропоную невелику розвагу. Уявіть на місці дона Альфредо симпатичного Вам українського лідера – скажімо, Юлію Тимошенко; а на місці постраждалого кореспондента – "продажного журналюгу" з ахметовської газети "Сьогодні", що пристає до ЮВТ із провокаційними питаннями.

Чи стали б Ви засуджувати не надто коректне поводження з представником преси?

(Так – 0 балів, Ні – 1 бал)

5. Муссоліні

За всю італійську історію завдати нищівного удару по могутній мафії зумів лише один політичний лідер – Беніто Муссоліні.

"Ми не терпітимемо в Італії другого уряду!" - заявив дуче, прийшовши до влади. Силовим структурам був даний карт-бланш на боротьбу з мафією.

Поліція більш не обтяжувала себе дотриманням юридичних процедур, збором необхідної доказової бази і коректним поводженням з арештованими злочинцями.

Мафіозні боси в нових умовах уже не могли витрачати свої надзвичайні капітали на підкуп корумпованих депутатів, продажних суддів, брехливих адвокатів. Сотні великих мафіозі в паніці втекли в США.

До початку 1930-х років італійська мафія була майже повністю розгромлена. Вдруге вона ожила лише після падіння Муссоліні.

Чи стали б Ви заперечувати, якби аналогічні методи боротьби з мафіозними структурами впровадили в Україні?

(Так – 0 балів, Ні – 1 бал)

Якщо ви набрали:

0 балів. Вітаю, ми з Вами однодумці! Так сказати, захисники гнилої демократії...

1-2 бала. Судячи з усього, Ви розриваєтеся між щирою вірою в демократію і спокусою наплювати на демократичні принципи в ситуаціях, коли Вам це вигідно. А, може бути, проходячи тест, Ви все-таки лукавили самі з собою?

3-5 балів. По-перше, Ви чесно відповідали на поставлені запитання, що похвально.

По-друге, Ви любите свою Батьківщину і бажаєте їй процвітання, що не менш похвально.

Є лише одна проблема – не виключено, що Ви дотепер зараховуєте себе до табору прихильників демократії. Подивіться правді в очі. Навіщо Вам ця демократія, що дає стільки лазівок ворогам нашої нації? Цей гнилий лібералізм, що послаблює Українську державу?

Ваша мрія – свій Франко (наголос на перший склад!) в елегантній вишиванці, україномовний Пак Чон Хі або кілька "чорних полковників" із тризубцем на кокарді.

Та врешті-решт підійде і національний варіант президента Путіна – твердий лідер, що кидає за ґрати олігарха Ахметова замість олігарха Ходорковського і який мочить у вбиральнях не чеченських, а донецьких бандитів.

Що ж стосується Вашого ставлення до президента Саакашвілі... Ну не вийшов з Міхо стовп демократії, ну то й що?! Усе одно він молодець! Правда?