Вибір президента Саакашвілі

Взаємини українського та грузинського народів мають особливий характер. В радянські часи в Києві вчилися грузинські студенти. Саакашвілі тут не виняток, а правило. Грузини чудово опановували українську мову, ставали українськими письменниками, а Шеварднадзе називав українців "братнім народом".

Тому політична криза в Грузії не могла залишити байдужими мешканців України. Чому Саакашвілі застосував силу? Чого очікувати від подальших подій в Тбілісі? І чи можна проводити аналогії між "післяреволюційною" ситуацією в Грузії та Україні?

Демократ чи диктатор?

"Революція троянд" була передвісницею "помаранчевої революції", хоча з огляду на поточні події, як в Грузії, так і в Україні, це твердження вже не вважається таким безапеляційним. І от несподівана і по-кавказькому раптова криза, що поставила перед лібералами усього світу низку питань, що не мають відповіді.

Якщо президент сповідує демократичні цінності, чи може він застосовувати внутрішні війська? І якщо він їх застосовує, який він після цього демократ? Це дилематичне запитання здатне нокаутувати будь-якого інтелігента, вихованого на горбачовській перебудові.

Тому реакція була очікуваною. Лють від можливого, хоча й не доведеного російського втручання, змінювалася шоком від тбіліських світлин, на яких можна було побачити поліцейських у протигазах.

От якби Саакашвілі, як антигерой російської історії Керенський втік з міста, залишивши його на сплюндрування повстанцям, ніхто б не сумнівався у його демократизмі. А так з'явився привід засумніватися в цьому. Цікавою була реакція закордонних спостерігачів.

Росія як завжди була налаштована в антигрузинських тонах: "Світова спільнота, основні правозахисні організації, такі як ООН, Рада Європи, ОБСЄ повинні закликати офіційний Тбілісі припинити насильство, поважати права людини в повному обсязі й вирішувати внутрішньополітичні питання та проблеми без використання сили", - сказав офіційний представник МЗС Росії Каминін.

На диво, майже згодним з ним був представник Держдепартаменту США Шин МакКормак: "Ці питання можуть бути вирішені тільки шляхом політичного діалогу в Грузії і, звичайно, це те, що ми хотіли би бачити".

Помічник заступника держсекретаря США Мэтью Брайз, що прибув кілька днів тому до Грузії, як він сам зізнався, "з конкретними пропозиціями Кондолізи Райс для розрядження ситуації в Грузії", висловився ще жорсткіше.

"Як видно, через 2-3 дні в Грузії буде скасований надзвичайний стан. Держсекретар Кондоліза Райс звернулася з цією рекомендацією до влади Грузії, щоб було забезпечено демократичне проведення передвиборчої кампанії", - заявив він.

"Найближчим часом в Грузії має бути відновлене мовлення телекомпаній "Імеді" та "Кавкасія". Незважаючи на претензії влади щодо цих телекомпаній, що вони вносять напруженість, все ж таки це рішення треба ухвалити і, сподіваюся, що журналісти більш професійно будуть виконувати свої функції", - додав американець і підкреслив, що не може "підтримати і виправдати тиск і обмеження у відношенні мас-медіа, тому що свобода медіа є основою демократії".

Добре відомий українцям завдяки виборам 2004 року генеральний секретар Ради Європи Террі Девіс в свою чергу закликав владу Грузії слідувати положенням Європейської конвенції з прав людини, що стосуються свободи зібрань.

Тобто, конфігурації змінилися? Саакашвілі вже не друг Америки та Європи? Чи вони не зрозуміли, з ким мають справу? Зрозуміти відповідь допоможе історичний екскурс.

Кров на проспекті Руставелі

Проспект Руставелі давно став символом народного опору тоталітарним режимам. 9 квітня 1989 року тут сталася спроба першої напів-насильницької революції проти влади КПРС. Спочатку радянське керівництво, побачивши масовий мітинг в центрі Тбілісі, розгублено чекало, що буде далі.

Однак, кавказькі революціонери, на відміну від прибалтів, збиралися не тільки для того, щоб заспівати. Коли мітингувальники почали вести мову про усунення комуністів, на проспект вирушила бронетехніка.

Хто віддав наказ про застосування військ, було невідомо. Горбачова як завжди в таких ситуаціях не було на місці, а генерали Закавказького військового округу кивали на партійне керівництво. Мабуть, що так і було. Радянські генерали вміли виконувати накази, але рідко видавали їх самі.

Загинуло близько 20 осіб. Якраз в цей час московська преса отримала карт-бланш на "гласность" і про тбіліську трагедію почули всі. Хоча потім було багато трагедій з більшою кількістю жертв, саме події 9 квітня 1989 року стали одним з етапів до морального суїциду СРСР.

У 1990-ті роки Тбілісі жив складним життям, на вулицях лунали постріли, а фахівці казали, що режим Шеварднадзе контролює не більше, ніж дорожню смугу проспекта Руставелі. Країни майже не було, і мова навіть не про самостійні Абхазію та Південну Осетію чи надто автономну Аджарію.

Центральна влада не могла забезпечити нормальне енергопостачання, грузини жили при свічках та ввечері не виходили на вулицю. З Тбілісі чулася така вулична канонада, що навіть Єнакієве та Макіївка на цьому тлі виглядали містами європейського ґатунку.

Тому коли настав 2003 рік і в Тбілісі почалася "революція троянд" становище в розваленій Грузії значно відрізнялося від ситуації в Україні. Не розуміли цього лише російські аналітики-пропагандисти, що завжди ставили поряд Ющенка та Саакашвілі.

Українська демократія та грузинська диктатура

Складно порівнювати наші реалії та кавказьке сьогодення. Це в Києві можна півдня волати на Хрещатику "Ющенка геть!" і потім чекати, що буде далі. Відстань між словом та ділом на Кавказі значно коротша, ніж в Україні.

Не випадково, влада як радянська, так і грузинська застосувала силу, коли на мітингу стали лунати радикальні вимоги. У 1989 році – щодо заборони компартії, в 2007-ому – про відставку президента.

Однак, експерти пишуть, що застосування сили проти роз’єднаних маніфестантів, що не мали змоги подолати Саакашвілі, не було виправданим. Були радикальні вимоги протестувальників, однак так само було зрозуміло, що перевага на боці президента.

І в даному разі Саакашвілі виступив як харизматичний лідер, для якого контроль над опозицією, пресою, суспільством важливіший, ніж дотримання демократичних свобод. Це – не Ющенко, це – скоріше Лукашенко.

Сьогодні, опозиція в Грузії доволі фрагментована. Як каже експерт Центру близькосхідних досліжень Сергій Данілов, "Там представлені люди, які виступають за зближення з НАТО та ЄС. Є там прибічники Натіашвілі і Гамсахурдія, які підтримують стосунки з Росією".

Навіть висунувши єдиного кандидата на президентських виборах Гачечіладзе, супротивники Саакашвілі не мають наразі шансів на перемогу. А сам Гачечіладзе остаточно всіх заплутав, сказавши, що в разі перемоги … скасує посаду президента.

Невдала спроба повалення Саакашвілі та своєрідна реакція президента Грузії на акції протесту довели, що глобалістичні наміри американських неоконсерваторів демократизувати усе, що є, помилкові.

До кожної країни треба ставитися окремо, враховуючи її особливості, історію, менталітет людей. Інакше буде як у Террі Девіса з його Європейською конвенцією, яка мало актуальна в кавказьких умовах.

Юрій Корогодський, 4Post, для УП