Ігри розбрату

Вибори закінчилися. Нехай живуть вибори! Тепер уже дострокові президентські. Здається, позачергових президентських виборів Україні не оминути, а заодно і чергових позачергових парламентських.

Оскільки влада в Україні виявилася розпорошеною внаслідок сумнозвісної конституційної реформи зразка 2004 року не без активного сприяння тодішнього кандидата в президента Віктора Ющенка, то без її збалансування змінити в цій країні щось на ліпше не вдасться ні політикам, ні пророкам, ані месії.

А збалансувати владу за теперішніх обставин, очевидно, можливо лише в тому випадку, коли якимось дивом вдасться поєднати в одній упряжці не таку вже й тендітну як на політика "лань" та далеко не кремезного "коня". Тобто досягнути злагодженої роботи прем'єра Тимошенко та президента Ющенка.

Але опісля того, як стало зрозуміло, що НУ-НС не вдалося покращити свій результат в порівнянні з 2006 роком, тоді як БЮТ свій помітно покращив, і НУ-НС, і Ющенко відразу ж продемонстрували своє небажання визнати за Тимошенко і БЮТ право на провідну роль у формуванні виконавчої вертикалі. НУ-НС відразу запросило під свій, себто під президентський контроль всі без винятку силові відомства.

Мабуть для того, щоб гарантувати недоторканість своїх і регіональних олігархів, а точніше позбавити можливості прем'єра чи кабміну під орудою Тимошенко впливати на черговий перерозподіл капіталів між олігархами.

Ющенко пішов ще далі. Спочатку, ніби соромлячись власної вдаваної політичної цноти, а потім - уже відверто заявив про те, що націлений на проштовхування в парламенті і суспільстві ідеї про неминучість формування широкої коаліції або її сурогату у вигляді безпосереднього залучення представників регіоналів до уряду і керівництва ВР.

І нічого б дивного не було в цьому, якби Ющенко дійсно переймався інтересами суспільства. Точніше, мотивами його подібних заяв було справжнє бажання покласти край нинішній напрузі і розбрату.

До речі, маніпулювання і постійне мусування в ЗМІ ідеї про розкол України вигідне наразі не стільки ПР, скільки президенту Ющенку і НУ-НС. Бо саме апелюючи до необхідності подолати нібито існуючий розкол, ці політичні "пройдисвіти" мають намір відбілювати чергову свою зраду народу України.

То ж підштовхують Ющенка до пропагування широкої коаліції інші мотиви, аж ніяк не пов'язані з людською послідовністю та гідністю.

Очевидно, Ющенко все ще залишається в боргу перед тими, хто спонсорував його переможну президентську ходу, а НУ-НС – перед своїми кредиторами. І ці тіньові "кардинали" вимагають зупинити "навалу" Тимошенко.

Питання ж про Тимошенко залишається при цьому відкритим. Так, вона дійсно відбулася як олігарх. Так, в світі нуворишів і економічних магнатів навряд чи є місце честі і людяності в своїй повноті. Дійсно, існує чимало фактів, які очорняють її біографію, в тому числі і внаслідок того, що поряд з нею працюють люди, які давно переступили межу власного сумління і порядності.

Але іноді, навіть в природі стається так, коли вовк жертвуючи власним життям, захищає людську дитину від своїх співродичів. І пояснень тому здоровий глузд та логіка не може знайти.

Те ж саме може стосуватися і Тимошенко, в існуванні якої щось непередбачувано змінилося, і вона повстала проти своїх побратимів з олігархічної зграї.

Зрештою, якби там не було, а в тому, що Тимошенко не хоче бачити прем'єром жоден з олігархів чи вищих державних чиновників, мабуть, вже ніхто не сумнівається. То ж вибір у них не надто широкий.

По-перше, дати можливість створити БЮТ коаліцію, а Тимошенко очолити уряд, а потім скомпрометувавши уряд і створивши обставини під розкол коаліції, наприклад, шляхом внесення законопроектів на розгляд ВР, які будуть неприйнятними для БЮТ, ослабити підтримку БЮТ і Тимошенко в суспільстві та витіснити їх на політичне узбіччя.

По-друге, витіснити відразу Тимошенко з переговорного процесу, постійно підкреслюючи її небажання йти на компроміс та подолання політичної кризи.

Для цього в нагоді можуть стати питання відносин з Кремлем, мовні проблеми, ідея реприватизації тощо. Можуть бути застосовані також компромат та провокації, в тому числі за участі закордонних політиків і інших діячів.

Звичайно, аналітики БЮТ подібні ситуації прораховують і шукають дієві контрзаходи. Адже політика, найперше, це гра: слів, емоцій. Іноді політики так захоплюються цією грою, що розмінними монетами стають інтереси всього суспільства або людські життя.

А тому, чим азартнішою і завзятішою виявиться гра в коаліцію, тим більше підстав для песимістичних висновків. Аж до серйозних потрясінь, які і виявляться тим необхідним ляпасом чи відром холодної води, яка дозволить політикам, що загратися, прийти що тями.

Уникнути ж втягування в гру може дозволити лише чітке формулювання своїх позицій та намірів. В даному випадкові однозначну позицію знову ж таки зайняла Тимошенко, а також Литвин, який публічно відмовився "грати в посади".

А головним шулером виявляється Ющенко разом з НУ-НС.

Саме вони і штовхають Україну в прірву нового витка політичної кризи, яка зможе завершитися або кардинально трансформуватися лише після дострокових президентських виборів.

Автор Калуга Володимир, завідуючий соціологічною лабораторією НАУ