Імператив культури
День у день, відкриваючи газети і вмикаючи телевізори, ми мимоволі спрямовуємо свої погляди на рішення і вчинки політиків різних рівнів, очікуючи, що вони, політики, винайдуть чудодійний рецепт щасливого сьогодні і завтра...
Радянські "модельєри" проштампували у свідомості поколінь просте, як двері, твердження: "Партія є керівною і направляючою силою радянського суспільства".
Саме за рахунок цієї інерції в українському суспільстві дотепер витає раболіпство перед владою, з одного боку, і стійка, вирощена на кухнях, ненависть до політиків, з іншого.
Але ж усе не так! Суспільство, як це на перший погляд не парадоксально, не повинне чекати від політиків доленосних рішень. Політика – це наслідок, а от суспільство – саме першопричина.
У контексті сказаного – поговоримо … про культуру!
* * *
Суспільство, що не ставить своїм завданням підвищення рівня власної культури, завжди буде або одержувати тоталітарне правління, або буде свідомо опускати високий політичний рівень до межі свого культурного розвитку.
І в цьому свого роду трагедія помаранчевої революції 2004 року. Задекларований і проголошений рівень політичного керування і державних інновацій виявився не по зубах ні суспільству, ні, на жаль, цілому рядові політичних лідерів.
Багато політиків пішли в тінь, а суспільство моментально знизило планку вимог (а отже – і власного розвитку) до "реального поліпшення життя вже сьогодні" ...
Останні десятиліття звели рівень культури в суспільстві до неприпустимого! У цьому корінь усіх наших соціальних проблем, політичного безладу – нашого неблагополуччя.
Про яку моральність і культуру може йти мова, якщо людина народжується під музику Шансона (суть якого в нашій країні перекручена до зеківських наспівів)!? Потім дитина йде в школу, де бачить напівзлиденних вчителів і порівнює їх із "крутими". І з'ясовує: для того, щоб і самому стати "крутим", немає ніякої потреби читати Достоєвського і Шевченка, а краще знати "Мурку"…
Мені здається, що не можна розглядати окремо культуру і моральність, тому що по-справжньому культурна людина не може бути аморальною, і навпаки – високоморальна людина не може бути безкультурною.
Але не тільки висока моральність формує культуру. Освіченість і вихованість. Честь і шляхетність. У суєті своїй наше суспільство якось призабуло ці найбільші імперативи людства. А шкода. Без них хорошої влади не буде. І це не припущення, це – діагноз, остаточний і нещадний.
Сама ж культура, сформована перерахованими вище нормами, є утворюючим середовищем для волі.
Геніальне, по суті, визначення видатного філософа і політика Петра Струве: свобода є умовою, засобом і ціллю культури. Йому ж належить і ще один фундаментальний висновок суспільного розвитку: рівень свободи не може бути вищим за рівень культури.
Зовсім очевидно, що рівень свободи суспільства у свою чергу визначає рівень державного устрою, влади, політичних інститутів. Політика – пряма похідна цивільних свобод.
І що ж виходить у результаті? Трохи шокуюче, але абсолютно демократичне твердження:
Рівень політики в суспільстві не може бути вищим за культуру самого суспільства.
Приведемо цікаву цитату в тему міркувань:
"… всегда полезно взглянуть на новых проходимцев, когда собираетесь выкинуть старых. Демократия – жалкая система. Единственно, что говорит в е пользу, так это то, что она в восемь раз лучше остальных систем. Ее главный порок в том, что ее лидеры – лишь отражение выборщиков, то есть они стоят на страшно низком уровне. Но чего же от них ждать?
Поглядите на Лидера, поймите, что при всем его невежестве, тупости, личной заинтересованности, он похож на своих… соплеменников, но все же на два-три пункта выше среднего…"
Роберт Хайнлайн "Чужак в чужой стране " (1961 г.)
Великий письменник-фантаст, міркуючи у своєму культовому романі про американське суспільство, про лідерів нації, як відображення виборців, дійде до сумного висновку, що у нашій місцевості формулюється одною фразою, що ємко пояснює, чому не варто нарікати на дзеркало.
Так, американське суспільство - законослухняне, досить прагматичне і разом з тим – украй егоцентричне. Відповідно й американська політика (вона, до речі, абсолютно тотожна американській культурі) – напориста, часто безцеремонна й одночасно помішана на демократії, як основному законі життя.
Є й інший приклад.
Рівень європейської культури значно вищий, а сама культура багатша. Звідси і відповідний рівень західної політеліти і, що найважливіше, - рівень вимогливості суспільства до політиків.
Наочний приклад того, що хвіст (політика) не може керувати собакою (суспільством)! Ця європейська норма для нас є абсурдом або софізмом: у нашому розумінні політика – це влада, а влада – це голова собаки, але аж ніяк не її хвіст!
Культура українського суспільства не повинна орієнтуватися ні на один із приведених прикладів. У неї своя неповторна місія.
Так, надзвичайно стримує культурний розвиток вантаж радянського минулого. Так, ми вийшли з невільного суспільства. Ми не навчилися ще дихати свободою на повні груди. Культура і моральність пересипані нафталіном і засунуті в куток, до кращих часів. Українська політика, відбиваючись у суспільному дзеркалі, відверто корчить гримаси своїм некультурним громадянам…
Це і є українська місія – відчути себе вільним, зробити себе культурним. І я переконаний – ця місія здійсненна.
* * *
Треба окультурювати (так-так, окультурювати!) народ. Зробити рівень культури невід'ємною частиною діалектичного, освітнього процесу розвитку суспільства. Процес украй тривалий – тій же Америці, при повному матеріальному статку, і двохсот років виявилося мало, щоб сказати про себе – "культурна нація".
Окультурювати можуть лідери суспільства. Їхні позитивні рулади, помножені на позитивний заряд політиків, дадуть позитивний результат. Якщо політична еліта, що знаходиться при владі, несе в собі негативну, деструктивну суть, то, скільки б не намагалися суспільні лідери (розум і совість нації), результат буде зі знаком мінус. Такі правила множення…
У нас цей шанс сукупності "позитивних" еліт був. І ще з'явиться. Інтелігенція - лідери суспільства - повинна усвідомлювати свою ключову роль і діяти!
Історія знає непоодинокі випадки, коли революційні перетворення давали величезну кількість економічних і духовних свобод, що неминуче приводило до культурного прориву. Але ці результати – не стільки прорив політиків, скільки все-таки прорив цивільного суспільства, що розкручує спіраль розвитку.
Автор намагається підвести сучасного, аж ніяк не філософськи налаштованого українця до очевидного висновку: стати вільним Громадянином – це найтяжка праця. Хочеш бути вільним, а значить мати правильну, адекватну владу – примусь працювати свою совість, свою волю, свій інтелект.
Що робити конкретному громадянинові? Думати. Вірити. Читати книги. Не брехати. Не халтурити. Сподіватися. Рости духовно і матеріально. І менше звинувачувати владу (хвіст), що заважає йому жити. Тому що рівень Політиків не може бути вищим за рівень культури Громадян.
Так що, хочеш гарну владу – займися духовним культуризмом!
 |
