Чому не святкують День незалежності в Севастополі?

Є небагато причин, здатних змусити мене, природжену луганчанку, почати спілкуватися з російськомовними співгромадянами українською мовою. Раніше навіть думала, що жодної немає. Виявилося, святкування Дня незалежності України в Севастополі - ось, власне, причина перейти на українську у повсякденному спілкуванні.

Так вийшло, що 24 серпня ми вдвох з товаришем опинилися "у місті російської слави", як люблять у Москві називати Севастополь.

Не скажу, що розраховувала побачити багатотисячний парад на честь незалежності, але до того, що не побачу в центрі міста ЖОДНОГО державного прапора, була явно не готова. Зате по всьому місту висіла достатня кількість прапорів РФ.

А на центральній міській площі імені російського полководця Нахимова проходив багатолюдний мітинг Компартії і Блоку Наталії Вітренко. І ведучі цього дійства скандували заклики до об'єднання з Росією і прокляття "помаранчевій команді".

Щоб там не говорили про Донбас, але я не пам'ятаю жодного року, коли б центральна вулиця Луганська не була рясно прикрашена національними прапорами і плакатами з поздоровленнями "співвітчизникам з Днем незалежності", а по всьому місту не проходили б різні офіційні і неофіційні заходи.

У Севастополі з прикмет свята нам вдалося побачити тільки маленький плакатик над дорогою "Зі святом, дорогі севастопольці" і почути біля дельфінарію пісню, що звучала з добре замаскованого репродуктора, про Україну російською мовою.

І жителів міста це влаштовувало. Навіть більше того, здавалося, що якби керівництво міста відповідальніше підійшло до святкування головного державного свята, севастопольці залишилися б незадоволеними.

Принаймні, коли ми сіли в автобус і я запитала, як проїхати в центр, в мене спитали, відкіля я приїхала, і, довідавшись, що з Києва, половина автобуса почала міркувати, чому в Києві дотепер не повісять президента і чому ми, бандерівці, проти Росії.

Не користується національна ідея популярністю в місті, хоч ти лусни. Навіть в одному з центральних храмів міста – Покровському соборі, на видному місці висить ікона святого мученика царя Миколи, а трохи далі – ікона всієї царської родини.

Усі вивіски, рекламні оголошення і таблички з назвами вулиць теж на російській мові. А екскурсовод у діорамі, присвяченій обороні Севастополя під час Другої світової, розповідає про перемогу РОСІЙСЬКОГО солдата, називаючи цілком українські і кавказькі прізвища. Говорив би вже - радянського.

Загалом, після двогодинної прогулянки містом ми не витримали і, не змовляючись, перейшли на українську мову, хоча в побуті обоє спілкуємося російською. Потрібно ж було, щоб хоч хтось у Севастополі відзначив День незалежності!

І що ви думаєте, після цього нам стало набагато простіше прогулюватися в центрі – від нас просто шарахалися перехожі. Утім, варто визнати, говорили ми голосно.

Безумовно, почасти причиною такої ситуації є російський флот, на задоволення нестатків якого працює багато севастопольців. Почасти винувате керівництво міста, якому простіше потурати переконанням городян, ніж намагатися прищепити їм якусь національну свідомість.

Але не знаю, у якій ще країні уряд і органи держбезпеки погодилися б терпіти в місті, де базується військовий флот, таке гніздо антинаціональних настроїв!

Безумовно, Севастополь – місто російської військової слави, якщо згадати російсько-турецьку війну 1854-1855 року. Але він же знаходиться не на Марсі, а в Україні, виходить, у першу чергу, це українське місто, жителі якого повинні шанувати День незалежності своєї країни!

Загалом, я вже для себе вирішила – хто з наших політиків може гарантувати, що російський флот таки буде виведений із Севастополя, за того і буду голосувати. Аби такі були.