Я не хочу...

Позачергові виборчі перегони змусили мене написати статтю про те, що я не хочу бачити у житті нашого суспільства, зібрати той негатив, який, можливо, їсть зсередини кожного з нас.

Я не хочу чути від політиків обіцянки, які ніколи не будуть втілені у життя. Мені набридло чути про те, що закон один для всіх.

Тільки ми бачимо як усі рівні перед ним, але хтось рівніший. І чуємо про це саме від тих політиків, хто має найбільше зиску від використання закону у своїх цілях.

У обох протиборчих таборів уже був час довести це не словом, а ділом. Ще більше дратують балачки про стабільність і добробут. Безумовно, коли ви цілком знищите своїх політичних ворогів, тоді і запанує стабільність і добробут саме для вас, а не для населення.

Для людей нічого не зміниться. Наша економіка за ці роки політичної колотнечі показує чудові результати, бо ті, хто обіцяють їй цю стабільність ніяк не можуть за неї цупко взятися.

Я не хочу, щоб політика перетворювалася на бізнес. Мені не подобається бачити те, як люди, які досягають якихось успіхів у політиці, одразу починають збільшувати свої статки.

Для них вона є метою особистого збагачення, а вибори і виборці - це лише інструмент. Подальша зневага до виборів і виборців, до своїх гасел, безпринципність – ось що панує у їхньому середовищі.

Я не хочу бачити бізнесменів у політиці. Чому вони не можуть спокійно займатися бізнесом, розвивати економіку, збільшувати свої статки, покращувати добробут населення, збільшувати ВВП? А не можуть.

Більшість із них скоробагатьки, які заробили свої статки на обкраданні своєї країни, зубожінні населення. Для них політика – це механізм збереження і примноження капіталів.

Я не хочу, щоб політика була паралельною реальністю. Політики, де ви? Чому ми не бачимо справжньої роботи з виборцями протягом вашої каденції? Чому ви раптом згадуєте про нас, виборців, лише за кілька місяців до виборів, коли вам потрібен суспільний одобрямс?

Чому усі уряди як один підвищують соціальні виплати в акурат за три-чотири місяці до виборів з паралельним зростанням інфляції? Чому ви кидаєте ці крихти з панського столу? За кого ви нас маєте?

Ви нічому не можете навчитися. Ви не умієте керувати країною. Ви - купка вихованих у радянські часи пристосуванців під генеральну лінію партії. Ви не здатні самостійно мислити, генерувати нові ідеї.

Я не хочу бачити як політики створюють штучні конфлікти замість того, щоб вирішувати нагальні проблеми. Чому раптом перед виборами виринає тема уявних утисків російської мови саме у середовищі тих політиків, які і два слова не зв’яжуть українською.

Спочатку вивчіть українську, а вже потім висловлюйтеся за права російськомовних. Чому я як україномовний громадянин позбавлений доступу до якісних глянцевих суспільно-політичних видань?

Чому "Корреспондент", "Дело", "Эксперт", "Фокус", "Деловая столица" та інші видаються російською? Чому ми й досі цураємося своєї мови, культури, ідентичності, наче загнані у глухий куток?

Я не хочу платити хабарі незрозуміло за що. Чому я мушу платити за усілякі довідки, за те, щоб на мою дитину звертав увагу вчитель, щоб лікар добре прооперував, щоб професор поставив залік?

Цей стиль життя веде у нікуди. Ніхто не дасть гарантії, що ваша дитина дійсно отримає гарну середню освіту. А як тоді бути з дітьми, чиї батьки не заплатили учителям, бо не мають коштів.

Що це за безплатна медицина, гарантована державою, де вам флюорографію безкоштовно не зроблять, бо немає плівки. А якщо і є, то де гарантія, що вона покаже що діється всередині вас. А може бути пізно...

Лікарі, де ваша клятва Гіппократа? Забули? Ви знали, на що йшли. Чому ми маємо, мусимо, повинні, повинні, зобов’язані давати хабарі за нікчемні заліки та іспити, послуги сумнівної якості?

Знань ми все одно не отримаємо. Вчителі, лікарі, бюджетники, які вивчилися за хабарі, будуть їх вимагати з людей.

Я не хочу бачити, як у цій країні зневажається наука. Чомусь усі, хто говорить про те, що нам необхідно піднімати науку, збільшувати її фінансування і т. д. лише збільшують відсоток безграмотних людей. На що ви сподіваєтеся?

Чому аспіранти не можуть отримати фінансування своїх наукових пошуків, поїхати кудись на конференцію чи за кордон? Ми деградуємо. Старі науковці помирають.

Ті, хто трохи молодші, виїжджають за кордон і там продовжують свої пошуки. Я вже не кажу про мільйони заробітчан, які перетворилися на сучасних рабів.

Вони поїхали туди не від гарної долі. Політики, ви дійсно хочете зробити з нашої нації неосвічений люд?

Я не хочу бути гвинтиком у механізмі, який зітре мене на порох. Чому ми дозволяємо потурати нами? Де наша гідність? Чому вони нам досі брешуть і гадають, що це безкарно?

Чому вибори перетворюються на вибори без вибору? Чому ми не можемо на них вплинути? Чому ми не можемо змінити наше життя на краще в Україні?

Я не хочу жити у такій країні, а ви?..

Ляпкало Олександр, магістр історії НаУКМА, аспірант НАН України