Вибори без вибору
Невпинно наближається дата позачергових парламентських виборів, але багато хто з виборців до цього часу ще не визначився, за який виборчий блок або партію віддати свій голос.
Дійсно дуже важко зробити вибір, коли хочеш голосувати за ту чи іншу політичну силу, а у її списку є люди, за яких не хочеться голосувати за будь-яких обставин. Це є одним із основних недоліків діючої пропорційної системи виборів, яка передбачає формування списків кандидатів у народні депутати з’їздами політичних партій і блоків.
Люди не мають вибору і тому змушені голосувати лише за тих кандидатів, яких їм пропонують політичні партії. Крім того, сформований у такому законодавчому полі парламент фактично є органом, роботу якого визначають лише декілька чоловік.
Прийняття того чи іншого рішення вищим законодавчим органом в нашій країні залежить виключно від лідерів політичних груп і фракцій, а не від 450 народних обранців.
За таких обставин цілком резонно звучать пропозиції про скорочення кількості народних депутатів до 300 осіб, хоча по великому рахунку, буде в парламенті 450 чи 300 народних обранців, в умовах діючої на сьогоднішній день в Україні політико-правової системи значення не має.
Нинішня система у значній мірі нівелює і ідею прямих виборів, і ідею народного представництва. Народні депутати України у Верховній Раді обираються через посередництво політичних партій і у більшій мірі представляють ці партії, ніж виборців. У зв’язку з цим народні обранці думають більше про те, як догодити лідерові своєї партії, а не про інтереси людей, які делегували їх до парламенту.
Саме цим можна пояснити те, що у виборчих списках політичних партій і блоків в основному фігурують прізвища не авторитетних у суспільстві громадян, а водіїв, секретарів та інших осіб, які обслуговують політичну верхівку.
Цілком очевидно, що така виборча система вигідна лише лідерам парламентських фракцій, яким легше мати справу з залежними від них депутатами, ніж із тими, хто має власну думку і буде відстоювати свою позицію.
Отже, для забезпечення прозорості виборчого процесу і реального народного представництва у парламенті було б доцільно відмовитись від пропорційної системи виборів і повернутись до мажоритарної, вдосконаливши закон про вибори народних депутатів України, який діяв у 1994 році.
Новий закон має передбачати обрання народних депутатів у 450 одномандатних виборчих округах шляхом прямих виборів. Така кількість народних депутатів є оптимальною і буде забезпечувати нормальний контакт виборців із своїми представниками у парламенті.
Слід зазначити, що депутат від мажоритарного округу в значній мірі є залежним від виборців свого округу і тому змушений буде рахуватись із думкою людей, які обрали його на цю посаду.
Крім того вибори в мажоритарному окрузі краще було б проводити за двотуровою системою. У такому разі до парламенту, у першому турі, можна було б обирати лише тих кандидатів, які наберуть більше 50% голосів виборців.
Якщо ніхто із кандидатів не отримає необхідної кількості голосів виборців то потрібно проводити другий тур, до якого мають вийти два кандидати, які набрали більшість голосів у першому турі, а уже у другому турі переможця визначити за системою відносної більшості.
Такий підхід дасть можливість обирати кандидатів у народні депутати, які користуються підтримкою більшості виборців, що у свою чергу значно зменшить ризик потрапляння до парламенту випадкових людей.
За таких обставин, які склались в Україні, мажоритарну систему можна вважати більш демократичною, ніж пропорційну, оскільки вона дає змогу громадянам обирати до законодавчого органу не лише кандидатів від політичних партій.
Разом з тим така система не перешкоджає діяльності політичних партій. Партії можуть висувати і підтримувати своїх кандидатів у виборчих округах. Якщо та чи інша політична сила користується підтримкою виборців, то очевидно, що саме їх кандидата буде обрано до парламенту.
Підтвердженням цьому є досвід проведення виборчих кампаній у Великобританії, де вже протягом багатьох століть діє мажоритарна система виборів.
Враховуючи всі вищенаведені аргументи цілком очевидним є той факт, що від пропорційної системи виборів потрібно відмовитись і віддати перевагу виборам на мажоритарній основі.
Тепер щодо процедури внесення змін до виборчого законодавства. Швидше за все, обраний за нинішнім законом парламент не здатний буде прийняти новий закон і тому це питання потрібно буде виносити на всеукраїнський референдум.
Проголосити референдум має право президент з власної ініціативи або на вимогу 3 млн. громадян, які мають право голосу. В умовах відсутності дієздатного парламенту прийняття нових законів і внесення змін до чинних можливе лише шляхом проведення всенародного референдуму.
Це єдиний правовий шлях легітимізації нормативно-правових актів, оскільки відповідно до закону про референдуми, "закони, інші рішення, прийняті всеукраїнським референдумом мають вищу юридичну силу по відношенню до законодавчих актів Верховної Ради України, Верховної Ради Республіки Крим, нормативних актів Президента України, Кабінету Міністрів України, вищих законодавчих і розпорядчих органів державної влади Республіки Крим, підзаконних актів міністерств і відомств України та Республіки Крим, рішень місцевих Рад народних депутатів. Рішення, прийняті місцевим референдумом, мають вищу юридичну силу по відношенню до рішень Рад народних депутатів, на території яких він проводиться".
Отже, можна зробити висновок, що діючий закон про вибори є недосконалим і його потрібно змінювати. Цей закон, крім зазначених, має ще й інші недоліки.
Обраний відповідно до діючого закону, парламент має створити депутатську більшість, яка буде формувати уряд.
Якщо жодна із політичних сил не буде мати більшості у Верховній Раді, то потрібно буде формувати коаліцію, а формування коаліції це досить складний процес і якщо політики не зможуть між собою домовитись, то парламент знову буде недієздатним, а уряд несформованим.
Президент знову буде змушений розпустити парламент, але зробити цього не зможе, оскільки у ст. 90 Основного Закону визначено, що "повноваження Верховної Ради України, що обрана на позачергових виборах, проведених після дострокового припинення Президентом України повноважень Верховної Ради України попереднього скликання, не можуть бути припинені протягом одного року з дня її обрання".
В Україні знову може виникнути політична криза, але це вже недоліки не виборчої системи, а чинної Конституції і парламентської форми правління, яка є менш стабільною у порівнянні з президентською.
В умовах нинішньої політико-правової системи немає ніякої гарантії, що уряд, створений коаліцією депутатських фракцій, зможе нормально виконувати свої обов’язки, оскільки він цілком і повністю буде залежати від амбіцій політичних лідерів.
Будь-які суперечки між політиками будуть негативно позначатись на роботі уряду. Отже, для забезпечення стабільності у діяльності вищого органу виконавчої влади і суспільства в цілому потрібно вносити зміни і до Конституції.
Зробити це можна знову ж таки шляхом проведення всенародного референдуму, який може проголосити президент за власною ініціативою або на вимогу трьох мільйонів виборців.
Деякі політичні сили намагаються переконати суспільство у тому, що внести зміни до Конституції або прийняти нову може лише парламент.
Але що робити, якщо парламент недієздатний, а Конституцію змінювати потрібно? Відповідь проста. Враховуючи те, що відповідно до ст. 5 Конституції єдиним джерелом влади є народ, а право визначати і змінювати конституційний лад належить виключно народові України, то очевидно, що вносити зміни до Основного Закону, або приймати нову Конституцію можна лише шляхом проведення всенародного референдуму.
Отже, без зміни виборчого законодавства і без внесення відповідних змін до Конституції подолати суспільно-політичну кризу, яка охопила нашу країну, буде неможливо.
Результати соціологічних досліджень свідчать про те, що розклад політичних сил у парламенті суттєво не зміниться після дострокових парламентських виборів, і жодна політична сила не буде мати значної переваги у законодавчому органі.
Чи вдасться новообраним депутатам створити коаліцію, зараз прогнозувати складно, але якщо коаліцію не буде створено, то Україну знову очікує політична криза.
Звичайно, що жодна криза не сприяє стабільності і веде лише до занепаду держави. За таких обставин питання внесення змін до виборчого законодавства і Конституції України залишається відкритим.
Олег Березюк, голова Київського юридичного товариства
