Хто ж тоді, як не ми, брати?
Працював в університеті, де разом зі своїми однокурсниками опановував знання. Працював в аспірантурі, де вдосконалював ці знання та творив науку.
Щодня працював на багатогодинних репетиціях і в студії, де старався одержати результат, за який ніколи не було б соромно ні мені, ні друзям-музикантам, ні співвітчизникам.
Працював на концертах, де щиро віддавав всю свою віру, надію й любов мільйонам слухачів. Кожною клітиною свого тіла я завжди прагнув зробити мою країну кращою.
Часом мені видається, що я відчуваю зміни. Так було, коли я, 16-річний, вирішив піти вчитися до університету, і потім, коли у 22, зрозумів, що стану музикантом.
Сьогодні прийшов час для наступного кроку. І я роблю цей крок, вирішивши балотуватися до Верховної Ради. Роблю його впевнено й свідомо, разом із тим ні на мить не забуваючи про Музику, яка є моїм життям.
У мене є однодумці. Це тисячі й мільйони Нових Людей, які поступово, крок за кроком, день за днем усвідомлюють, що це наша Справа, наша Країна. Я справді вірю в це.
Роблю цей крок, щоб використати всі свої знання, досвід, енергію і зробити нашу з вами країну справді щасливою, і жодних інших мотивів у мене немає!
Святослав Вакарчук
