В тенетах конституційного лабіринту
28 серпня 2007 року в столиці Європейського Союзу відбулися парламентські слухання, присвячені Україні. Доповідати про ситуацію до Європарламенту прилетіли українські політики від Партії Регіонів, Блоку Юлії Тимошенко, Блоку "Наша Україна - Народна Самооборона" та Соціалістичної партії України.
Тригодинна зустріч в Брюсселі розпочалася з доповідей українських партійців, в яких повідомлялося про ті проблеми й досягнення, з якими кожна політична сила йде на вибори.
Зосередившись на передвиборчій суєті, жоден з політиків у своїй доповіді не згадав про фундаментальні проблеми державного будівництва, які лише одними достроковими виборами вирішені не будуть. Українці на зустрічі в Брюсселі оминули проблему конституційної кризи та змовчали про глибинні тенденції, які спричинили дострокові вибори.
Першим не витримав депутат Європейського Парламенту Гельмут Марков і задав питання в лоба: "Як конституційна реформа вирішить фундаментальний конфлікт між гілками влади?". У свою чергу організатор слухань віце-президент Європарламенту Марек Сівець продовжив: "Як зміниться форма правління в Україні після ухвалення нової конституції?"
Лише після прямих запитань українські доповідачі розговорилися, але в дуже м’яких відсторонених формах.
В автора, який був учасником цих слухань, склалося прикре враження, що українські політики взагалі не розуміють значення конституції для політичної системи. Який сенс обирати новий парламент в умовах хибної, хворої політичної системи? Можливо, треба було б спочатку виправити конституцію, а потім вже запускати оновлені механізми влади?
Більше року тому, 4 липня 2006 року на сторінці "Української Правди" з’явилася стаття "Конституція парламентського олігархічного колективізму", в якій була викладена позиція Громадського комітету національної безпеки України.
Не просто продовжити конституційну реформу – а прийняти цілком нову Конституцію України. Таку позицію представники Комітету тривалий час намагалися донести до влади.
На сьогодні і учасники передвиборчих змагань, і Президент України озвучують ідею прийняття цілком нової Конституції. Але ніхто з політиків не може системно пояснити, що буде в новому Основному Законі.
Нова Конституція України – це не лише скасування депутатської недоторканності. Це не лише черговий перерозподіл повноважень між гілками влади, чи зміна однопалатного парламенту на двопалатний.
На сьогодні Україна потребує нової Конституції, яка закріпить нову гармонійну соціальну систему. Конституція має здійснити ті суспільні мрії, які не здійснилися 1996 року, - має народити нову Україну. І найважливіше питання, яке має вирішити Конституція – по-новому визначити взаємовідносини громадянина-суспільства-держави в соціальній системі.
Що має бути в Новій Конституції?
Конституція є формалізованим суспільним договором, за яким організовується соціальна система. Тому деякі моменти є визначальними для її якості.
Про людину
Людина - найвища соціальна цінність і основа соціальної системи. З цього виходять всі завдання та спрямованість діяльності держави. Нова Конституція має визначити правовий статус кожного громадянина через максимально широкий перелік основних прав та свобод.
Конституційні формули мають бути викладені чітко, щоб їх можна було на практиці застосовувати як норми прямої дії. Кожному праву громадянина має кореспондувати відповідний обов’язок держави.
У Конституції має бути формально закріплений юридичний принцип, відповідно до якого громадянам дозволено все, що прямо не заборонено законом.
У проекті Конституції України редакції 1993 року в статті 12 було закріплено право громадян чинити політичний спротив у разі, якщо будь-хто чинить дії, спрямовані на захоплення державної влади. Чому не записати в новій конституції це положення? Хіба це не зробить політиків відповідальними перед народом?
Про суспільство
У новій Конституції мають бути окремим розділом закріплені положення про громадянське суспільство. Так само, як це було в усіх проектах конституцій України на початку 90-х років.
Громадянське суспільство є середовищем активної свободи для громадян, які реалізують свої права та свободи. Конституція має закріпити реальні гарантії для громадянського суспільства – право приватної власності, право на безпечне для життя і здоров’я довкілля та право на місцеве самоврядування. Конституція має забезпечити захист сім’ї, закріпити статус громадських об’єднань, громадських діячів, а також передбачити механізми громадського контролю за діяльністю держави.
Не виключено, що систему місцевого самоврядування необхідно віднести якраз до структур громадянського суспільства, що, нарешті, наповнить місцеве самоврядування новим реальним змістом.
Громадянське суспільство має бути захищене Конституцією від державного втручання. Саме воно має стати зв’язковою ланкою між вільними громадянами та державним апаратом, який в усій своїй діяльності має підпорядковуватися інтересам громадян і суспільства.
За чинною Конституцією України державна влада фактично відірвана від суспільства і "від виборів до виборів" почувається абсолютно незалежною від свого народу. Між людьми і державою – прірва, яку необхідно виправити в новому Основному Законі.
Про державу
Держава має бути конституційно підпорядкована інтересам суспільства і громадян. Має бути закріплена та прописана процедура звітування держави та її інститутів перед суспільством за свою діяльність, а також процедура обговорення громадськістю державних рішень.
Науковим способом, а не політичними компромісами має бути визначена форма правління – президентська, змішана чи парламентська республіка.
Суто з теоретичної точки зору, президентська форма правління може виявитися найбільш ефективною для розбудови сильної держави. Однак, президентська республіка може виявитися і могильником демократії в разі відсутності механізму контролю та відповідальності, як то було в епоху кучмізму.
У будь-якому випадку, в новій Конституції має бути визначена система відповідальності за прийняття будь-якого державного рішення. Навіть, якщо таке рішення приймає колективний суб’єкт.
Сучасні політики вважають найбільшою проблемою конституційної реформи вироблення "системи стримань і противаг". Дійсно, це питання є одним з найважливіших для прийняття Основного Закону. Інакше епоха політичних криз стане нескінченною, відбуватиметься постійне перетягування владної ковдри та узурпація влади.
Але, якщо на найвищому рівні будуть закріплені положення про громадянське суспільство, то саме воно й стане основним стримувачем та противагою державі та її апарату. По-друге, в усіх сферах суспільного життя має бути передбачена відповідальність, і в першу чергу політична і конституційна. Адже це ненормальна держава, якщо в ній протягом численних років не можуть застосувати процедуру імпічменту!
Придумувати сьогодні нову систему стримань та противаг між гілками державної влади, так само, як і винаходити велосипед, - не треба. Необхідно лише звернутися до численних проектів конституцій України початку 90-х років. Там все є!
Конституційний процес
Говорячи про прийняття нової Конституції України, є потреба повернутися в період до 1996 року. На жаль, мало хто згадує про те, що тоді відбувалося в конституційній сфері, а це варто робити.
З 1991 року велася ретельна робота над написанням нового Основного Закону. Автори були впевнені, що саме від якості Конституції буде залежати гармонійність відносин в соціальній системі на довгі десятиліття. Тому й закладали положення не компромісні, політично доцільні, а абсолютні, ідеальні.
Проект Конституції 1993 року, один з найдосконаліших, був напрацьований в результаті широкого громадського обговорення. Хто не пам’ятає – більше 50 тисяч пропозицій і зауважень надійшло до конституційної комісії в 1992 році. І всі вони були опрацьовані та враховані.
Після обрання Леоніда Кучми Президентом України всі конституційні надбання проекту 1993 року були закинуті, а натомість народився спочатку Конституційний Договір, а потім і обмежена, юридично бідна Конституція 1996 року.
Можливо, основним недоліком Конституції України в редакції 1996 року стало те, що її приймав Парламент, укомплектований кучмівськими політиками?
З теоретичної точки зору недоліків теж вистачає. Конституція, як вже зазначалося, є формалізованим суспільним договором, згідно з яким усе влаштовується в соціальній системі. Вона є найвищим виявом права і приймається від імені народу. Отже, чи є Парламент, який є законодавчим органом держави, повноважним для прийняття Основного Закону?
Порушене питання процедури для прийняття Основного Закону є надзвичайно дискусійним. На сьогодні Президент України оприлюднив плани створення Конституційної комісії або Конституційних національних зборів.
Але незрозумілим залишається механізм формування цієї інституції. У даному контексті автор хотів би лише посилити дискусію, нагадавши про історичну практику скликання Установчих Зборів...
Для провідника конституційної реформи – Президента України існує важке завдання легалізації нової Конституції, адже чинний Основний Закон не передбачає можливості прийняття нового. Єдина можливість в межах установленої процедури – це запропонувати нову редакцію Конституції України, яку провести через референдум та двічі – через парламент. Інакше Президенту доведеться започатковувати нову процедуру – взяти на себе відповідальність, зібрати Конституційні збори та затвердити Конституцію на референдумі.
Заяви про необхідність нової Конституції України лунають на найвищому рівні. Це означає, що вони перестали бути лише популістськими гаслами, а набули характеру реальної усвідомленої потреби. Варто очікувати, що новий Основний Закон змінить Україну набагато сильніше, ніж будь-які вибори до Верховної Ради України. І як пишуть, влада стане обов’язком, а не правом.
Можливо, саме цього й очікує від України Європейський Союз?
Олексій Толкачов, голова Громадського комітету національної безпеки України. Київ-Брюссель. Спеціально для УП