Інтелектуали та Інтелектофоби

Вступ

Сьогодні вже очевидно, що деінтелектуалізація суспільства досягла небезпечної межі. Разом із тим у повсякденному житті ми рідко замислюємося, що таке інтелект, хто такі інтелектуали, чого вони прагнуть, навіщо вони потрібні і чи завжди в них є потреба.

Дискусія щодо необхідності відродження моди на інтелект розпочалася в Росії в 2005 році завдяки статті нобелівського лауреата академіка РАН Віталія Гінзбурга "Пора формировать моду на интеллект".

І саме однобокість цієї дискусії в Росії та відсутність обговорення цього питання в Україні спонукала нас до написання цих текстів.

Ми спробуємо відповісти на такі запитання

1. Що таке інтелект? Хто такі інтелектуали та чого вони прагнуть?

2. Яка соціальна функція та які цінності інтелектуалів, скільки вони коштують, чи завжди вони грають роль відповідно до своєї функції та дотримуються своїх цінностей?

3. Як з'являються інтелектуали? Що таке бренд інтелектуала та інтелектуальна валюта?

4. Яка роль інтелектуалів в суспільних змінах та як вони переживають різне ставлення суспільства до них?

5. Яка засаднича причина інтелектофобії та які її наслідки?

6. Чи можна подолати інтелектофобію рекламою моди на інтелект?

7. Чому в політиці так мало інтелектуалів, чи потрібні вони в політиці і коли?

8. Коли потрібен публічний інтелектуал та яка має бути його політична та громадянська позиція?

"— Ты что псих? Ты совсем безумный? Никто не учится ради удовольствия. Это не так уж необходимо… Здесь в Гарварде очень умный народ, но даже они должны учиться, потому что это очень сложно. А тебе это так легко дается. Я не понимаю, как работают твои мозги?

— Ты играешь на пианино?..

— Немного.

— Отлично. И когда ты играешь на пианино, ты видишь Моцарта?

— Я вижу "Собачий вальс".

— Ладно, тогда Бетховен. Вот он смотрит на пианино, и для него это значимо. Он может просто играть.

— Хочешь сказать, ты играешь на пианино?

— Нет, ни капельки. Просто я смотрю на него и вижу кучу клавиш, три педали, деревянный ящик. Но Бетховен и Моцарт могут просто играть. Я не могу нарисовать тебе картину, не могу красиво бросить бейсбольный мяч, не умею играть на пианино.

— Но ты можешь написать доклад по органической химии меньше, чем за час.

— Когда дело доходит до таких вещей, я всегда могу просто сыграть. Лучше я не могу тебе объяснить."
Діалог з фільму "Розумник Віл Хантинг"

Що таке інтелект? Хто такі інтелектуали та чого вони прагнуть?

Визначень того, що таке інтелект, не бракує. Ось із Інтернета лише деякі — розум; здатність до мислительної діяльності та пізнання; набір певним чином впорядкованої інформації про середовище та поняття, що об'єднує в собі пам'ять та мислення; вищий спосіб вирішення практичних та пізнавальних завдань.

У цих визначеннях основний зміст інтелекту — це щось пов'язане з мисленням, спрямованим на творче пізнання. Тобто в середовищі самих інтелектуалів нема чіткого розуміння того, що таке інтелект.

Наприклад, в комп'ютерних науках принципової різниці між розумінням "штучного розуму" та "штучного інтелекту" нема, хоча, здавалося б, там вона найбільше потрібна.

Така ситуація свідчить про те, що зараз ми переживаємо період відокремлення інтелекту від розуму як не тільки специфічної властивості мислення, але і специфічної соціальної функції в суспільстві — відокремлення інтелектуалізму від раціональності.

Це відокремлення пов'язане з тим, що вже саме визначення "інтелекту" залежить від того, з якої позиції ми робимо його — раціональної (класичної, некласичної і т.д.) чи з інтелектуальної (яка відокремлює розум від себе взагалі, чи вважає його просто своєю функцією).

З точки зору розуму — інтелект це його, розуму, найвища здатність до творчого пізнання, особлива гнучкість цього розуму до вирішення нетривіальних, нестандартних завдань та проблем.

З точки зору інтелекту — інтелект це фундаментально інший спосіб ставлення до світу — не відображення чи тлумачення та пізнання, як у розуму, а конструкція та реконструкція цього світу.

Приведений вище діалог із фільму "Розумник Уіл Хантинг" є найкращим, з нашої точки зору, описом інтелекту — "конструювати світ граючи". Тобто онтології розуму та інтелекту різні.

Причому така фундаментальна конструкція та реконструкція світу для інтелекту принципово не є раціональною — в усіх значеннях цього слова. Саме тут — у розумінні інтелекту як конструювання самих основ світу: буття, простору, часу — полягає перспектива розвитку людського пізнання.

Це доволі просте розрізнення має фундаментальні наслідки, про що можна поговорити в іншому місці і в іншому обсязі тексту.

Розумні та інтелектуали мають як позитивне, так і негативне ставлення один до одного. Позитивне ставлення їх один до одного пов'язане зі взаємною налаштованістю на співробітництво, тому що розуму потрібен інтелект, а інтелекту — розум. Негативне ставлення їх один до одного пов'язане винятково з соціальними причинами.

Докір розуму до інтелекту полягає в тому, що інтелект завжди ускладнює розуміння, революціонізує його, що примушує розум напружуватися, а так не хочеться, бо все нібито просто і достатньо адекватно.

А докір інтелекту до розуму полягає в тому, що ніколи не можна знати, чи завжди адекватно складним є наше розуміння світу, щоб бути готовим до будь-яких викликів.

Тобто розум розуміє зрозуміле. А інтелект намагається зрозуміти незрозуміле, навіть там, де на перший погляд нічого незрозумілого нема.

Кількість знань не є їх розрізненням. Багатознання розуму не вчить, як говорив Геракліт. Тим більше багатознання не вчить інтелекту.

Отже за своєю первинною функцією інтелектуали — це люди мислительної діяльності з наміром ускладнення розуміння, конструювання нового, які вміють та люблять виробляти нові уявлення, теорії, концепти, які мають складні мотиви життя.

У той час як розумні — це люди, які вміють та люблять досліджувати, описувати та класифікувати оточуючий світ на основі наявних знань, застосовувати вже наявні знання в безпосередній взаємодії зі світом та отримувати з цього практичну вигоду, тобто мають досить прості мотиви життя.

Яка соціальна функція та які цінності інтелектуалів, скільки вони коштують, чи завжди вони грають роль відповідно до своєї функції та дотримуються своїх цінностей?

У Росії окрім інтелектуалів говорять ще й про інтелігентів — тих, чиї розумові та духовні інтереси виходять за межі роботи та сім'ї. Більше того, інтелігент — людина моральна, а інтелектуал може бути на службі у держави чи бізнесу, які не завжди діють морально.

Але таке розрізнення інтелектуалів та інтелігентів є тільки в Росії, де впевнені, що інтелігенти живуть тільки там, бо оскільки держава чи бізнес повсякчас діють аморально, то потрібно розрізняти плаксивих інтелігентів і служивих державі чи бізнесу інтелектуалів. Поза межами Росії "інтелектуал" є синонімом до "інтелігента", відтак поняття "інтелігент" вживається лише в специфічних контекстах.

З точки зору соціальної функції — інтелектуал це людина, яка займається мислительною діяльністю з досить складними до неї мотивами, а розумний той, хто з будь-якої розумової діяльності шукає соціально-практичну вигоду, тобто керується досить простими мотивами.

Непрактичність та мала здатність до соціалізації інтелектуалів пов'язана саме з винятково розумовою їх діяльністю та складними мотивами — вони живуть в уявному світі своїх концептів, теорій та творчих фантазій, а відтак занурені в свій уявний світ більше, ніж у світ реальний.

Найцікавіше, що інтелектуалів за первинною функцією в будь-якій сфері людської діяльності — від 3 до 7 відсотків. Інколи буває менше 3 відсотків, але надзвичайно рідко буває більше 7.

Інтелектуалів за властивими їм цінностями — завжди менше, ніж інтелектуалів за їх функціями. Тобто серед політиків, бізнесменів, вчених, письменників, інженерів, вчителів, лікарів, двірників та офіціантів інтелектуалів за функцією — від 3 до 7 відсотків, а серед них же інтелектуалів за властивими їм цінностями ще менше.

Якщо перевести розмову в сферу цінностей, то найпростіші життєві мотиви розумних — гроші, влада, популярність. Більш складні для розуміння життєві мотиви інтелектуалів — допитливість-цікавість (російською — любопытство), концептуальна влада, слава.

Це не означає, що інтелектуалам не потрібні гроші, що вони не ідуть у владу чи не прагнуть популярності. Це означає, що просто їх мотиви більш складні. У критичних та антагоністичних ситуаціях вибору між грішми та задоволенням власної допитливості-цікавості; між інституційною владою та концептуальною владою; між популярністю та славою — інтелектуал вибере друге або перестане бути інтелектуалом.

У нашому повсякденному житті домінують цінності розумних. Це засвідчують широко відомі принципи, що є поширеними у використанні в оцінці будь-яких мислительних дій в суспільстві. Давно вже пора розібратися з цими принципами.

Отже мотив грошей розумні закріпили в принципі — "якщо ти такий розумний, то чого ти не багатий?" Цей принцип ототожнює розум та наявність грошей. І в самій основі він вірний. Тільки він ніякого відношення не має до інтелектуала.

Інтелектуал не розумний, а інтелектуальний. Його мотив не бути багатим, а бути забезпеченим на рівні співмірних з ним професіоналів.

Коли інтелектуал отримує оплату меншу, ніж який-небудь клерк в банку, то це знищує як інтелектуала, так і цього клерка: клерк деінтелектуалізується, бо раз інтелект дешевий, то для нього він нецінний; а інтелектуал маргіналізується, бо він принципово не може бути присутній в тих же середовищах, де буває цей клерк, не може дозволити собі такі ж символічні ознаки матеріального достатку, а отже не може бути визнаним цим клерком як рівний і вступити з ним в комунікацію.

Мотив влади розумні закріпили в принципі — "я начальник — ти дурень, ти начальник — я дурень".

Цей принцип ототожнює розум та наявність влади. І навіть за умови критичного ставлення до нього, розумні з ним вимушені погоджуватися.

Але до інтелекту цей принцип не має жодного відношення. У інтелектуала немає начальника. У тій сфері мислення, де працює інтелектуал, немає соціальної ієрархії.

У цьому сенсі інтелектуал не тільки сам собі начальник, але має над будь-яким своїм керівником в будь-якій соціальній ієрархії особливу владу — концептуальну.

Концептуальна влада є принципово іншою системою влади, ніж влада інституційна, і така влада, скажемо врівноважено: як мінімум, співмірна з інституційною владою. З цього приводу див. статтю автора "Природа влади" http://politikhall.com/index.php?page=filing&a_id=433.

Коли інтелектуал іде у владу, то він в принципі не може співпрацювати зі своїм патроном-клієнтом в ієрархії підпорядкування, в принципі не може працювати в режимі завдань.

Найефективнішою є така праця інтелектуала в середовищі соціальної ієрархії розуму, де він має свободу думки, слова, свободу не погоджуватися з раціональним рішенням і залишатися при своєму переконанні.

Інтелектуала неважко підпорядкувати, але при цьому втрачається його головна цінність — креативність. Інтелектуал — матерія тонка і ніжна.

Мотив популярності розумні закріпили в принципі — "будь простішим, і люди до тебе горнутимуться".

Цей принцип ототожнює розум та зарозумілість, популярність. І навіть коли його і не дотримуються, то визнають, як бажаний стан. Знову ж таки до інтелекту це не має жодного відношення.

Розум розуміє просте і зрозуміле, а інтелект розуміє складне і незрозуміле. І коли ви чуєте: "ну навіщо так все ускладнювати, коли можна простіше", то це зазвичай іде суперечка між розумним та інтелектуалом.

Насправді мотивом інтелектуала є не популярність, а слава. Популярність — це відомість. Який-небудь політик чи тележурналіст, що часто буває на телеекранах, може бути дуже популярний, але це ще далеко не слава.

Слава це те, що не залежить від появи особи на телеекрані чи в інших ЗМІ. Мати славу — це бути славним, тобто зробити щось таке, що дійсно заслуговує на це.

Отже інтелектуали замість цих розумних принципів керуються принципово іншими: "допитливість — основа інтелектуала"; "концептуальна влада сильніша за будь-яку іншу"; "прагни слави, а не популярності".

Інтелектуал може зраджувати своїм цінностям, якщо його цінності суспільство не визнає. Інтелектуал може втрачати свою функцію, якщо його функція суспільству не потрібна.

У такій ситуації перед інтелектуалом постає вибір: змінити свої цінності, тобто перестати бути ефективним інтелектуалом, змінити свої функції, тобто перестати бути інтелектуалом взагалі, або емігрувати, або воювати проти...

Далі буде

Сергій Дацюк