Про систему влади

"Влада є обов'язок, а не право"
Микола Бердяєв

Останні події в Україні красномовно свідчать про те, що весь період після отримання країною незалежності був бездарно витрачений на те, щоб пристосувати радянську систему керування до нових реалій життя. Результат, як і потрібно було очікувати, виявився обтяжуючим.

Чому ми допустили це "пристосовництво"?

Який урок ми винесемо з цього невдалого клонування державного масштабу?

Чи здатні ми запропонувати і реалізувати нову модель державного устрою? Із чіткими критеріями і системним керуванням?

Ось спектр питань, на які я пропоную разом пошукати відповіді за допомогою даної статті.

* * *

Чи усвідомлено , чи ні, але ніхто не звертав уваги на те, що в Україні збереглася де-факто радянська влада.

Здавалося б, ну що особливого у тому, що збережені і функціонують ради на всіх поверхах державного керування? Ми не особливо реагували на цей атавізм, тим більше в наше життя якось непомітно ввійшло і закріпилося слово "парламент".

А давайте поставимо все на свої місця і що одержимо? "Президентско-радянську" республіку замінила "радянсько-президентська". Чи не дико це звучить? І не тільки звучить, але і вносить повний розбрад у мізки народу, та й політиків.

Ми дотепер не створили нової цілісної концепції ефективного керування державою. Діємо за принципом аварійної бригади, що прибула на споруджуваний об'єкт, старий проект якого загублений, а новий ще не створений і, тому доводиться працювати методом спроб і помилок, з величезними витратами і вкрай низькою ефективністю.

Ми не тільки не ліквідували радянську систему керування, але і не запропонували нову систему. Ми в черговий раз виявилися між.

А життя в черговий раз показало, що відсутність продуманої системи керування державою, у якій були б пов'язані економічні, соціальні, політичні й ідеологічні її аспекти, призводить до появи соціально-суспільного нонсенсу, ім'я якому радянсько-президентська республіка.

І як наслідок - "Вся влада – Радам!". Ніколи ще цей заклик з революційного початку ХХ століття в Росії не був таким актуальним, як сьогодні, в Україні.

Народу на вуха вішається колосальна кількість словесної локшини про те, що усі без винятку депутати цілодобово, не шкодуючи живота свого, тільки і роблять, що піклуються про його, народу, благо.

Ну, як тут не згадати слова прекрасного письменника Фазіля Іскандера:

"З дозволу керівництва люди перестали боятися керівництва. Але керівництво мало на увазі, що тепер народ почне поважати закони. Але народ не поспішає поважати закони, і керівництво дуже ображається на невдячність народу. А тим часом, щоб спрацювала нова психологічна установка, потрібно, щоб керівництво саме навчилося поважати закони і підкорятися ім. Але це йому ще важче дається, ніж народу…"

Парламентська коаліція минулої Ради прекрасно розуміла, що чинна Конституція, адептом якої є "видатний" тлумач і лобіст ідей соціалізму Мороз, - це мінне поле, на яке виштовхнули найбільшу європейську, але дуже молоду і недосвідчену державу.

Ще краще це розуміли опозиція і президент України, якого, завдяки єзуїтському тлумаченню Основного Закону, практично вивели з керування державою, залишивши сторожові функції гаранту Конституції.

Цілком очевидно, що єдиний розумний і природний вихід – це розробка, "обкатування" і прийняття нового Основного Закону України.

І ще більш очевидний факт: ради (як форма народовладдя) у тому вигляді, у якому вони існують і формуються зараз, себе цілком вичерпали. Як говорять лікарі, констатуючи смерть: "Закінчення генетичного коду". Далі можуть бути тільки зомбі.

Наступне. Вичленовування президента України з галузей влади так само небезпечне, як і збереження рад у тому вигляді, у якому вони зараз існують.

Треба дивитися правді в очі: історія України повинна бути успадкована на історичному, навіть, якщо хочете, на тому ж генетичному рівні.

Потрібні продовжувачі славних традицій синів землі української – Вишневецького, Хмельницького, Сагайдачного, Дорошенка, Калнишевського і багатьох, багатьох інших, котрі поклали свої життя за свободу і незалежність України.

Народ у 2004 році висловив свою волю, обравши президентом України Віктора Ющенка. Саме він зобов'язаний виконати історичну місію, підкреслюю, негайно зобов'язаний, а не безвідносно повинен.

Ця місія полягає в тому, щоб докорінно змінити розподіл владних повноважень, об'єднавши у своїх руках посаду голови держави зі стратегічним керівництвом виконавчою галуззю влади.

* * *

Держава тільки тоді держава, коли забезпечує виконання ключових управлінських функцій перед своїми громадянами.

Ці основні функції державності і національної ідентичності наступні:

- забезпечення системи освіти;

- забезпечення системи охорони здоров'я;

- забезпечення розвитку культури;

- соціальний захист і пенсійне забезпечення;

- фінансова і податкова система;

- оборона, правопорядок, юстиція і законодавство.

Якщо держава забезпечує адекватний розвиток перерахованих функцій, то вона процвітає, вона має перспективу.

Якщо ж яка-небудь із ключових державних функцій не забезпечується державною підтримкою по всій вертикалі суспільного устрою (що і спостерігається зараз в Україні), то країна буде приречена на руйнування... По "Дніпру", "за трактуванням освітньої доктрини", за ступенем адекватності місцевої влади щодо питань охорони здоров'я т.д.

Розглянемо як приклад основний державний принцип:

Повинен бути заданий державний стандарт в освіті, охороні здоров'я, культурі. Цей стандарт забезпечить прийнятний рівень якості життя людини і неминуче вплине на рівень державного розвитку України.

Відсутність цього стандарту породжує тотальну соціально-духовну (і фізичну!) деградацію. Ситуація в селі – вершина цієї проблеми.

Хіба можуть забезпечити рівень сільської охорони здоров'я ФАПи (фельдшерсько-акушерські пункти), передані кілька років назад на баланс і піклування сільських рад?

Усякий, хто хоч трохи знає реальну ситуацію, розуміє: передача медицини на повне утримання місцевих рад – це розвал і без того не занадто адекватної медичної системи в країні!

І як ставитися до експертних досліджень, котрі свідчать, що 65 % смертей у селі (!) не є обов'язковими, тобто людей можна було б врятувати, якби була вчасно надана професійна медична допомога? Чи можна з цим миритися? Чи це не головне завдання для держави сьогодні?!

Держава повинна забрати раніше передані місцевим сільським, селищним, районним, міським радам названі вище КЛЮЧОВІ ДЕРЖАВНІ ФУНКЦІЇ.

Цілком і самостійно, через наявну систему керування, реалізовувати державний стандарт забезпечення таких функцій – від єдиної філософії і доктрини до фінансово-матеріального забезпечення.

В освіті - від дитячого садка до випускника школи (дипломованого університетського фахівця); у медицині - від першої допомоги в сільській амбулаторії до спеціалізованого обласного клінічного центру; у культурі - від сільської бібліотеки до національного Палацу культури.

Реалізацією державних функцій повинні займатися державні адміністрації: і в районах (як зараз), і в містах (зараз делеговано виконкомам міськрад). Це забезпечить повну державну вертикаль забезпечення ДЕРЖАВНОГО СТАНДАРТУ ЯКОСТІ ЖИТТЯ.

Якщо ж місцева рада вирішить, що державного стандарту на території села, міста, району недостатньо і за рахунок місцевого бюджету вирішить додати рівень забезпечення – ласкаво просимо!

Це і буде адекватно працююча модель взаємодії держави і місцевого самоврядування на благо людей.

Що ж стосується ключових функцій місцевих рад, їх і так достатньо - земельні відносини, місцеві податки, збори, ліцензії, житлово-комунальна облаштованість... Ці функції, у теорії питання, можна делегувати місцевим державним адміністраціям, або створити для їхнього виконання відповідні виконкоми.

Таке ось існує бачення реформування взаємин держави й органів місцевого самоврядування.

Це реформа для життя, а не реформа для реформи, як того хоче головний соціаліст країни.

Не треба засмічувати суспільство чиновницькими плацебо – політреформа, адміністративно-територіальна реформа - користі буде, як від непотрібної таблетки. Треба запропонувати ту реальну модель управління.

Ту, якщо хочете, систему влади, котра апробована в розвинених державах і відповідає нашій ментальності.

Повірте, ця місія здійсненна.

Короткі висновки

1. Гібрид радянської системи керування з новітніми вимогами суспільного розвитку відбувся в силу відсутності знання законів цього розвитку і їхнього застосування в конкретному середовищі.

Політична еліта не мала необхідного часу і досвіду, у результаті система рад, що вже віджила своє, піддавалася перманентній модернізації. Типова "помилка менеджерів" - намагатися пристосувати старе знання, не напружуючи себе в освоєнні нових методів.

2. Дати імпульс розвитку суспільству, можна лише ретельно "відформатувавши" державний устрій.

Вислів "Більше влади на місцях" - не що інше, як перекручене розуміння суті влади, що є обов'язком, а не правом. Прийняття цієї доктрини – гарантія від невдалих "експериментів державного масштабу".

3. Політична свобода і відповідальність еліти дозволять створити і реалізувати нову систему керування. Перший крок – створення нової Конституції України.

* * *

Сьогодні президент Ющенко добре зрозумів, що хвору державу потрібно терміново лікувати. Терапевтичним методом цього не зробити, допомогти може тільки радикальне хірургічне втручання. Інакше потрібно буде визнати, що Україна як європейська держава не відбулася…

І поки йде операція, кожна державна людина повинна пам'ятати: влада є обов'язок, а не право!

Точніше не скажеш!