Знала кицька, чиє сало з’їла

Весь той гармидер, який піднявся щодо питання про реєстрацію БЮТу, неможливо назвати інакше, як за Маяковським: архиразієрархія в знущанні над демократією. Дивуєшся тому відвертому застосуванню облуди в діях десятків політиків та юристів у гранично простому питанні.

І можемо тільки зробити закид більшості представників помаранчевого табору, які вочевидь у силу елементарного ледарства розуму і погано поставленої роз’яснювальної роботи дали ввести в оману 95 відсотків виборців.

А справа ж проста до нестями. Одним із документів, який подається до ЦВК кожною виборчою структурою, чи то партією, чи то блоком, є список кандидатів у депутати цієї виборчої сили.

Закон "Про вибори народних депутатів України" серед інших відомостей вимагає надання інформації про "місце проживання" кожного окремого пошукувача високого звання. Чи можемо ми і взагалі кожен неупереджений обиватель зрозуміти, користуючись тільки цим законом, що то за штука така – місце проживання?

Таки можемо. Бо в статті 39 закону, де мова йде щодо іншого списку, на цей раз списку виборців, чітко вказується вимога надати дані про "місце проживання та адресу житла виборця". Тобто, ми маємо справу з двома окремими поняттями. Одне - адреса його житла, себто назва вулиці, номер будинку, а якщо це до того ж багатоквартирний будинок, то і номер того помешкання, де саме означений кандидат, як зараз кажуть, "зареєстрований".

І дещо інше поняття - місце його проживання. Вочевидь, це назва тієї адміністративно-територіальної одиниці – міста або села, де живе цей добродій. Якщо це село, то треба, зрозуміло назвати ще й район та область, де той населений пункт знаходиться. Те ж стосується і селища.

Далі, у статті 27, де говориться про подання кандидатур до складу окружних виборчих комісій, вимагають вказати ті ж вихідні дані – місце проживання та адресу житла особи. Ще й на додаток потрібно повідомити про контактні телефони запропонованого громадянина.

Що ж стосується кандидатів у депутати, то там запити дещо менші. Мова йде лише про місце проживання і нічого більше. Усе це записано у статті 58 закону "Умови реєстрації кандидатів у депутати".

Більше того, в цій же статті мається вимога про подання до комісії також автобіографії особи, яка занесена до списку. Так там теж говориться лише про місце проживання і, знов таки, ні слова про адресу.

Аби запобігти тій катавасії, що маємо сьогодні навколо питання про зачароване "місце проживання", законодавцям достатньо було роз’яснити цей термін у тексті самого закону про вибори. Хоча перед цим ситуація достемено була описана в іншому законі "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні", що набув законної сили з 15 січня 2004 року.

Цей закон, що стосується публічно-правових відносин , як і закон про вибори народних депутатів, трактує місце проживання саме як назву адмінтеродиниці, де мешкає громадянин. Слід наголосити, що таким же є підхід до означеного поняття нині у Європі, та й в іншому цивілізованому світі.

Більше того, ще у 2000-му році Конституційний Суд нашої держави у рішенні за № 10-рп/2000 від 28.09.2000 р. абсолютно однозначно роз’яснив це питання: "За змістом статті 24 Конституції України під словосполученням "місце проживання " мається на увазі місце проживання громадян за територіальною ознакою (село, селище, місто чи інша адмістративно-територіальна одиниця), а не конкретне жиле приміщення…".

Що ще треба? Не зайвим буде також додати, що у законі "Про свободу пересування…" Кабінету Міністрів було дано настанову у тримісячний термін" підготувати та подати на розгляд Верховної Ради пропозиції щодо приведення законодавчих актів України у відповідність із цим законом".

Але, як кажуть у росіян, "Скоро сказка сказывается, да не скоро дело делается". Закон почав діяти у січні 2004-го року, за часів першого урядування пана Януковича, а поправки до нього подали аж через три роки без малого – у грудні 2006-го року. Але вже за другого пришестя на урядовий престол того ж таки Віктора Федоровича.

Так ось там зопропоновано внести серед інших відповідну правку у Цивільний кодекс України такого змісту: "Місцем проживання фізичної особи є адміністративно-територіальна одиниця, на території якої особа проживає понад шість місяців на рік…". І опісля, вже 4-го квітня цього року в залі парламенту було проголосовано за зміни, зокрема і за вищезазначену поправку до Цивільного кодексу.

Міністр юстиції пан Лавринович і голова відповідального за цей законопроект комітету Верховної Ради, тільки не пан, а товариш Леонід Грач роз’яснили про необхідність таких змін. Тобто коаліціанти все добре знають. Як кажуть, вони "сполна у курсі дєла".

Чому я вказав саме на цю правку до закону? Бо на попередню редакцію Цивільного кодексу зараз посилаються зі справжньою знавіснілістю всі адепти коаліції. Адже там місце проживання подавалися якраз, як "дом , и улица". Добре, що хоч не "Советский Союз".

І найбільш цікаве наостанок. Ми говорили дещо вище про законопроект із правками до чинних законів, де зокрема йдеться про правки до Цивільного кодексу. А саме про новелу з визначенням дефініції про місце проживання. Кабінет міністрів подав його 7 грудня 2006-го року.

Тому він "всенепременно" був завізований пані Оленою Лукаш, першим заступником Міністра Кабінету Міністрів, яка відповідає за юридичну сторону всього, що виходить зі стін Кабміну.

Отже, вона теж прекрасно розуміла, звідки ноги ростуть у цій зовсім незаплутаній справі. Ще одна заувага. У цьому законопроекті про зміни до законів (зокрема, як ми вже казали, з формулюваннями про нову редакцію терміну про місце проживання) ні слова не йдеться про зміни в законі про вибори. Бо урядові юристи добре розуміли, що він був належним чином відредагований відповідно до  нових підходів, викладених у законі про свободу пересування.

А тепер щодо принциповості. Як на мене, провідники БЮТу добре зробили, що не пішли на повідку у знахабнілих горе-юристів і не взялися правити подані документи невідомо чому.

Сьогодні у цих коаліційно орієнтованих членів ЦВК будуть такі забаганки, а завтра вони підуть ще далі. Посилання на те, що інші блоки і партії інакше заповнювали форми зі списками кандидатів у депутати, говорить лишень про те, що їхні юристи , а не бютівські погано читають закони.

Тому саме бажання познущатися лежить в основі дій усіх цих панів і панянок: Охендовського, Мірошниченка, вибачте за вираз, юристок-сестер Лукаш і багатьох інших.

Наслухавшись розмов, що все зроблено самими бютівцями для піару, розумієш, що в дійсності відбулося протилежне. Людям втовкмачили, що БЮТ наробив помилок. А після цього осоружні БЮТівці замість їх виправлення уперлися рогом, не йдуть ні на які компроміси і женуть чистісінький піар.

До речі, регіоналам вдалося убити ще одного зайця. Вони цією оборудкою відтягнули на декілька днів початок агітаційної кампанії блоку Тимошенко. Задля такої справи всі методи підходять , аж до ганебних.

Саме такої реакції намагалися досягти автори цієї провокації. Адже навіть сьогодні, коли суд розставив усі крапки в цьому питанні, опоненти БЮТівців і здорового глузду гнуть свою лінію. Вони всупереч всьому вважають, що мали повне право не реєструвати список. І тільки, бачте, рішення суду примушує їх піти на таку наругу над собою.

Такий перебіг подій ще раз підкреслює цілковиту заангажованість отих ділків від юриспруденції і тому їх нинішню поведінку можемо з упевненістю охарактеризувати українською приказкою: "Бачила кицька, чиє сало з’їла".