Усі сьогоднішні українські політики з кучминої мафії
На телеекранах України почалися вибори. Незважаючи на ціну однієї секунди реклами на телебаченні, українські політики переконують людей у тому, як вони піклуються про добробут народу.
Тим часом на головах киян ведуться будівництва, від яких тріщить метро, Донеччина конає від безробіття, а на Львівщині людей годують фосфором.
По суті, все, як завжди. Вибори для політиків, туман в очі для людей. І назва усім цим дорогим телевізійним гаслам одна – брехня.
Утім, якщо прислухатися, то іноді політики кажуть правду. Понесе їх, буває, на людях, от як, наприклад, Юлію Тимошенко, яка на прес-конференції в передвиборчому розпалі обурилась, що "люди два рази голосували за Кучму, зараз збираються голосувати за кучмину мафію, а потім плачуть сльозами, чому ми так погано живем".
Але ж як вона права! І просто в унісон звучать її слова із відвертістю зятя Кучми Віктора Пінчука.
Є дві теми, на які касир Кучми відгукується досить охоче – про тестя і гроші. Й ось що він заявив днями "Українській правді" - "всю політичну погоду в країні зараз роблять прем'єри й віце-прем'єри Кучми".
Ну, скажіть, хіба бреше? Ні. Сама правда. І вірю, що й справді до Данилича не один "демократ" з так званої нової влади бігає, як стверджує Пінчук, за порадою, особливо перед виборами.
Хоча, з якої нової влади? Хіба щось по суті в управлінні державою змінилося? Чи змінився той стиль, який ті, хто сьогодні при владі, на попередніх виборах називали режимом Кучми і причиною усього зла в Україні?
Послухайте Пінчука: "Кое в чем он (Кучма – авт.) опередил нынешний политикум на много лет. Посмотрите, что сейчас предлагает президент Ющенко – двухпалатный парламент, лишение депутатов неприкосновенности, принятие Конституции на референдуме… Это полностью повторяет идеи Кучмы середины 1990–х, вопросы референдума 2000–го".
Хтось щось може заперечити?
Чи не кучмина мафія, чи не його прем'єри і віце-прем'єри сьогодні керують країною? Чи не вони продовжують неперервний процес розвитку кучминих ідей? Чи не вони знову вигадують нові брехливі гасла перед новими виборами без вибору й сенсу?
Як кажуть у народі, ворон ворону ока не виклює. Гроші Пінчука хочуть мирно жити з грошами Коломийського, Порошенка, Ахметова, Губського, Абдуліна й іншими капіталами. І в країні буде проведено стільки виборів, скільки потрібно для забезпечення політичної стабільності для їх дружби.
Скільки за цей час вимре українців від наслідків Чорнобиля, СНІДУ, недоїдання, жовтого фосфору і чорної зневіри?
Ганебним є те, що сьогодні політики дозволили собі довести ситуацію з виплатами пільг для людей до Конституційного Суду, й те, що зараз розігрують цю тему як передвиборчу карту.
Секретаріат президента мудрує, щоб відновити пільги громадянам через скасування пільг депутатам. Це ніщо інше, як звичайний популізм і зведення міжусобних політичних рахунків.
Уряд вже встиг порахувати, що цих депутатських коштів не вистачить, а інших у бюджеті, кажуть, немає. БЮТ з власної кишені готовий допомогти людям позиватися до уряду (читай – Партії регіонів).
То це управління державою новими методами? Це ж класика Кучми - "створення системи стримувань і противаг".
Кажуть, Кучма повертається. А він кудись із української політики йшов?
Пригадується, ще в 2004 Юлія Тимошенко казала: "Я думаю, що питання не в тому, що Ющенко не пропонував – ні, він пропонував (спокійне, надійне майбутнє Кучмі – авт.), - питання в тому, що Кучма не хоче розлучатися з владою, не хоче йти на пенсію в принципі".
Влада – це наркотик: як тільки відчуєш її силу, - дуже важко, а то й взагалі неможливо від неї відмовитись. Це не просто короткочасне приємне відчуття, це – сила, це – гроші, це – безкарність, можливість визначати долі людей, впливати, правити…
Й чим довше залишаєшся в залежності – тим гірше: влада затягує, змінює мислення настільки, що просто не хочеться виходити з цього стану. Ніколи. Ні за яких обставин.
Боротьба за владу, а значить і за гроші, замаскована різноманітними слоганами формату "за народ і для народу", ніколи не припиняється. Особливо вона активізується під час передвиборчої кампанії, зовнішня сторона якої виглядає приблизно як "Бандитам - тюрми", "Владу - народу" й т.д., а внутрішня – це підпільні домовленості, гарантії, ті ж "індульгенції".
Передвиборча боротьба – це фарс, і сам Кучма у своїй книзі "Після Майдану" так це описував: "Пригадуються передвиборчі виступи Ющенка й членів його команди на численних мітингах.
На кінець, їх телеролики. Всі канали починають і закінчують одним: влада – бандитська, геть владу!
Мені Ющенко казав у розпал президентської виборчої кампанії: "Не слухайте, що я говорю про вас і про владу на мітингах. Не надавайте значення. Не приймайте близько до серця. Це політика".
Показово, що на цей пасаж Кучми Ющенко щиро здивувався: "Це він про мене таке написав?.. Слава Богу, що ця людина відійшла від влади. Що епоха Кучми відійшла на задній план і ми можемо вільно дихати…"
Кажете, "епоха Кучми відійшла"? Та ні, Вікторе Андрійовичу, поки вірус кучми в повітрі, - вона не закінчилась, оскільки цей вірус заразив і нову помаранчеву владу, яка гарантувала Кучмі і його сім'ї юридичну недоторканість і не переслідування за скоєні особливо небезпечні злочини проти суспільства.
Це в Польщі можливо, щоб справа щодо колишнього президента дійшла до суду. Досить було заяви депутата Сейму про те, що Пінчук вклав у Фонд Кваснєвського 900 тисяч злотих, як прокуратура вже порушила справу.
А оскільки депутат стверджує, що внесок Пінчука – це "свідчення подяки" за доведення до продажу Гути Ченстохови через консорціум, пов'язаний з Пінчуком, і ситуація розв'язалася таким чином після того, як Кваснєвський під кінець березня 2004 року відвідав Україну і де тогочасний президент Леонід Кучма "особисто вплинув на Кваснєвського, щоб Гута була продана на користь ІСД", то польські слідчі хочуть заслухати й Олександра Кваснєвського, і Віктора Пінчука, і Леоніда Кучму.
А в Україні Кучма примножує прибутки, пише мемуари, повчає президента Ющенка, хизується перед камерами, роздає коментарі.
Й жодному журналісту, мабуть, і на думку не спало, а навіщо це патякання тиражувати?! Яке моральне право має непокараний політичний злочинець Кучма публічно красуватися?
От "регіонала" Калашникова журналісти вирішили ігнорувати – цехова солідарність, мовляв.
А чому журналістська солідарність не спрацьовує щодо Кучми й інших нечистоплотних політиків, яких треба якщо не в тюрму, то принаймні ізолювати від суспільства інформаційно? Чи "сторожові пси демократії" подарували Кучмі Гонгадзе?
Чи можливі були в Україні кардинальні зміни? Так, можливі, скаже кожен, хто виходив на Майдан і кричав "Кучму – геть!".
Кучма повинен був постати перед судом, відшкодувати завдані Україні збитки, як моральні, так і матеріальні.
Я роками даю свідчення у Генпрокуратурі й стверджую, що на 2000 рік сім'я Кучми вкрала у держави 8 млрд. дол. За цінами того часу за ці гроші можна було надати житло майже мільйону українських сімей!
В Україні приблизно 50 тисяч військовослужбовців очікують житла. 11 тисяч стоять у черзі понад 10 років. Усі вони могли б отримати це житло вже давно, а з ними ще багато інших українських сімей, якби Кучму не прикривала кучмина мафія. Але так звана "нова влада" воліє мене не чути.
Чи не заступник Юлії Тимошенко, яка так сьогодні нарікає на кучмину мафію, Богдан Губський висував Кучму на третій термін?
І хто сьогодні ставить прізвище Кучми в соцопитування "кого ви бачите наступним президентом України"?
Як це взагалі можливо після грандіозного "соцопитування" Майдану, де на весь світ лунало "Кучму – геть!".
Як сталося, що на вкрадені в українців гроші кучмин зять веселить сьогодні президента Ющенка найсимволічнішим геєм світу ще й знущається – "когда рядом с президентской четой сидит один из известных представителей сексуального меньшинства… Это круто!"
Катерина Ющенко мала б добре задуматися, чи варто розціловуватися публічно з тим, хто насміхався над нею як "американською шпигункою" раніше і змушує підтанцьовувати на Майдані Елтона Джона зараз.
Доречно тут пригадати слова Арсенія Яценюка "В політиці, як в сім'ї: сьогодні сваряться — завтра цілуються". Вустами дитини, як то, кажуть…
Українська політика, справді, одна сім'я – кучминих прем'єрів, віце-прем'єрів, їх любих друзів, зятів, сватів, кумів та інших родичів по духу й по крові. Власне це і зветься мафією.
Водночас політики останнім часом дуже полюбили слово "зрада". Але в чому зрада? Хіба для держави принципово, хто з політиків кого бере під який партійний прапор? Зрада - це коли зраджують національні інтереси під державним прапором.
Коли маючи обов'язок врятувати, залишають Україну в небезпеці, в непролазній корупції, злиднях і брехні.
Прикладів того, що Україна живе за кращими традиціями кучмізму – не злічити. І, боюсь, кінця цьому не видно. Я не раз наголошував і кажу про це знову й знову – не можна побудувати нову державу на старих принципах.
Не буде правди, доки не покаране зло. І для України це зло – Леонід Кучма особисто і кучмізм в головах наших політиків.
Ми кажемо, що Європа нас не хоче. Але, як вірно відзначив Віталій Кличко, Європа ставиться до нас так, як ми дозволяємо себе трактувати. Найвідчайдушніші спроможні витанцювати собі візу під консульством Франції чи Німеччини, але в цілому українці не відчувають морального права пропонувати себе Європі, бо мають політиків, які всі як один вийшли з кучминої шинелі.
По всій Польщі одним махом знесли усі символи радянської окупації, коли Республіка вирішила проводити самостійну політику. А в Україні на побудову самостійної держави вічно немає грошей в бюджеті. А от на політичну рекламу є.
І в цьому біда України - перед киянами за надзвичайну ситуацію в метро ніхто не вибачиться.
Донеччина буде мріяти про покращання життя вже сьогодні і не доживатиме до завтра.
Інтелігентних галичан в респіраторах викурять з історичних місць. Українські політики, як та фосфорна хмара, якої нібито немає, але яка надзвичайно небезпечна і невідомо куди рухається.
Я за те, щоб якомога швидше втілити в життя принцип розведення політики і кучмізму.
В міру власних сил, я готовий в цьому допомогти політичним силам. Я маю достатньо інформації щодо різних представників кучминої мафії, які й сьогодні рвуться до політики.
Я готовий надати цю інформацію лідерам політичних партій і блоків, бо, як ми всі вже мали змогу переконатися, лідери політсил або не дуже розбірливі, або надто довірливі.
Очистіть свої списки від сумнівних особистостей! І тоді, справді, лише ви, поіменно, будете нести відповідальність за ту довіру людей, якої сьогодні вимагаєте від них з екранів телевізорів.
 |
Автор Микола Мельниченко
