До питання про владу і політиків в Україні
Вже майже три роки Україна знаходиться в стані виборів. У революційному 2004 році обирали президента, у 2006 – парламент.
У цьому році, стоїмо на порозі нових виборів. І нічого, країна живе. Економіка розвивається непоганими темпами, незважаючи на крайню політичну нестабільність. Такий собі український феномен. Ми навіть пишатися цим стали.
Але ми не дуже задумуємося про причини такої стійкості. А даремно. Тому, що за видимими, на перший погляд, плюсами, стоїть величезний мінус. Це відсутність у країні держави. Країна Україна є, народ є, а держави, практично, немає.
Усе те, що відбувається на Печерських пагорбах, здебільшого, до країни, народу ніякого відношення не має. Ну, гризуться між собою там якісь людці, ну не поділили чогось. Ну, крутять нам цю мильну оперу щодня по телевізору...
А якби не було телевізора? Хто б ними цікавився? Хто б знав про них? У реальному житті простих українців немає політиків. Це всі телевізійні, віртуальні герої.
Ніякої, життєво важливої для країни, окремої людини, проблеми, вони не вирішують. Тому і не цікаві вони. І їх "мило" вже добре-таки набридло народу. Скоріше б щось нове показували.
А якщо серйозно, то жоден орган державної влади, ні президент, ні парламент, ні кабінет міністрів не відповідають адекватно інтересам громадян і не користується авторитетом у країні.
Адже, що таке держава? Це суспільний орган країни, покликаний об'єднати зусилля її громадян для рішення якихось загальнонаціональних задач.
А яку таку надзадачу вирішує наше чиновництво? Які в нього цілі? Хто хоч раз поцікавився у громадян, чого вони хочуть від держави?
У нашій країні люди йдуть у державні органи управління, щоб одержати доступ до матеріальних ресурсів і державних фінансових потоків. Ціль одна – особиста нажива, тільки корислива мотивація.
З'явився, так званий, адміністративний бізнес. Ніяких національних цілей у наших чиновників немає. Вони взагалі тікають від цілей, це їх відволікає від виконання головної задачі – встигнути хапнути побільше. Тому і народ їм не цікавий і користь Батьківщині їм теж нецікава.
Слова "Священний обов'язок перед Батьківщиною" лунають як з підручника по стародавній історії. Державні чиновники всіх мастей створили свою замкнуту корпорацію влади, самі себе обслуговують, самі себе й облизують. От і жартують люди, що держчиновник – це бізнесмен без початкового капіталу.
Така адміністративно-ринкова держава не допомагає, а заважає людям жити. От де джерела такої "стабільності" нашої країни. Якщо всіх чиновників прибрати б одним махом, так і жити стало б легше, і економічні показники ще більше покращилися. Так і хочеться Нестора Івановича добрим словом згадати. Безумовно, не всі чиновники казнокради, теоретично, є і чесні люди, але не вони роблять погоду у владі.
Країна потребує корінних змін. Треба визначитися, що ми хочемо зараз і що в перспективі. Потрібна стратегія розвитку, і вже під цю загальнонаціональну мету, проектувати державну машину. Уся структура влади, усе законодавство і, у першу чергу, конституція країни, повинні стати засобом досягнення цієї мети.
Без мети – це буде боротьба тільки за виживання. Що ми зараз і бачимо.
Структура влади в країні не вирішена концептуально. Ми знаходимося в якомусь перехідному періоді "з нікуди в нікуди". Воюють різні галузі влади за повноваження. А заради чого? Для чого, скажімо, потрібні додаткові повноваження президентові? Щоб ще раз розігнати ДАІ?
Скільки копій поламали в боротьбі за ДУСю, за мисливські угіддя, за горілчаний заводик. А де боротьба за цілі, змісти, бачення майбутнього нації?
Країну ще потрібно конструювати і під неї потрібно будувати державний механізм. І з цим треба поспішати. Тому, що народ владу вже ненавидить, вона сама пиляє під собою сук. До повної її катастрофи не так вже й багато залишилося.
Власне і влади, як такої, у країні практично немає. Влада добровільно делегується знизу нагору народом, а зараз такого делегування немає й у спомині. З боку держави є тільки одне погане управління. А крім управління, держава повинна існувати й в області політики, права, ідеології.
Щоб конструювати державу, як національний орган управління, як єдиний законний орган примусу в країні, треба чітко собі представляти, для рішення якої задачі або задач ми його створюємо. На яких, основних принципах, ми його будемо будувати.
Про задачі. Ми їх можемо розділити на зовнішні і внутрішні. До перших ми віднесемо зовнішню політику, захист інтересів національного бізнесу, оборонну і розвідувальну діяльність. З цим усе більш-менш зрозуміло.
Складніше з внутрішніми задачами. Зупинимося на найбільш проблемних місцях.
Перше, треба визначитися, ми будуємо державу для захисту інтересів громадян країни або для їхньої експлуатації. Якщо перше, то треба виходити вже з давно відомого принципу існування невід'ємних прав і свобод людини.
Ще в 1789 р. у Декларації прав людину і громадянина було записано, що закон є вираження загальної волі народу, а не волі влади. Тобто, в основу влади був покладений принцип служіння народу. Як давно, здавалося б, написано, а як актуально звучить!
Друге, це принцип рівності в правах. У країні повинен існувати один закон для всіх і всі повинні бути рівні перед законом. Нам треба перейти від старої радянської наказової системи до системи юридичної. Верховенство влади треба замінити верховенством права.
Причому право повинне відповідати інтересам більшості населення країни. Зараз багато речей начебто і законних, але від яких погано пахне. Візьміть, хоча б, умови оплати і соціального забезпечення держчиновників вищого рангу і депутатів Верховної Ради. Волаюча аморальність, але на законних підставах.
Третє, у країні, суспільстві існують різні соціальні групи, інтереси яких багато в чому не збігаються.
Наприклад, бізнесу і найманих робітників, виробників і споживачів. Одні прагнуть до мінімізації витрат, інші до підвищення заробітної плати. Одні хочуть робити товари, що дають максимальний прибуток, споживачі ж хочуть, щоб ці товари були корисні, а не шкідливі для їхнього здоров'я. І задача держави, гармонізувати інтереси різних соціальних груп.
Як писав Жан-Жак Руссо, у країні повинен затвердитися суспільний договір із приводу загальних правил спільного проживання.
Четверте, держава повинна взяти на себе функції стратегічного планування і мобілізації, координації зусиль громадян для рішення загальнонаціональних задач. Задач, що поодинці не вирішуються. В міру розвитку цивільного суспільства в країні, функції держави будуть звужуватися. Але поки, це цілина напахана.
Окреме питання – це питання нової конституції країни, нового законодавства про владу. Той текст, що ми сьогодні називаємо конституцією, насправді таким не є.
Не може країна жити по цій конституції і нормально розвиватися. Це протокол договору або змови, якщо хочете, між різними політико-олігархічними угрупованнями, у якому дуже невміло розподілені вищі владні повноваження. Народу в цій конституції немає.
Потрібна конституція, що визначає, у першу чергу, відносини народу і влади. Причому влада повинна бути поставлена в позу служіння народу. Вона повинна надавати сервісні послуги населенню країни, а не командувати ним. Тоді і не прийдеться громадянам країни червоніти за хамське самодурство окремих вищих посадових осіб країни.
Поки ж, між народом і владою випалена земля. Народ і влада перетинаються тільки в кримінальному кодексі. Потрібна конституція як фіксація суспільного договору в країні з приводу загальних, для її громадян, цінностей, цілей, задач. Вона повинна давати відповідь на питання – заради чого ми спільно збираємося жити на цій території.
Для конституції важливий її дух. У законодавстві ж про владу, дух конституції повинен знайти форму букви закону.
Тоді і не прийдеться так часто змінювати текст конституції. Працює ж конституція США, у практично незмінному виді, ще з часів Батьків засновників. І це в такій величезній країні.
Державну вертикаль влади необхідно будувати знизу вгору. Влада повинна делегуватися і вибудовуватися від громадянина до місцевої ради, далі в район, від району в область, від області - у центр країни.
Так само повинен бути вибудований і бюджетний кодекс країни. Кожна адміністративна територія, повинна бути самодостатньою для рішення довірених їй, її населенням, задач. Вона повинна мати всі необхідні для цього права і фінансові можливості. Але права місцевої влади, повинні повною мірою, співвідноситься з її відповідальністю, а місцеві бюджетні засоби повинні на цій же території і зароблятися.
І тільки у випадку надзвичайних обставин або для рішення питань, що виходять за межі компетенції даного органа місцевого самоврядування, фінансування буде вироблятися зверху.
При такій організації влади в країні, права і відповідальність окремих громадян, органів керування і самоврядування, будуть взаємно ув'язані.
У законах про владу повинні бути чітко виписані механізми впливу простих громадян країни на процес прийняття владних рішень, повинні бути доступні й ефективні канали вираження громадянами своїх вимог.
Ми багато говоримо про необхідність модернізації країни, але вона неможлива без модернізації політичної. Необхідна реалізація проекту правової держави. Для цього, громадяни повинні самоорганізуватися.
Принципи демократії повинні стати невід'ємною частиною народної самосвідомості. Нам треба покінчити з практикою "вирішувати питання" у владних коридорах.
Громадяни повинні змусити державу бути правовою. Мандат на такі дії в народу є!
P.S не демократичним шляхом побудувати демократичну державу неможливо.
 |
Народний депутат України Олексій Данілов
