Політична неспроможність і нова Конституція

Внаслідок правового нігілізму суспільства, корупції у судовій системі, економічного та політичного рейдерства, тривалого спотворення українськими політиками суспільної моралі, демократії та права, вибірковості у застосуванні законодавства посадовими особами та маніпуляцій із Конституцією та Конституційним судом, наша держава опинилася на межі колапсу.

Основні політичні актори свідомо йдуть на загострення протистояння в надії використати екстремальну ситуацію для політичної розправи над своїми опонентами. Стратегічний інтерес коаліції, що б вони не говорили, полягає в політичному знищенні президента Ющенка і самоствердженні за його рахунок.

Стратегічний інтерес команди президента лежить у сфері відновлення свого впливу на державний курс, навіть ціною виходу за рамки існуючих "загальноприйнятих" правил.

Президент, керуючись інстинктом самозбереження, ніби міфічний герой, нав’язує іншим свої власні правила гри. Спочатку тимчасові, але потім – і як остаточні. Стратегічний інтерес лідера БЮТ полягає у наближенні будь-якою ціною будь-яких виборів на будь-якій правовій основі.

Це обумовлено бажанням відігратися, взяти реванш за стратегічний програш минулого літа.

Батьки нинішньої кризи розраховували створити ситуацію "керованого хаосу", сподіваючись, що саме в їхніх руках будуть важелі керівництва. Подальший хід подій показав, що сьогодні вони втратили важелі контролю не тільки за ситуацією в країні, але й за ситуацією усередині своїх політичних команд.

Підписанти "Пакту трьох" уклали такий складний та багатоходовий алгоритм виходу з кризи, що для усіх сторін його легше порушити, ніж виконувати. Тому системний збій зараз відбувається саме в середині політичних таборів.

Політична криза перемістилася на рівень внутрішньопартійних протиріч, а внутрішньопартійна боротьба протікає значно інтенсивніше за зовнішню. Віктор Янукович втрачає контроль не лише над коаліцією, але й навіть над своєю фракцією.

Віктор Ющенко не контролює значну частину парламентарів фракції "Наша Україна", яка вважається безумовно пропрезидентською. Юлія Тимошенко також втрачає контроль над власними депутатами, які відмовляються складати свої мандати.

Політична система, яку її автори назвали "парламентсько-президентською", внаслідок теперішньої конституційної кризи, вичерпала себе і вже не може бути ефективною для нашої країни.

Головною причиною конституційної кризи, на мою думку, є неучасть громадян у процесі обговорення та прийняття як Конституції Мороза-Кучми 1996 року, так і Конституції Мороза-Медведчука 2004 року.

Політики написали Конституцію самі, без участі громадян, і хочуть, щоб її дотримувалися усі, крім них. Але сьогодні маніпулювати Конституцією вже небезпечно навіть для її батьків.

Вихід з політико-правового конфлікту неможливий у попередньому форматі взаємодії між протиборчими силами та органами влади.

Дострокові вибори потрібні і суспільству, і політикам, але й вони не розв’яжуть головного протиріччя – конфлікту між суспільними інтересами й інтересами кланово-олігархічних угрупувань, замаскованих під політичні партії.

Тільки через прийняття принципово нових "правил гри" лежить шлях до повернення довіри до влади й української державності.

Тому, спираючись на український історичний та політичний досвід, а також сподіваючись на політичний інстинкт самозбереження наявного політикуму, пропоную вихід із суспільно-політичного конфлікту за моделлю "Конституційного договору між Верховною Радою України та Президентом України про основні засади організації та функціонування державної влади і місцевого самоврядування в Україні на період до прийняття нової Конституції України". (Відомості Верховної Ради (ВВР) 1995, N 18, ст.133).

В основі алгоритму нового Конституційного Договору мають бути наступні положення: 

1. Проведення дострокових виборів у тимчасовий парламент (не більше, ніж на 1 рік) за взаємно погодженою процедурою на основі нинішнього закону про вибори (не пізніше 30 вересня 2007 року).

2. Сформована парламентська більшість обирає Прем’єр-міністра, Прем’єр-міністр спільно з Президентом формують персональний склад тимчасового уряду на фаховій, а не партійній основі (не пізніше жовтня 2007 р).

3. Тимчасовий склад Верховної Ради приймає закон про вибори до Конституційної Асамблеї у багатомандатних округах в межах адміністративних областей, Автономної республіки Крим, міст Києва та Севастополя.

Кандидатами в члени Конституційної Асамблеї не можуть бути висуванці політичних партій, члени парламенту та уряду, а також співробітники Секретаріату президента. До кандидатів має застосовуватися майновий та освітній ценз. Конституційна Асамблея має розпочати свою роботу до 1 січня 2008 року.

4. Конституційна Асамблея виносить на затвердження Всеукраїнським референдумом розроблений нею текст нової Конституції України одночасно з текстами 1996 та 2004 років. Політичні партії отримують можливість агітувати громадян за різні варіанти Основного Закону. Референдум має відбутися до червня 2008 року.

5. Конституційна Асамблея до червня 2008 року припиняє свою діяльність, а її членам забороняється працювати у органах державної влади протягом 10 років.

6. Відбуваються вибори президента, Верховної Ради, місцевих органів влади та самоврядування згідно нової Конституції (почергово до кінця 2008 року).

7. Усі етапи виконання Конституційного Договору підтверджуються парламентом, президентом та урядом. У разі недотримання сторонами Конституційного договору, політичним силам забороняється брати участь у виборах за новою Конституцією.

8. У такому разі гарантом дотримання даних домовленостей зможе бути увесь Український народ.

Ті екстремістські організації та політиків, що паразитують на темах національної ворожнечі й становлять загрозу цілісності української держави, потрібно на чітко обумовлений строк конституційно обмежити в політичних правах, а політичні партії, які вони використовують – зняти з державної реєстрації.

Тільки разом з громадянами політики можуть знайти вихід зі свого зачарованого кола. Але не лише через дострокові вибори, а й через затвердження громадянами нових правил гри для політиків і укладення нового суспільного договору – національного консенсусу – для себе.

Автор

Володимир Горбач, політичний аналітик, для УП