"Граница на замке"

Затулін та Павловський, Леонтьєв та Порошенко. Що об’єднує цих різних людей?

Як виявляється, всі вони не мають можливості відвідувати деякі сусідні щодо кожного з них країни.

Першим трьом заборонила перебування на власній території Україна, четвертому з цього переліку – Росія.

Що є на меті, коли держава забороняє в’їзд до себе певним політикам? Міркування про національну безпеку?

Цей засіб був ефективним ще кілька десятків років тому, але як бути з ним сьогодні?

Інтернет та кабельне телебачення, супутниковий та стільниковий зв’язок дозволяють керувати та регулювати, воювати та укладати мирні угоди знаходячись на відстані. То ж чи є ефективною політика "персон нон-грата"?

"Не пущать!"

Отже, минулого тижня Вищий адміністративний суд України підтвердив заборону СБУ на в’їзд до України громадянина Росії Костянтина Затуліна.

За місяць до цього українські прикордонники зуміли зупинити прорив депутата Затуліна в аеропорту "Бориспіль". Російський політик тоді не врахував міцність вітчизняної служби захисту кордонів.

Тепер роздратований рішенням українських суддів, Затулін обіцяє звернутися з клопотанням про захист своїх міграційних інтересів до Європейського суду.

Як пояснювали в СБУ ще минулого року, діяльність Затуліна створює передумови для здійснення протиправних дій, пов’язаних із замахом на територіальну цілісність та недоторканість України і розпалюванням міжнаціональної ворожнечі.

Приводом для заборони стала участь депутата в антинатівських акціях у місті Феодосія у 2006 році.

Що ж, Крим – особливий регіон для Затуліна. Він його дуже любить, особливою патріотичною любов’ю. А за кохання треба платити.

Ще в перші роки української незалежності Затулін створив собі імідж "патриота-государственника", що постійно нагадує росіянам про "загарбаний" українцями Кримський півострів, "знущання" над російською мовою в Києві та необхідність відновлення на пострадянському просторі єдиної держави.

Він полюбляв жорсткі заяви, коментуючи "самостійницькі" кроки української влади.

На звинувачення про втручання у внутрішні справи України, відповідав, наприклад так: "Когда веру предков пытаются уничтожить - это не внутрицерковный вопрос". Це щодо розвитку Київського патріархату.

До 2000 року вплив Затуліна в самій Росії не був особливо відчутним. Але зміна президента та суспільно-політичної моди (маргіналізація лібералів та повернення до влади офіцерів КДБ) призвела до посилення його позицій.

Канали впливу

Галаслива акція по забороні щодо перебування в Україні групи російських політиків та журналістів навряд чи досягає своєї мети.

Адже, той самий Затулін має досить розгалужену мережу власних інституцій в Україні. Керувати їхньою діяльністю він може навіть на відстані.

Головна затулінська структура – Інститут країн СНД (діаспори та інтеграції). Друга назва цієї організації свідчить про мету діяльності та шляхи її досягнення - інтегрувати усі країни, де мешкає багато росіян.

Україна, де кожен п'ятий громадянин – росіянин, безумовно, належить до пріоритетних сфер зацікавленості цього інституту.

Як свідчить офіційний сайт депутата Затуліна, все саме так і є: "Институт занимается правозащитной деятельностью на территории стран СНГ, выступая в поддержку русского языка, русской культуры и русского населения, поэтому важное значение уделяется сбору и обработке информации о положении соотечественников в ближнем зарубежье".

У Києві та Севастополі діють філіали цього інституту. Керівник київського відділення пан Корнілов завдяки увазі з боку українських ЗМІ має постійну можливість для висловлення інститутської позиції з приводу майже всіх важливих питань зовнішньої та внутрішньої політики.

Мешканці України за допомогою кабельних мереж мають можливість дивитися російське телебачення, де Затулін з Марковим – головні гості. Про Інтернет та його безмежні пропагандистські можливості немає потреби згадувати.

Піррова перемога

Отже оголошуємо війну вітрякам? МЗС та СБУ у ролі Дон Кіхота?

Тоді можна заборонити перебування в Україні Філіпа Кіркорова за підтримку конкурента Сердючки, білоруського співака Колдуна.

Депортувати до Москви сховища музею з провокуючою назвою "Музей російського мистецтва". Демонтувати пам’ятник біля Європейської площі, що серед киян отримав назву "Дуга", і своїм змістом загрожує міцності української державності.

А російське телебачення тим часом буде демонструвати нескінчені інтерв’ю Затуліна та Маркова, в перервах між якими ведучі новин будуть лякати пересічних мешканців Росії "бандерівцями" та "нашистами".

І москвичі та костромчани будуть думати, що в Україні справді забороняють спілкуватися російською мовою, дивитися російські фільми та читати російські книжки.

Адже американці теж колись думали, що на вулицях російських міст бігають білі ведмеді. І лише Горбачов потроху змінив їхні уявлення, але Росію (СРСР) це вже не врятувало.

Сам Затулін досить вдало скористався оголошеною йому з боку українською влади війною.

"При Кучме я узнал, что Украина - не Россия. Теперь я хочу знать, что при Ющенко Украина не стала Грузией", - так відреагував російський депутат на заборону СБУ. "Я не услышал ни одного правового аргумента", - це вже про результати перших судових засідань у його справі.

Чим можна відповісти на це речення? Коли обома конфліктуючими сторонами дискредитований навіть Конституційний Суд (не кажучи вже про Печерський районний), про правовий бік справ треба забути. На деякий час.

А звинувачення у перетворенні на "Грузію" дошкульне для іміджу України в самій Росії. Завдяки державній пропаганді для пересічних росіян грузини стали чимось на кшталт чеченців.

На жаль, професійний рівень російських політиків, що є спадкоємцями всесоюзної чиновницької школи, наразі вищий, ніж у політиків вітчизняних.

На наші спроби вести розмову з позиції сили, вони відповідають з імперською зверхністю. Такий діалог нагадує розмову барина та холопа.

Так, незалежний український суд сказав своє слово. Затулін в Україну не приїде. Святкуємо перемогу?

Юрій Корогодський, для УП