Ціна другого шансу

Історія вчить нас, що коли сильні суперники не можуть перемогти один одного, то їм доводиться домовлятись. Прагнення повної перемоги завжди відтягує закінчення війни, і ще більше жертв лягає в її ім'я. Чи розуміють це в українській політиці?

Досягнення домовленості щодо проведення дострокових виборів можна було б назвати перемогою демократії. Однак, чи не є ця домовленість лише перемир'ям перед новими спробами досягнути "все або нічого"?

Сумнівно, щоб Віктор Янукович погодився на вибори, якби його команда не прорахувала нові можливості отримання повної влади. Політична ситуація та рейтинг дають підстави регіоналам сподіватися на ще більший успіх, ніж у 2006 році.

Це змушує задуматись представників опозиції над тим, як запобігти черговому реваншу автократії. Два роки після помаранчевої революції виявились складним випробуванням для демократичних сил, і розчарування широкою хвилею прокотилося по електорату помаранчевих.

Навіть попри це, під час останніх подій багато людей стали на захист демократії. Разом з цим, чимало людей залишаються байдужими, маючи тверде переконання, що в політиці "всі однакові".

Характерно, що така позиція поширена серед прихильників обох таборів, лідери яких, кожен у свій час, обіцяли негайних змін на краще.

Для цих людей майбутні парламентські вибори можуть стати "виборами без вибору", або ситуацією, коли "з двох зол, вибирають менше". Запобігти такому розвитку подій та змінити формат виборів, на мою думку, головні завдання та ключі до успіху для демократичних сил.

Уроки минулого

В українській політиці діють два правила, які не дають можливості збалансувати систему: "все й одразу" та "чим побільше". Останнє стосується демократичних союзників.

Серед головних причин розколу помаранчевих найчастіше називають амбіції. З цим важко не погодитись, але й амбіції не є виключно українським явищем. Політик мусить бути амбітним, і він є таким всюди, де існує можливість отримання влади.

Особливість амбіцій в українському контексті полягає в тому, що в політиків відсутнє довгострокове стратегічне бачення. Для них кожні вибори мов останній бій, і вони йдуть на все заради перемоги.

Події після помаранчевої революції показали, що владу треба вміти не тільки "отримати", а й "утримати" легітимним шляхом. Натомість, для більшості політиків значення має тільки перший етап.

Це, відповідно, впливає і на процес пошуку консенсусу, коли ніхто не погоджується відступити. З позиції довгострокової перспективи відступати часом дуже вигідно, щоб зберегти шанси на перемогу.

Якщо б усіма учасниками політичної гри керували довгострокові стратегії, то значно частіше можна було б досягати консенсусу на поточному рівні.

Постійна боротьба за повну владу пов'язана з тим, що чимало політиків розуміють владу як інструмент та формування власної підтримки. Такий підхід свідчить про ставлення цих політиків до народу як до несвідомої маси.

Проте, ситуація змінилась, і про це красномовно свідчать реванш Януковича влітку минулого року та указ президента про розпуск Верховної Ради.

У нових обставинах досягати домовленостей значно вигідніше, ніж воювати до останнього, оскільки консенсус дає шанси всім політичним силам залишатись у політиці зі збереженням своїх позицій.

Сучасна ситуація вимагає від політичних сил наявності довгострокових амбіцій, і це найважливіший урок, який мають засвоїти демократи.

Поруч із розв'язанням проблеми пошуку консенсусу треба позбутись іншої неприємної риси, властивої сучасним опозиціонерам – це неготовність прийти до влади. Більшість представників помаранчевих довго перебували в опозиції в часи правління Кучми – добу правового та політичного свавілля.

Тому опозиціонерам того часу доводилось більше воювати, ніж розробляти конструктивні пропозиції та відповідну законодавчу базу. Очевидно, що "синдром опозиційності" залишився в багатьох політиків після перемоги Віктора Ющенка і, як наслідок, став причиною непідготовленості до державного управління.

З одного боку, багато часу було втрачено на розробку належних державних програм та механізмів, а з іншого – частина політиків взагалі почала вдаватись до старих методів ручного управління.

Неготовність спричинила і поразку після парламентських виборів. Попри зраду соціалістів, провал формування коаліції значною мірою був обумовлений і неготовністю БЮТу та "Нашої України" об'єднати свої зусилля.

Окрім цього, знову було втрачено багато часу на вироблення механізмів розподілу посад та розробки коаліційної угоди, а ці речі мали бути продумані ще під час кампанії. Хаотичною виглядала і діяльність обох політичних сил в опозиції, оскільки з обох сторін не було продуманих стратегій та програм діяльності.

На жаль, тенденції навколо дострокових виборів вказують, що уроки амбіцій та неготовності так і не засвоєні: розмови про кількість місць у виборчих списках лунають значно частіше, ніж дискусії про формат коаліції після виборів.

На даному етапі більшість політичних сил вірять у власну перемогу і готуються виключно до виборчої кампанії. Тоді як підготовленість означає наявність плану дій незалежно від результатів виборів, - це і програма діяльності у владі, так і бачення роботи в опозиції з перспективою отримати владу в майбутньому.

Таким чином, уроки непідготовленості та амбіцій мають бути засвоєні до виборів, інакше історія повториться.

Другий шанс

Однозначно безперспективною є позиція продовження помаранчевого та біло-блакитного протистояння.

По-перше, повернення до поділів часів помаранчевої революції ще глибше розколює Україну і, водночас, створює передумови до поразки після виборів.

По-друге, в умовах парламентської кампанії колишніх голосів Віктора Ющенка - суто помаранчевого електорату - може не вистачити для перемоги.

Такий варіант міг би бути можливим тільки за умов загальної консолідації та створення мегаблоку з представників усіх демократичних сил.

Тим не менше, використання старих лозунгів та технологій є безперспективним за своєю суттю, оскільки одного разу вони вже були не реалізовані. Для перемоги виборцям треба продемонструвати новий системний підхід.

Іншим програшним варіантом підготовки до майбутньої виборчої кампанії є акцент на лідерах.

Це, фактично, означатиме початок президентської кампанії, що може призвести до постійної боротьби в самому середовищі демократичних сил і спровокувати нову кризу після парламентських виборів, яка остаточно доруйнує політичну систему України.

Для перемоги на дострокових парламентських виборах демократичним силам треба запропонувати абсолютно новий формат ведення виборчої кампанії. Остання політична криза викликала у громадян чимало запитань: про нову конституцію, взаємодію гілок влади, зовнішню політику або взагалі про систему, в якій ми живемо.

Тому, насамперед, виборча кампанія має містити конструктивні відповіді на ці питання від демократів.

Очевидно, що сучасна політична система має зазнати докорінних реформ, і починати треба з Конституції. Напевно, недостатньо внести чергові конституційні зміни, а необхідно буде ухвалити новий документ, який закріпив би нову систему владних відносин.

Демократичні сили мають спільно розробити та запропонувати таку модель нової системи. Її невід'ємними атрибутами повинні стати: чітке розмежування повноважень між гілками влади, механізми політичної відповідальності політиків, механізми імплементації та контролю прийнятих рішень.

Якщо проект нової Конституції буде розрекламований під час виборчої кампанії, тоді вибори частково стануть плебісцитом на її користь.

Наступним компонентом виборчої кампанії мають бути чіткі домовленості щодо формування коаліції демократичних сил. Для цього, після затвердження остаточної дати виборів необхідно створити робочу групу з представників усіх демократичних партій та блоків.

До завершення виборчої кампанії ця група має запропонувати зрозумілі та прозорі механізми розподілу посад у відповідності до отриманої підтримки на виборах.

Це допоможе перевести протистояння між окремими демократичними силами у внутрішньо рейтингове, - тобто голосуючи за ту чи іншу силу виборець впливає на її позиції у майбутній коаліції. Таким чином, виборча підтримка має стати одним з основних критеріїв при розподілі посад.

Разом з механізмами розподілу посад, робоча група також має опрацювати багато інших концептуальних речей: у разі перемоги - проект коаліційної угоди, процедури здійснення необхідних реформ, формування професійної вертикалі влади, а у випадку поразки – план дій в опозиції, механізми координації зусиль тощо.

Такий системний підхід продемонструє виборцям готовність демократів нести відповідальність за свою діяльність у майбутньому і, очевидно, це знайде підтримку у всіх регіонах України.

Зміна формату виборчої кампанії – необхідна умова перемоги демократичних сил.

Новий формат має показати, що уроки минулого засвоєні, а виборчу кампанію слід переорієнтувати з лідерів та пошуку винних до чітких конструктивних пропозицій.

Демократичні сили можуть отримати другий шанс, але цей шанс має свою ціну.

Автор

Ілля Шевляк, заступник голови ГП "ПОРА"