Добро і зло в українській політиці. Математичний експеримент

Політика – це мистецтво домовлятися. І якщо навіть побіжно проаналізувати нашу Конституцію, то очевидною стає концепція, покладена в її підвалини – різні гілки влади повинні для справного функціонування держави домовлятися.

Скажемо гостріше – вони приречені домовлятися. До цього їх повинен штовхати інстинкт самозбереження: або компроміс, або політична смерть, небуття.

У нас інстинкт не спрацьовує. Тобто, інстинкт спрацьовує, але з точністю до навпаки: політичне самозбереження – це стояти насмерть, бо компроміс – ознака слабкості, а значить політична смерть, небуття.

Конституція України, фундамент всіх формальних правил держави, побудована за європейським взірцем: Україна – європейська держава.

Якщо формальні правила входять у суперечність з неформальними, то реально діють якраз останні. Може бути навпаки – у випадку, коли держава, обов'язком якої якраз і є забезпечити в суспільстві дію формальних правил, налаштована вирішити згадану суперечність в користь свого обов'язку. Процес дотискання, правда, коштує дорого і потребує часу.

Україна походить – і це навіть більше як факт – із Союзу, наші неформальні правила генетично походять із совдепу, а совдеп – це не те що не зовсім Європа, це цілком не Європа. Сказати, що Україна дуже приклалася, щоби змінити ці реалії було б (якщо не враховувати жовто-блакитний двоколор, тризуб та музику Вербицького) значним перебільшенням.

А щоби зрозуміти, що у чому полягає антиєвропейськість неформального совдепу, і що це для нас значить, варто звернутися до теорії двох етичних систем Володимира Лефевра, автора математичної моделі рефлексії.

Дві етичні системи Лефевра

Моделюючи етичну реальність, Лефевр максимально посилює контрастність між добром і злом – до чорно-білої картини світу. Очевидно, що при цьому втрачається багатство тіней і півтіней, тобто те, що робить світ реальним.

Натомість, з'являється можливість побудувати зрозумілу бінарну схему, що оперує двома парами понять: добро/зло та мета/засоби.

У рамках моралі культури, до якої належить індивід, соціальне середовище через певні стимули може вимагати від індивіда зробити добрий чи поганий вчинок. Реакція індивіда теж бінарна – він може виконати вимогу середовища або відмовитися. Така бінарність моделі дає можливість застосувати для аналізу апарат булевої алгебри.

Основна модель Лефевра полягає в уподібненні індивіда до абстрактного автомата, що описується певною математичною формулою.

Формула визначає алгоритм реакції індивіда на моральний сигнал ззовні, а одночасно несе в собі й опис уявного образу індивіда про себе та інших.

Цей уявний образ теж впливає на поведінку індивіда, бо, наприклад, зло, усвідомлене злом, стає добром (на цьому, фактично, базується церковна сповідь).

За Лефевром, різність двох етичних систем виходить з різної відповіді на базове питання: чи можна за допомогою зла досягти добра. Тобто, що важливіше – заборона зла чи досягнення добра.

На перший погляд може здаватися, що це є просто різні формулювання тріумфу добра, але це не так.

Перша концепція лежить в основі християнського декалогу, друга – в основі "морального кодексу будівника комунізму". Є величезна різниця між "не бреши" і "будь правдивим".

Заборона зла веде до "європейської" моралі (Лефевр назвав її "перша етична система" – ЕС-1).

Декларація добра веде до "совкової" моралі ("друга етична система" – ЕС-2).

Лефевр теоретично показав, що ЕС-2 не має процедури розв'язання конфлікту, яка зберігає гідність його учасників.

Конфлікт завершується або перемогою однієї із сторін, або ліквідовується вищестоящою інстанцією. Якщо такої інстанції нема, то навіть невелике протиріччя має здатність розростатися до соціальної катастрофи.

І ще один висновок.

Суспільство, в якому реалізована ЕС-1 (тобто домінує ЕС-1, оскільки у кожному суспільстві у різних пропорціях представлені, зрозуміло, обидві етичні системи), має тим більше можливостей до самоорганізації, чим вищий етичний статус його членів, а ЕС-2 – чим нижчий цей статус.

Однак, основний результат цієї роботи полягає у теоретичному передбаченні, що в ЕС-1 ідеальний індивід, який негативно оцінює компроміс між добром і злом, тим не менше – щоб максимізувати етичний статус свого образу себе – намагається встановити відносини компромісу з іншим індивідом навіть в ситуації конфлікту.

А в ЕС-2 ідеальний індивід, який позитивно оцінює компроміс між добром і злом, тим не менше a priori прагне до конфронтації зі своїм партнером.

Своєрідний парадокс: етична безкомпромісність пов'язана з компромісом у людських стосунках, а етичний компроміс – з безкомпромісністю у відносинах між людьми.

Цим діагнозом історично обумовленого совдепівського типу стосунків наших політиків - як причини не спрацьовування принципу "приречені домовлятися" - можна було б і обмежити застосування теорії Лефевра.

У додаток можна було б ще послатися на його концепцію контрольованої конфронтації, використану держдепом США при переговорах представників двох етичних систем Рейгана та Горбачова.

Однак, методологія його моделі дає можливість проаналізувати етичний аспект протистояння Ющенко-Янукович і шкода не скористатися такою можливістю.

Етика протистояння Ющенко-Янукович

Непроведення парламентських виборів навесні 2005 року, коли ВРУ блокувала роботу Конституційного Суду, прагнення широкої коаліції як добра для України, підписання першого указу про дострокові вибори з твердим переконанням його законності і необхідності – всі ці та інші аргументи дають підставу стверджувати, що до моменту другого указу і призначення Піскуна поведінка Віктора Ющенка в основному визначалася критеріями першої ("європейської") етичної системи.

Так само є багато аргументів, щоби стверджувати: поведінка Віктора Януковича визначається критеріями другої ("радянської") етичної системи. Обмежимося прикладом Універсалу – задля добра держави (у розумінні претендента на прем'єра) можна піти на декларацію зла (у цьому ж розумінні).

Змоделюємо тепер минулосерпневі уявлення Ющенка про себе, опонента та ситуацію після підписання універсалу і внесення кандидатури Януковича на прем'єра він:

- оцінює свої відносини з ним як неконфронтаційні, але сумнівається у цьому,

- думає, що Янукович теж оцінює ці відносини як неконфронтаційні, і

- вважає, що має коректний образ себе, але сумнівається у коректності образу опонента.

У концепції Лефевра все це описується формулою (суб'єкт позначається як "a", його опонент – як "b", степеневий запис відображає осмислення - рефлексію - себе та інших, знаки добутку чи суми – союз чи конфронтацію, некоректність образу передається як заперечення):

(Ющенко-2006)

У першій етичній системі структура такого типу має найвищий етичний статус – Лефевр назвав цей тип "святий" ("месія", іншими словами). Натомість у другій етичній системі структура такого типу має посередній етичний статус – це, за Лефевром, "обиватель" ("лох", себто).

Натомість Янукович у своїх минулосерпневих уявленнях оцінював відносини з Ющенком як конфронтаційні, але вважав, що той оцінює їх навпаки; у коректності своїх образів себе та опонента не сумнівається.

Це дає можливість описати його "етичний автомат" наступною формулою (конфронтація в ЕС-2 на відміну від ЕС-1 відображається знаком добутку, а союз – знаком суми) некоректність образу передається як заперечення президентом цих стосунків.:

(Янукович-2006)

У другій – "рідній" – етичній системі – це "герой", в першій – "лицемір".

Але найцікавіше з'являється при взаємодії цих двох абстрактних індивідів. Виявляється, в такій конфігурації двох своїх ланок автомат з "переробки" зла на добро має нульову ефективність.

Незалежно від реальних відносин між нашими індивідами (союз чи конфронтація) "добро" на виході буде лише тоді, коли на "вхід" і першого, і другого індивіда середовищем буде задано сигнал "добра".

Тепер розглянемо теперішню ситуацію, точніше після першого указу про перевибори. Ющенко відносини з В.Януковичем оцінює однозначно як конфронтаційні, вважає, що так само їх оцінює і опонент, у коректності образу себе і опонента не сумнівається, натомість думає, що у прем'єра некоректний образ президента.

(В.Ющенко-2007)

Янукович, у свою чергу, теж оцінює відносини як однозначно конфронтаційні і не сумнівається в коректності свого образу Ющенка, але засумнівався в коректності свого власного образу.

(Янукович-2007)

Отут виявляється, що ефективність нашого дволанкового етичного автомату Ющенко-Янукович вже суттєво залежить від стану реальних відносин між "ланками".

Якщо взаємодія відбувається в середовищі першої етичної системи, то стратегія конфронтації робить ефективність автомата стовідсотковою: незалежно від сигналу на вході на виході отримуємо тільки "добро". Стратегія співпраці натомість дає тільки 33% ефективності.

У середовищі другої етичної системи для цього етичного автомату навпаки, ефективнішою є стратегія співпраці.

Сьогодні, коли домінуючим гравцем на політичній сцені України є Президент, саме його постава визначає тип етичної системи середовища. Тобто взаємодія Ющенко-Янукович відбувається в середовищі ЕС-1 (після другого указу з'явилися певні ознаки зміни етичних критеріїв Президента, але сумнівно, щоби такий системний поворот міг відбутися протягом кількох днів).

Отже, теоретична модель вказує, що на відміну від серпня минулого року у квітні цього року

президентом було обрано найефективнішу стратегію відносин з політичним опонентом і, що важливо, адекватне до ситуації осмислення цих стосунків.

Зрештою, до подібного висновку можна дійти і без цих формул – цілком інтуїтивно. Перевага ж математичного апарату в тому, що він, формалізуючи логічні міркування унаочнює їх і узагальнює ситуацію.