Підтримку замовляли?

Нинішня політична криза в Україні, за свідченнями очевидців, за низкою ознак відрізняється від подій кінця 2004 року. Однак, є у цьому політичному протистоянні і багато спільного.

Крім учасників, риторики і механізмів боротьби, суб’єкти вітчизняного політичного процесу так само натхненно намагаються залучити на свій бік якомога більшу кількість зовнішніх представників. І це їм успішно вдається.

Держдума РФ, ПАРЄ, Європарламент виявилися у той чи інший спосіб залученими у процес врегулювання української політичної кризи. Не залишилися осторонь і посли іноземних держав в Україні.

Їх усіх прагнули бачити в своїх союзниках і президент, і парламентсько-урядовий тандем. Кожен з них прагнув не лише донести свою позицію до міжнародної спільноти, але й переконати у своїй правоті.

На даний момент, за деякими винятками, у площині зовнішньої легітимації дій політичних опонентів встановлений паритет. Міжнародна спільнота закликає і президента, і парламент з урядом сісти за стіл переговорів і досягти компромісу щодо подальшого розвитку України.

Однак, такий діалог вперто не відбувається. Цьому є кілька пояснень. І перше з них – непорушність власних позицій опонуючих сторін. Не вдаючись до поглибленого аналізу зазначених позицій, зауважимо, що попри всі нарікання позиція президента на сьогодні є об’єктивно сильнішою.

Навіть без розгляду причин, які мотивували три десятки народних обранців протягом тижня переметнутися з опозиційного табору до провладного, ясно, що Верховній Раді, в якій сьогодні нараховується менше 270 депутатів і яка приймає відверто неправові постанови, важко представляти виборчий корпус України та нести відповідальність за сформований нею уряд.

Розуміючи це, представники Партії регіонів вдаються до всіх можливих заходів аби змінити суспільні стереотипи про себе, особливо на Заході. Активність, з якою Янукович та його соратники апелюють до міжнародних організацій та беззаперечних західних авторитетів, вже змусила низку європейських видань розгледіти в Януковичі головного українського демократа.

За останні тижні президент і коаліція з урядом встигли вже кілька разів звинуватити одне одного у використанні іноземної допомоги. І якщо про спосіб отримання американської допомоги стороною президента можна лише здогадуватися із сумбурних висловлювань комуністів і регіоналів другого ешелону, то російський вплив на боці коаліціантів помітно неозброєним оком.

Це навіть змусило голову Нацради з питань телебачення і радіомовлення Віталія Шевченка заявити про можливість заборони трансляції російських каналів протягом позачергової виборчої кампанії в Україні через неприховане втручання у внутрішні справи України.

Більше того, у багатьох утаємничених у тонкощі української політики викликала глибокий подив показна узгодженість дій і заяв російських депутатів з позицією представників коаліції та роботою прес-служби прем’єра з європейськими ЗМІ.

Група Пола Манафорта, яка керує фактично всією тактичною діяльністю Регіонів, підсилилася потужною аналітичною групою у Москві. У пресі неодноразово порушувалося питання про функціонування в Кремлі при Адміністрації президента РФ антикризового центру з врегулювання ситуації в Україні.

Його учасниками називають першого віце-прем’єра уряду РФ Мєдвєдєва, заступника голови Адміністрації президента РФ Суркова українського віце-прем’єра Табачника і екс-главу Адміністрації президента Медведчука.

А наприкінці минулого тижня ЗМІ опублікували фрагменти із аналітичної записки щодо ситуації в Україні і рекомендаціями для ... українського уряду, авторство якої приписують саме Суркову. Її зміст викликає особливе занепокоєння, зважаючи на персоналію заступника керівника путінської канцелярії.

Саме йому приписують авторство нинішньої "чеченської політики" Кремля (у російській політтусовці вважається, що Сурков за батьком сам – наполовину чеченець). Ніби під його кураторством Кремль домовлявся з одним із кланів у Чечні. Придушення ворогів клану – в обмін на імітацію "миру і порядку" в умовах, коли незалежний витік інформації з республіки практично припинено.

Інша спецоперація, яка приписується Суркову – агресивна реакція на порушення певними представниками карело-фінських еліт питань про тісніші зв’язки з Фінляндією. Відповідно до рекомендацій Суркова, найбільш уперті карело-фіни змінили клімат проживання на ще більш суворий, а решта зареклася навіть думати про якісь додаткові права.

Сурков виявив себе як цинічний політтехнолог і непоганий орговик. Такі поєднання цінувалися у імперських адміністраціях у всі часи. Отже, якщо Сурков коментує події в Україні, це, напевно, є свідченням того, що Кремль планує встановлювати "російський варіант демократії", який так рекламував Путін у Мюнхені, не тільки в Росії, але і в країнах-сусідах.

Зрештою, чому Європі можна пропагувати якісь там свої "цінності", а Росії свої не можна? А раптом нерозумні сусіди потягнуться до порядку, за якого опозицію можна тримати в ув’язнені за участь у мітингу, а інститути влади формуються за принципом престолонаслідування?

Утім, поки що в роботі з підопічними в Україні суркови мають витримати конкуренцію – друг африканських диктаторів Манафорт не збирається відразу ж здавати позиції. Принаймні, це його впливу приписують "інтелектуалізацію" десанту депутатів Державної думи, та і взагалі обмеження втручання російських депутатів у внутрішні справи України.

Однак, якщо поєднати всі деталі – подібність заяв членів коаліції і їхніх російських колег, подібність аргументів на сесії ПАРЄ, виваженість оцінок щодо політичної ситуації в Україні та необхідність дочекатися рішення Конституційного Суду – стає зрозуміло, що вплив Манафорта маргіналізується.

Натомість росіяни почувають себе дедалі впевненіше. Аж до того, що можуть примусити дослівно слідувати рекомендаціям: бо очільники партії одного регіону не звикли до акуратності і надають перевагу прямолінійним фронтальним атакам. А тут такий дивний і тривалий унісон із північно-східними братами…

З огляду на це, положення цитованої ЗМІ "записки Суркова" мають викликати занепокоєння: надто буквально вони виконуються. Після прочитання даних рекомендацій стає зрозуміло, звідки ростуть ноги більшості ініціатив коаліції, проведених за минулий тиждень.

Зокрема, співробітники Адміністрації Володимира Путіна розповідають, що антикризова група пропонує донести урядові України необхідність збільшення кількості учасників масових акцій в Києві, забезпечити діяльність Конституційного Суду (щоб це значило?), заслухати керівників силових структур у Верховній Раді та на засіданні Кабінету міністрів і вимагати від них діяти в рамках закону та не виконувати "злочинні накази" секретаріату президента.

Нічого не нагадує з останніх новин?

У доповідній Суркова також зазначається, що адміністрація президента РФ наполегливо рекомендує українським політикам не акцентувати увагу на наявності підтримки з боку РФ, а посилатися на необхідність стабілізації ситуації і дотримання рішення КСУ та рекомендацій міжнародних організацій.

Тут, очевидно, йдеться про ПАРЄ, адже на проведених 19 квітня на сесії ПАРЄ слуханнях щодо внутрішньої ситуації в Україні російські делегати озвучували заяви, які до болю схожі на слова Януковича.

А далі в списку Суркова – нейтралізувати активність українських спецслужб шляхом порушення кримінальних справ стосовно керівництва, усунути керівників правоохоронних структур (МВС, Генпрокуратура, внутрішні війська) від виконання ними своїх службових повноважень з одночасною передачею повноважень виконувачам обов’язків, котрі "здатні відновити порядок у державі". Як почуваєтеся на новій посаді, пане Пшонка?

А якщо українські силовики залишаться вірними присязі і Верховному головнокомандувачеві, росіяни рекомендують задіяти механізми обмеженого фінансування силових органів, мотивуючи це "погіршенням економічної ситуації в державі."

У серпні минулого року Азаров ніби намагався гратися в такі ігри з Конституційним і вищими судами, а взимку Кабмін вже демонстративно перекривав кисень МЗС.

Маючи підтримку на рівні керівництва РФ, уряду легше дивитися вперед у протистоянні з президентом. Натомість відразу виникає запитання: а чим планує розраховуватися керівництво коаліції за такі "безцінні" поради керівництва сусідньої держави?

Якщо подібні рекомендації використовувалися і в минулому, то однієї ГТС вже не вистачить... Хоча є ще Чорноморський флот, статус Криму і низка інших питань, які зможуть з лишком покрити заборгованість коаліції перед друзями в Кремлі за надану консультативну допомогу.

Тому позиція керівництва уряду і Партії регіонів відверто дивує. Адже далеко не всі там можуть лише чекати московських подачок. Як стверджують знавці специфічної історії Донбасу, там були епізоди недопущення російських зайд до контролю над бізнесом.

Однак одна справа – "терти" із представниками криміналітету, інша – торгуватися із уповноваженими російської державної машини. Ціна може виявитися надто високою.

І руки у друзів довгі – кинути не вийде, бо можуть зробити дуже боляче. На індивідуальній основі.

Микола Кравченко, для УП