Морозна спадщина
Поки конституційні судді не кваплячись, роздивляються 90-ту статтю Основного закону, стурбована громадськість шукає відповідь на питання: якщо завтра вибори, кому потрапить до рук електоральна спадщина соціалістів?
Хто отримає "золоту акцію", яка дозволяє шантажувати великі партії? І що залишиться від СПУ після "народного волевиявлення"?
Сase of Litvin
Дійсно, дострокові вибори можуть завдати серйозної шкоди Соціалістичній партії. Цей ветеран української політики опиняється за даними соціологічних опитувань в "зоні вильоту" на межі двох-двох з половиною відсотків.
Схоже, що Олександра Мороза може спіткати доля його попередника Володимира Литвина. Якщо так станеться, можна буде казати про певну "традицію", що супроводжує українських спікерів.
Мороз вважався моральним політиком, і цей образ "борця з бандократією" зробив його головним супротивником Кучми у 1999 році. Тим більш дивними виглядали події минулого літа, коли несподівано була сформована Антикризова коаліція.
Хоча деякі тенденції у політиці СПУ вказували на таку "неморальність" ще за кілька років до Майдану.
Литвин, на відміну Мороза, не був в очах громадськості взірцем моральності, до певного часу зберігаючи імідж політика від влади. Що було далі відомо.
Лідери різних партій так стомилися від неконтрольованих та непередбачуваних намірів спікера, що коли його "Народний блок" не зміг подолати 3%-вий бар’єр, ніхто, здається, і не засмутився.
Відомий "українолог" Сергій Марков вважає, що дострокові вибори посилять позиції комуністів. Невже за рахунок голосів Соцпартії?
Такі схожі і такі різні
Вперше в історії самостійної України соціалісти випередили КПУ у 2004 році на виборах президента. Олесь Доній, який підтримував тоді СПУ, після проголошення результатів першого туру, сказав навіть, що соціалісти захопили лідерство в лівому русі.
Один відсоток різниці між показниками Мороза та Симоненка навряд чи був переконливим аргументом на користь цієї думки. Однак, далі був березень 2006 року, коли різниця між СПУ та КПУ стала ще трошки більш відчутною.
Дійсно, Соцпартія України історично має багато спільного з комуністами. Можна згадати, що сам Мороз був заввідділом у партійному обкомі і що спочатку актив Соцпартії формувався з членів колишньої КПРС. Але, як кажуть росіяни: "Это было давно и неправда".
Є кілька принципових питань, які визначають "червону лінію" поділу між симпатиками СПУ та прибічниками Компартії. Ставлення до української мови, трагедії Голодомору, відносин з Росією. Спробуємо більш детально окреслити ці розбіжності.
СПУ – україномовна партія. Сам Мороз відверто погано розмовляє російською, що до останнього часу було винятком для українського істеблішменту. За даними Київського міжнародного інституту соціології, у відносно вдалому для Мороза 1999 році серед його виборців був 61% україномовних.
КПУ, навпаки, до появи Партії регіонів виступала чи не єдиним виразником інтересів російськомовного населення. Лідер комуністів Симоненко може промовляти українською, але російською користується набагато краще і з більшим задоволенням.
Голосування по визнанню Голодомору геноцидом українського народу в листопаді минулого року ледь не поклало край існуванню Антикризової коаліції.
На один день в сесійній залі знову утворилася "помаранчева" коаліція, а "золота акція" соціалістів спрацювала у протилежний бік. СПУ як селянська партія виступила на боці президента, в той час як "робітничі" комуністи були проти.
Але головним віддзеркаленням розбіжностей між ідеологіями СПУ та КПУ, безумовно, залишається ставлення до Росії. Комуністи, навіть незважаючи на відверто капіталістичні нахили російської влади, залишаються прибічниками будь-яких кроків, спрямованих на інтеграцію з цією країною.
До певного часу КПУ була головним уособленням сил, які в усіх труднощах звинувачували лише "незалежність".
Зовсім іншою була точка зору Соцпартії. Практично одразу після свого утворення, вона зайняла прагматичну позицію сприйняття пострадянських реалій.
Потім СПУ зробила швидкий дрейф до національно-демократичного табору, ставши його невід’ємною частиною. Коли у 2001 році активісти Соцпартії були разом з УНА-УНСО головними учасниками акції "Україна без Кучми", бачити в цих колишніх комуністах симпатиків Росії міг тільки навіжений.
У ставленні до інтеграції з Росією Мороз завжди був не лівим, а правим. Тому його поява на "помаранчевій" сцені, в критичну мить боротьби проти Януковича, була передбачуваною.
Так, потім Мороз змінився, але і Янукович не той, що раніше.
Дві справді ліві партії
Зовсім іншим виглядає порівняння позицій СПУ та БЮТ. Ідеологію БЮТ чи його ядра партії "Батьківщина" не завжди можна осягнути людським розумом.
Однак, певні ідейні риси, притаманні політичній практиці бютівців свідчать про "дитячу хворобу лівизни". І хай нас не дивують прізвища великих та малих олігархів у списках цього блоку. Олігархи – головні вороги вільної конкуренції. Їм дуже пасує бути соціалістами.
Так само, як і Соцпартія, БЮТ заграє з малозабезпеченими прошарками населення. Політолог Володимир Малінкович одним з перших звернув увагу на таку особливість у політиці уряду Юлії Тимошенко.
Її виступи адресовані невідомим "маленьким українцям", а гасла та пропозиції стосуються адміністративних засобів регулювання економіки. Майже Горбачов з його "регульованим ринком".
Ставлення до Росії? БЮТ в цьому плані надто різний, однак не може не бути модним, тобто національно налаштованим. Українська мова? Знову складне питання навіть для багатьох промовців БЮТу, однак мода диктує свої правила.
Голодомор та інші трагічні та "визвольні" сторінки національної історії? Утім, про це ми вже казали. Мода, мода та ще раз мода. Отже, бачимо, що ідеолог СПУ Йосип Вінський невипадково опинився у верхівці БЮТ.
Історія з географією
Так, СПУ – ліва партія. Однак, малоймовірно, що електорат Мороза піде до КПУ чи ПСПУ. Як відомо, базою соціалістів завжди були райони центральної частини України.
Реалії 2004 року, схоже залишаються в силі, тобто цих виборців можна умовно віднести до "помаранчевої" України.
Так само малоймовірно, що виборці СПУ будуть голосувати за Ющенка та його партію. Вони розчаровані діяльністю президента, і тому легко потраплять в обійми опозиційного БЮТ.
У даному разі співпадуть усі потрібні для такого процесу умови: "лівизна" тимошенківців, їхня опозиційність та "помаранчевість".
Є ще Луценко, але чи піде він на вибори самостійно, чи приєднається до інших колон, незрозуміло. А четверта з "помаранчевих" армій – "Українська правиця" навряд чи завоює серця прихильників СПУ.
Отже, бачимо, що Юлії Володимирівні є на що розраховувати. Принаймні, в боротьбі за "морозну спадщину".
Юрій Корогодський, для УП
