Час прямої демократії

Основою демократії в Україні є представницька демократія, тобто процес відображення інтересів суспільства згідно з його соціальною структурою у органах влади та відстоювання цих інтересів у прийнятті тих чи інших владних рішень.

В процесі прийняття тих чи інших рішень представники різних суспільних інтересів у владі зобов’язані досягати компромісів.

Представницька демократія перестає працювати в двох випадках: 1) коли немає адекватного відображення структури суспільства у структурах влади.

2) Коли представницькі органи влади відстоюють особисті, корпоративні чи партійні інтереси, а не інтереси тих структур суспільства, які вони ніби-то представляють, і, відповідно, не можуть досягнути компромісів.

Основою представницької демократії в нашій країні є партії — тобто саме партії мають бути інструментом представлення інтересів суспільства. З точки зору виборчої системи та організації влади, досягнута повна і необмежена партійність влади.

В Україні партійний президент, партійний парламент, партійний Кабмін, партійні суди, партійні місцеві органи влади. Але чи відображають партії сьогодні структуру суспільства у органах влади?

Як так сталося, що сьогодні більше половини депутатів парламенту є мільйонерами, притому що в країні взагалі більше половини населення не є мільйонерами?

Як так сталося, що партії представляють здебільшого бізнес, а не вчених, лікарів, вчителів, студентів, інженерів, робітників, селян і так далі?

Це сталося завдяки системі формування партійних списків. В партійний список на парламентські вибори можна попасти трьома способами.

Або бути родичем партійних лідерів чи інших впливових осіб, з якими укладені партійні угоди про послуги. Чи то бути відомою людиною, наявність якої в партійному списку піднімає рейтинг партії на виборах. І, нарешті, купити місце в партійному списку за великі гроші.

Ніяк інакше в партійні списки потрапити неможливо. Громадськість за Конституцією та законом не може впливати на формування партійних списків.

Як так сталося, що в Кабінеті міністрів найвищі посади займають люди, що мають бізнес та/або обстоюють бізнесові інтереси тільки частини партійно-корпоративних груп.

Це сталося завдяки тому, що не дивлячись на обіцянки, бізнес так і не був відділений від влади. І у виконавчій владі досі знаходяться люди, що прямо і безпосередньо продовжують фактично займатися бізнесом.

Як так сталося, що президент представляє інтереси винятково однієї частини партій, а не всіх партій?

Це сталось за відсутності політичної культури у президента та його оточення. На таку поведінку президента громадськість не може вплинути: раз обравши його на виборах, вона не може ані провести імпічмент, ані якось інакше змусити його до представлення інтересів усього суспільства.

Як так сталося, що суди є партійними, і обстоюючи ті чи інші інтереси різних партійно-корпоративних груп, підтримують рейдерські атаки, а під час будь-яких політичних конфліктів, стають на позицію тієї чи іншої партії?

Це сталося завдяки тому, що нам не вдалося створити судову владу незалежною від інших гілок влади, та партій.

Отже маємо органи представницької демократії, що не відображають структуру інтересів суспільства, представляють винятково інтереси бізнес-кланів, а відтак не можуть досягати компромісів під час прийняття тих чи інших владних рішень в інтересах всього суспільства.

Причому саме партії не виконують функцію відображення та відстоювання суспільних інтересів у владі. Партійна влада, що не представляє суспільство, постійно переносить конфлікти між бізнесовими групами за корупційний перерозподіл власності та вигідних джерел доходів у політику. У ці конфлікти втягується все суспільство.

Впливовість партій на різних рівнях влади посилюється, а їх зв’язок з суспільством слабшає. Тобто в країні започаткований та досить інтенсивно розвивається партійний тоталітаризм.

Громадськість за Конституцією та законами не має можливості вплинути ані на структуру представницької партійної влади, ані на способи прийняття нею рішень.

Чи здатні партії сьогодні самі змінити таку ситуацію? Тобто чи здатні партії змінити Конституцію та виборчі закони, які би ставили партійну діяльність під контроль громадськості?

Закони, які би дозволяли громадськості формувати партійні виборчі списки, які би дозволяли громадськості брати безпосередню участь у прийнятті рішень виконавчою владою?

Партії на це не здатні, бо існуюча ситуація їх влаштовує. У такому випадку громадськість країни повинна вдатися до тимчасового обмеження функціонування представницької демократії та перейти до прямої демократії.

Конституанта

Є декілька форм прямої демократії: референдум, вибори, тиск на владу шляхом публічного масового волевиявлення (демонстрації, мітинги, страйки) та конституційні збори. В Україні мали місце всі форми прямої демократії, окрім конституційних зборів.

Конституанта — це французький термін, що означає установчі конституційні збори, які засновують або перезасновують державу.

До прямої демократії, у вигляді загальнонаціональних конституційних зборів, суспільство вдається тоді, коли політичні еліти з тієї чи іншої причини не представляють суспільних інтересів та/чи не можуть дійти компромісу у ситуації, що загрожує територіальній цілісності та безпеці громадян.

Конституційні збори можуть скликатися на вимогу більшості територіальних громад країни. Територіальні громади — це громади, що мають свій місцевий бюджет, компактно проживають на тій чи іншій території та мають досвід прийняття рішень щодо цієї території.

Членом конституційних зборів не може бути чиновник або член партії, який відповідно не звільнився з посади чи не вийшов з партії.

Членом конституційних зборів може бути представник місцевої громади, який підтримується цією громадою як громадянин, що, по-перше, представляє інтереси цієї місцевої громади, а по-друге, є достатньо компетентний, щоб розробляти нову Конституцію.

Конституційні збори починають діяти з моменту формування їх складу більшістю територіальних громад країни. На період діяльності Конституційних зборів обмежується діяльність всіх представницьких органів влади — вони повинні забезпечувати функціонування держави, але не можуть приймати стратегічних рішень.

Тобто таких рішень, які змінюють основні економічні чи політичні норми. Розподіл чи продаж земельних ділянок по всій території країни призупиняється, зміна власників підприємств, навколо яких є конфлікт, не допускається шляхом арешту майна в судовому порядку.

Конституційні збори розробляють Конституцію шляхом консенсусу та виносять її на всенародний референдум.

У прикінцевих положеннях нової Конституції міститься опис формування представницької влади на нових принципах відображення та відстоювання суспільних інтересів. Після голосування Конституції відбуваються парламентські, місцеві та президентські вибори.

Члени Конституційних Зборів не можуть займати державні чи виборні посади впродовж наступних 5 років після закінчення своєї діяльності. На період роботи Конституційних зборів їх учасники отримують оплату з відповідних місцевих бюджетів або з державного бюджету, або з спеціально створеного фонду у розмірі половини зарплати депутата України.

Сергій Дацюк, для УП