Рудьковський: Я закінчив два вузи і маю дві вищі освіти

Рудьковський тоді точно не думав, що через п’ятнадцять років буде міністром транспорту в Україні – він шукав іншу роботу, і незабаром перейшов працювати у нічну зміну до хлібопекарні у тому ж Відні. Там, за його словами, він заробив першу тисячу доларів.

Рудьковський також паралельно поступив до віденського економічного університету, який так і не закінчив.

Можливо, якби він тоді довчився, не було би нинішніх неприємностей навколо його освіти – всім на заздрість він би показував диплом з австрійською гербовою печаткою. Але Рудьковський повернувся до України, потрапив у оточення Леоніда Кучми і перейшов працювати до його адміністрації.

...Зараз Микола Рудьковський, який вижив у історії з туркменськими опозиціонерами, вчергове горить у вогні скандалу. Йому вже присвоюють титул "проффесор–3", попередніми номінантами якого були Віктор Янукович з каліфорнійською академією і Роман Зварич з загубленим колумбійським дипломом.

Широкого розголосу цей сюжет набув після публікації в газеті "Україна молода", яку редагує близький друг Ющенка Михайло Дорошенко.

Рудьковського звинувачують у тому, що він фальсифікував дані про свою освіту – зокрема, диплом про закінчення Чернігівського педінституту чинний міністр транспорту отримав у 1996 році, хоча був зарахований туди у 1985 і навчався лише два чи три роки.

У цей період, зазначається у статті, нинішній міністр служив у армії, виїздив на навчання до Москви, а потім до Австрії.

А при влаштуванні на роботу в "Укргазпром" у 1997 році Рудьковський подав копію диплома про закінчення Російської економічної академії імені Плеханова, де він нібито навчався в 1988–1993 роках, а також Чернігівського педінституту, в якому він навчався "вже нібито впродовж 1993–1996 років", – пише газета.

Але, як з'ясував автор, Рудьковський у списках студентів, які закінчили академію в 1993 році, не значиться. Більше того, стверджує "Україна молода", його диплом із зазначеними серією та номером не відповідає встановленому на той час зразку і не видавався взагалі.

У березні 2000 року Рудьковський як помічник депутата подав до Верховної Ради документи, де зазначив, що Чернігівський педінститут закінчив у лютому 1990 року, і додав копію диплома з датою його видачі – травень 1996 року. У інших випадках, розповідає автор статті, Рудьковський також вказував суперечливі дані.

Крім того, публікація розповідає, що свого часу до паспорту Рудьковського було внесено фіктивні записи про прописку з 1991 по 1995 роки, коли нинішній міністр фактично на території України не проживав. І тому в 1998 Чернігівський облсуд визнав Рудьковського не громадянином України, а його паспорт – недійсним. Це, за словами автора, досі не було опротестовано.

Це була приказка. А казка полягає в документах, які потрапили до "Української правди" від компетентних джерел.

[КОПІЇ ДОКУМЕНТІВ ЧИТАЙТЕ ТУТ]

Це – датована 1994 роком заява Рудьковського з проханням прийняти його на роботу в адміністрацію щойно обраного президента Кучми – на місце керівника сектору зовнішньоекономічної діяльності в управлінні економіки.

Зверху рукописного папіру тодішній глава АП Дмитро Табачник поставив резолюцію, якою визнав Рудьковського непридатним до цієї посади. "Оскільки немає вищої освіти та досвіду (хоча б формального) державної служби, стажу згідно з законом про державну службу, можу погодитися лише на старшого консультанта, якщо буде згода Рудьковського М.М." І підпис – Табачник, 26 квітня 1994 року.

Також є власноруч записана Рудьковським автобіографія, написана дванадцять з половиною років тому, де він зізнається, що на той момент не закінчив жодного вузу.

Ще один "шедевр" – це доповідна Рудьковського на ім'я Табачника за 1996 рік, де нинішній міністр виправдовується за свою відсутність на роботі. І резолюція тодішнього начальника Рудьковського, нинішнього гуманітарного віце–прем'єра Табачника: "Це пояснення – для знущання. Терпець урвався. Догану і без премії та надбавки за місяці".

Щоб підтвердити справжність документів, "Українська правда" звернулася до Табачника. Спочатку на питання, чи було таке, що в 1994 році він відмовив Рудьковському у проханні зайняти відповідну посаду, Табачник сказав коротко: "Я не пригадую такого...".

Але коли йому було продемонстровано копії документів з його резолюціями, віце–прем'єр швидко поновив події у пам'яті: "Це я писав. Я ж його і вигнав".

Найцікавіше, що сам Рудьковський не заперечував, що на час, коли він намагався влаштуватися до адміністрації Кучми, в нього справді не було закінченої освіти.

Рудьковський у розмові з кореспондентом "Української правди" виклав свою версію стосовно останніх публікацій.

– Поясніть все–таки, чи є у вас вища освіта і як вона була отримана?

– Зараз я готую судовий позов, і після того, як я його виграю, готовий розповісти про все у подробицях. Можу окреслити ситуацію в загальних рисах, але просив би, щоб це не сприймалося як інтерв'ю. Я попрошу виключити диктофон.

Те, що написано у статтях про мого діда (в "Україні молодій" повідомлялося, що дід Рудьковського у часи війни начебто був поліцаєм) – за це я просто в морду дам! Навіть Сталін казав: "Діти за батьків не відповідають".

Пред’являти мені претензії за діда – це вже занадто! Після того, як прийшли радянські війська, він пішов у армію, отримав медаль і орден, і був розстріляний у 1946 році за анонімкою...

– Як щодо ваших дипломів?

– Я справді поступив до Чернігівського педагогічного інституту. Рік провчився, пішов в армію, повернувся, потім провчився ще два роки. Тоді я стояв біля витоків "Української студентської спілки" – разом з Олесем Донієм, з В’ячеславом Піховшеком, з В’ячеславом Кириленком... Не вірите? Можете запитати у них!

У 1989 році ми вийшли на першотравневу демонстрацію. Як зараз пригадую: стояв обком партії на трибуні, а ми скандували "Долой партократов из госаппаратов!". Ми також вперше виступили за закриття Чорнобильської АЕС. У мене є навіть фотографії десь в архівах...

Після цього було рішення Чернігівського обкому партії стосовно мене, яке виконав вуз. Викладач історії заявив мені: "Я не можу поставити вам позитивну оцінку, тому що ви неправильно розумієте твори Леніна".

Я взяв академвідпустку, тому що було неможливо далі вчитися. Адже коли ти попадаєш під прес комуністичної системи, ти не можеш влаштуватися на роботу, ти не можеш вчитися, тебе ніде не прописують. У тебе справжній "вовчий білет"!

Потім я поїхав у Москву, вчився у школі бізнесу.

– Як таке може бути – вас у Чернігові відрахували за опозицію до Компартії, а в Москві прийняли на навчання?

– Тому що тоді комп’ютерів не було... А потім я виїхав в Австрію.

– В Австрії ви отримали диплом?

– Я вчився, але не закінчив, тому що раніше приїхав до України. Але ж знання я отримав!

– Чому тоді ви недовчилися в Австрії та повернулися сюди?

– Був 1994 рік, я виступав проти системи Кравчука і я об’єктивно підтримав Кучму на виборах президента. Потім я два роки пропрацював в його адміністрації. А після того, як я побачив, що він зв’язався з Лазаренком, то я пішов з Банкової.

– Скільки ви вчилися в Австрії?

– Три роки.

– Який це був курс?

– Я не хочу вдаватися у деталі, тому що далі знову будуть якісь спекуляції... Я даю офіційну інформацію: я закінчив два вузи і маю дві вищі освіти, і вони отримані в повній відповідності з чинним законодавством.

– Отже, які зараз у вас є дипломи?..

– Чернігівського педагогічного...

– Якого року?

– Мені треба подивитися в дипломі. Зараз не скажу.

– Як ви його отримали? Ви що, досклали екзамени чи як? Ви ж провчилися тільки три курси!

– Я всі екзамени досклав, можете поїхати подивитися справи! Я ходив на екзамени! Мене п’ять разів стосовно цього всього перевіряли! Можете спокійно поїхати, я попрошу ректора, щоб показав вам матеріали, ви подивитися, як я складав екзамени.

– Який це був рік?

– Може, 1996–1997...

– А яка друга освіта?

– Київський економічний університет, "нархоз". Це друга, економічна освіта, отримана у повній відповідності – я теж ходив, здавав екзамени.

– Коли це було?

– Ще при Кучмі. За часів якого мене позбавляли громадянства України! Уявляєте, я народився в Україні, служив на території України, я тут жив, тут жили мої батьки, я нікуди не виписувався і не переїжджав. Потім я повернувся сюди, працював... І коли мені говорять, що я не громадянин – та сволочі вони!