Толерантна обережність України
Зовнішня політика України знову потрапила у халепу. Американська ініціатива щодо розташування систем протиракетної оборони у Польщі та Чехії захопила зненацька українську верхівку, заклопотану власними справами.
"Сутичка" між Росією (стратегічний партнер) та США (стратегічний орієнтир) не дуже потрібна Україні, але як реагувати в такому разі?
Відновити на "Південмаші" будівництво ракет? Мабуть, це краще, ніж робити тролейбуси?
Чи може перестріляти усіх, що навколо: росіян, чехів разом зі словаками, поляків? Проблема таким чином зникне, і ніхто з сусідів не буде псувати нерви.
А може взагалі слід нічого не помічати, бо ніхто і не запитує в України, яка її точка зору в цьому питанні?
Зовсім не так вважає президент Ющенко. Після досить тривалої паузи він все ж таки висловив позицію України, нагадавши, що розширення оборонного компонента безпечної політики, це напрямок, що відповідає інтересам європейської колективної безпеки.
Аналітики розцінили цю заяву, зроблену під час спільної прес-конференції з президентом Польщі Качинським, як підтримку американської ініціативи. Однак, обережний тон українського президента зовсім не свідчить на користь цієї версії.
До того ж, вплив Ющенка на зовнішню політику зараз важко оцінити...
Кариби Хрущова та Німеччина Рейгана
У більш ніж півстолітній ядерній історії людства було кілька подій, що мали схожу типологію, що й сьогоднішня криза навколо ракет та радарів у Центральній Європі.
Найгучнішою з них була відома Карибська криза. Тоді, у 1962 році, світ, як вважають фахівці, єдиний раз в історії був на порозі глобальної війни із застосуванням ядерної зброї.
Карибська криза виникла в результаті сміливості Хрущова та переляку Кеннеді. СРСР тоді мав усього 300 ядерних зарядів, в той час як Сполучені Штати – 5000. Хрущов, як вважають, мав намір, розташувавши ракети на Кубі, тиснути на Кеннеді з вимогою почати роззброєння.
Кеннеді, як і можна було очікувати, не забажав вести розмову в такому режимі і, повністю перегравши Хрущова в дипломатичному плані, звинуватив СРСР у підготовці наступальних дій з метою винищення значної частини американців.
Як свідчив тодішній міністр оборони США Макнамара, загроза світової катастрофи була на відстані кількох годин. ООН виглядала безсилою, не маючи змоги втрутитися у битву гігантів.
За словами російського військового історика Чєрвова, ядерної війни вдалося уникнути, коли Хрущов та Кеннеді особисто усвідомили, що у цій сутичці може не виявитися переможців.
...Через десять років, у 1972-ому, була укладена радянсько-американська угода щодо обмеження ПРО. Однак розташування проти-ракет в Європі вже не стосується до порушення цієї угоди.
Угода щодо обмеження ПРО стала надбанням історії, коли США почали будувати станцію спостереження на Алясці, а Росія нічим не змогла цьому запобігти.
...У листопаді 1983 року США розташували свої нові ракети середньої дальності на території країн Західної Європи. Досягнути радянської території вони могли за 5-7 хвилин.
На відміну від американців під час Карибської кризи, СРСР не зміг використати цю обставину на власну користь. Генсеки тоді помирали надто часто.
Млява реакція Радянського Союзу стала тоді однією з ознак поразки у глобальному протиборстві з американцями.
Проблема "євроракет" була вирішена лише у грудні 1987, коли наддержави уклали угоду про ліквідацію ракет середньої та малої дальності. Однак СРСР вже був не той, що раніше.
Наступальна тактика Буша
І от через двадцять років, американці знову перехоплюють ініціативу. Ідея створення нової лінії ПРО блискуча. Не з технічної, а скоріше, з політичної точки зору. Вона вирішує одразу кілька задач.
По-перше, застерігає від надмірного самозахоплення Росію, чия свідомість затьмарена зростанням нафтових цін. Американці намагаються нагадати, що сучасна Росія – це не СРСР, а скоріше Саудівська Аравія з ядерною зброєю.
Дійсно, сьогоднішня стратегічна зброя Росії долає будь-яку систему ПРО. Однак, ніхто не сказав, що так буде завжди.
До того ж, термін використання російських суперракет українсько-дніпропетровського походження добігає кінця, а грошей на їхнє виробництво все одно бракує.
По-друге, американці знову вказують своїм західноєвропейським союзникам на те, "хто в хаті господар". Адже ця акція відбувається без серйозних консультацій з колегами по НАТО. За допомогою так званої "нової Європи" американська дипломатія намагається дошкулити "Європі старій".
По-третє, республіканський істеблішмент у США отримує напередодні президентських виборів 2008 року чудовий козир для боротьби з демократами. Буш-молодший виглядає як спадкоємець Рейгана у боротьбі за американське лідерство.
І, нарешті, останнє в цьому сенсі. Такими кроками США забезпечують свій військовий контроль над Польщею та Чехією. Теж не останні країни у єдиній Європі.
Однак, як не важко здогадатися, поляки та чехи цілком задоволені. Перші можуть помститися росіянам за пригноблення в минулому, придушення повстання Косцюшка, чотири поділи Річі Посполитої (1772-1795 та 1939 роки), боротьбу проти католицької церкви та ще бозна-що. Чехи мають ще не компенсовані рахунки по подіях 1968 року.
Як може в даному разі відповісти Росія? Суцільна мілітарізація Білорусі та Калінінградської області? Створення нових видів ядерних та звичайних озброєнь? Переорієнтація власних ракет на територію Польщі та Чехії?
В будь-якому разі, Росія буде змушена шукати відповідь, і це дуже нагадує часи "холодної війни", коли американці наступали, а СРСР відчайдушно захищався.
Єдині, хто можуть завадити американським планам – це, звісно, країни "старої Європи". Посилення американських позицій в цьому питанні їм не дуже потрібно. Тому в даному разі вони можуть зіграти разом з Росією.
"Ми повинні бути надто обережними, щоб не створювати нові лінії розмежування в Європі чи повертатися до вже пройдених етапів історії", – сказав, коментуючи американську ініціативу, президент Франції Жак Ширак.
Так само стурбовані і німці, що останнім часом в питаннях зовнішньої політики цілком згодні з точкою зору Парижу.
Лише Велика Британія, старий та перевірений союзник Сполучених Штатів, підтримала ініціативу щодо континентальних систем ПРО та навіть виявила бажання розташувати їх на власній території.
Мовчання українців
А що робити в даному разі Україні? Ситуація складна, тому що Києву не варто виступати арбітром у російсько-американських конфліктах. Хоча територіально Україна опиняється майже на лінії фронту.
Можливо тому, навіть пронатівський міністр оборони Гриценко був спочатку дуже стриманим, коли зайшла мова про реакцію України щодо польських проти-ракет. Обережна заява президента пролунала значно пізніше.
Можливою відповіддю глобального масштабу могло б стати повернення ядерного арсеналу. Втім, на жаль, чи на щастя, ядерна зброя для самої України вже стала історією.
У 1994 році ми відмовилися від цього стратегічного арсеналу в обмін на гарантії безпеки від ... США та Росії. Зрозуміти в чому вони полягають важко. Особливо коли росіяни та американці чубляться за контроль над Україною.
Як підкреслює голова комітету ВР з питань нацбезпеки та оборони Анатолій Кінах, відновлення ядерного статусу України неможливо з фінансової точки зору.
Не будемо також забувати, що Україна – це не Ізраїль з Пакістаном. Таку акцію світове співтовариство нам просто не дозволить зробити.
На думку директора Центру миру, конверсії та зовнішньої політики Олександра Сушка, спроби відновити ядерний арсенал дискредитують Україну на міжнародній арені. Виходом для України, на думку експерта, може стати не суцільне переозброєння, а участь в системах колективної безпеки.
Утім сьогодні в Європі досить важко роздивитися контури такої системи. Присутні лише націлені один проти одного НАТО та "Ташкентська угода".
Якщо відповідь військового характеру на зміну балансу біля її кордонів для України неможлива, то як бути з дипломатичними кроками?
Такі можливості теж обмежені, оскільки доля польських проти-ракет, ймовірно, буде вирішуватися під час прямих російсько-американських переговорів, залучати до яких Україну немає сенсу.
Адже, згадаймо, що Україну ніхто і не запитував з приводу польських ракет та чеських радарів. Заспокоює лише те, що не дуже радилися навіть з Німеччиною.
ГУАМ тут не допоможе, а ЄЕП тільки заважатиме.
Здається, що кращим виходом для української дипломатії в цьому разі буде вичікувальна позиція. Тобто, як неодноразово казали: "позиція України була виваженою та толерантною".
Юрій Корогодський, для УП
