Віктор Янукович: від маріонетки до керманича

Віктор Янукович, український прем'єр, має багато з того, що люблять мати пострадянські вельможі: особистого фотографа, який зважає на те, аби під час поцілунків із дітьми він був у кадрі по центру, біографа, який оспівує його трудові подвиги, та нарешті титул професора, який він легко отримав, коли був губернатором Донецької області.

Окрім того, в нього є й інші ресурси: один чоловік із Заходу, політичний дизайнер, який консультував американських президентів від Форда до Буша так само, як і філіппінського диктатора Маркоса та провідника ангольських повстанців Савімбі.

Посміховисько на дистанційному управлінні

Коли містер Манафорт із Америки у 2005-му почав опікуватися "випадком Януковича", ситуація з іміджем клієнта була драматичною. Під час помаранчевої революції його людей спіймали на кричущих фальсифікаціях виборів. До сорому того обману додалася невиправна нерозторопність кандидата. В молодості він опинився у в'язниці через надання тілесних ушкоджень, проте в зрілості вже писав слово професор із двома "ф".

Під час революції його дружина наполягала на теорії, що демократичний рух було позбавлено глузду за допомогою препарованих апельсинів із Америки. Залежність Януковича від корумпованих олігархів та російського президента Путіна створили йому імідж посміховиська на дистанційному управлінні.

Тепер фахівець із Америки ладнає справи. Клієнт носить елегантні жакети та гарні зачіски, замість грубих непристойностей із його вуст вислизають люб'язності. Після розпаду демократичного табору у 2006-му він повернувся в крісло прем'єр-міністра перетвореним.

Дещо справді змінилося. Без сумніву, сьогодні Янукович спирається на легітимну парламентську більшість. До того ж, він став більш незалежним.

Рафінація Януковича

Навіть критики визнають, що нині він більше не маріонетка східноукраїнського клану та не лише людина Путіна.

Його старий покровитель, сталевий міліардер та колишній наперстковий гравець Рінат Ахметов, на думку деяких інсайдерів, більше не має повного впливу на свого колишнього підручного, тому що Янукович у якості прем'єра та лідера партії нині має достатньо "адміністративного ресурсу", аби залучати власний персонал.

Також вірним Москві колам в очолюваній ним Партії регіонів, зокрема навколо першого віце-прем'єра Азарова чи Міністра енергетики Бойка, вочевидь більше не вдається, пробитися в найближче оточення керівника уряду.

Зовні Янукович виглядає рафінованим.

Він хвалить демократію, відкидає підпорядкованість Росії, та знову й знов присягає у членстві в НАТО та ЄС.

У середу він приїздить до Берліна, аби презентувати себе німецьким інвесторам та політикам, як людина майбутнього та насамперед заручитися західною підтримкою в добудові стратегічно важливого українського нафтогону.

Далеко не без протиріч

Проте очищення Януковича є не для всіх переконливим. У двох вирішальних пунктах його позиції далеко не без протиріч. Першим пунктом є можливий вступ його країни до НАТО, себто та мета, яка найбільш огидна старим російським покровителям Януковича, проте вже кілька років як зафіксована рішенням українського парламенту. На цю проблему прем'єр постійно натикається відтоді, як обійняв свою посаду.

Попри постійні заяви на користь вступу, на ділі він підривав той процес, де тільки міг. Останньою вирішальною атакою у січні була відставка прозахідного міністра закордонних справ Тарасюка. Попри те, що останній, згідно з Конституцією, підпорядкований не керівнику уряду, а прозахідному президентові Ющенку, Янукович витіснив його з крісла, перекриваючи рахунки міністерства і дорогу до уряду охоронцями.

Дві газові моделі

Також складно визначити роль Януковича в питанні тих стратегічних газогонів, через які Західна Європа отримує більшу частку російського газу. За оцінками українського Міністерства енергетики, лише в цю систему до 2010 року треба інвестувати близько 10 мільярдів євро.

Фахівцям зрозуміло, що цю суму не можна підняти без допомоги з-за кордону, і українське керівництво нині розглядає дві різних моделі реалізації тих інвестицій - одна з них спирається на російські ресурси. Московський газовий гігант Газпром став би тоді співвласником української газотранспортної системи та міг би тоді надати Україні право видобутку в Росії.

Інша модель передбачає трилатеральний консорціум за участі Заходу. Вибір поміж цими можливостями можна порівняти зі стратегічним рішенням, оскільки, на думку деяких оглядачів, рішення на користь російської моделі мало би перетворити Україну в довгостроковій перспективі на апендикс російської газової імперії.

Чоловік, у якого тремтить стрілка компасу

Новому образу Януковича цілком відповідає те, що перед своїм візитом до федерального канцлера Ангели Меркель цієї середи він цілком у дусі прозахідних українських сил запросив німецький бізнес, разом із Росією стати учасником газотранспортного консорціуму на одній із майбутніх ділянок газогону.

Чи йдеться тут про стратегічне рішення, наразі не зовсім зрозуміло, оскільки Путін лише нещодавно заявив, що почув "революційну Ідею" України, поділити контроль над системою газогонів між Москвою та Києвом. Від кого саме надійшла ця так звана пропозиція, наразі невідомо, проте в Києві вважають, що принаймні промосковське крило в уряді Януковича - Бойко та Азаров - знаходять такі ідеї надзвичайно привабливими.

Тому німецьким партнерам Януковича в переговорах щодо газових питань буде нелегко, правильно оцінити його пропозиції. Людина, яку ще два роки тому вважали маріонеткою корумпованих індустріальних баронів та вихованцем Путіна, сьогодні достатньо незалежна, аби мріяти про власний простір для дій між Сходом та Заходом.

Між тим колись неотесаному політикові вдається, залежно від ситуації, відходити від колишніх позицій та наближатися до протилежних, чому треба завдячувати його іміджевим інженерам із Заходу.

Проте, стрілка компасу цього чоловіка ще жодного разу чітко не вказувала ані на Схід, ані на Захід, орієнтуючись лише на єдиний полюс тяжіння: на нього самого, Віктора Януковича та його владу.