Нова республіка – неминуча
Конфлікту політичних інститутів не видно ні кінця, ні краю. Посилення протистояння змушує задуматись над тим, чи може мати закінчення цей зовсім неспортивний поєдинок. І чи необхідна для цього повна перемога однієї із сторін?
В війні мешканців Грушевського та Банкової вже постраждали: політична система, міжнародний імідж, рейтинги підтримки та довіри, а конфлікт тільки продовжує розгортатись.
Та, мабуть, найбільшої шкоди було завдано перспективам розвитку України, перспективам створення іміджу стабільного та відповідального партнера.
Очевидно, що особистісне неприйняття державними мужами один одного слугувало тільки приводом для ескалації нагромадженої давно інституційної кризи.
Сучасний конфлікт гілок влади був неминучим, і основи його закладені ще на початку державного будівництва незалежної України.
Модель української держави імпортували з Франції, і останні десять років стали скоріше експериментом з її проростання на українському ґрунті. Та, на жаль, за цей період вона перетворилася на страшного гібрида, якого ще більше спотворили політреформою.
Тож настав час імпортувати у французів досвід викорінення неуспішних експериментів – проголошення Нової Республіки.
Розуміння політичних процесів в Україні
В міру того, як французька модель обростала суто українськими рисами, в країні формувалися специфічні розуміння та пояснення політичних процесів.
Ці специфічні розуміння визначають позиції і поведінку суспільства, науковців та самих політиків. В ситуації повного нерозуміння, безсумнівно, перебуває суспільство.
З моменту втілення нової політичної моделі йому не запропонували жодних критеріїв розуміння та оцінки діяльності влади.
Просвітництво, яке супроводжувало ці політичні процеси, звелось до розповсюдження абстрактних категорій, на кшталт демократії, громадянського суспільства, свободи слова. Вони, на жаль, мали небагато спільного з категоріями державного управління та політичної відповідальності.
У підсумку, суспільство не отримало розуміння того, як мають функціонувати гілки влади, напрям руху країни, і що, власне, сподіваємося отримати на виході.
По суті, мова йде про національні інтереси, які не визначені ще й сьогодні. Однак так чи інакше, але певні позиції в суспільстві формуються.
В Україні наслідками загальної некомпетентності в розумінні політичних процесів стало формування значної недовіри до влади та побутове моралізаторство.
Недовіра до влади створює перспективи для діяльності випадкових політичних проектів, що і пояснює велику кількість партій, існуючих сьогодні.
А щодо моралізаторства…воно відтворює радянські критерії розуміння влади, коли її подавали як "чесну" і "справедливу". Втім, її фактична невідповідність цьому жодним чином не позначалася на здатності суспільства впливати на політичні процеси.
Відповідальність за некомпетентність суспільства, яка призводить до відсутності можливості впливу на політичну еліту, безсумнівно, несуть науковці та самі політики. Перші навіть більшою мірою.
Момент розпаду Радянського Союзу та виникнення нових політичних сил відсунули науковців від державотворчих процесів на деякий час.
Прихід до влади нової еліти, яка, власне, не особливо дружила з наукою, зберіг існуючий стан речей.
Тож, намагаючись вижити в умовах повної непотрібності (або символічної потрібності), наукове середовище замкнулося.
Науковці виробили свої нові критерії об’єктивності розуміння політичних процесів та по-новому визначили власні функції.
Сьогодні для науковців об’єктивним є банальне коментування політичних подій або їх постфактум-аналіз. Тоді як пропонування певних моделей розвитку, доцільних перспектив, служать критеріями необ’єктивності, і підставами для звинувачень в захисті чиїхось політичних інтересів.
Однак саме внесення конструктивних пропозицій і є головним завданням науки. Натомість, науковці продовжують коментування, яке, якщо прибрати англіцизми, скидається на роздуми середньостатистичного українця.
Скільки наукових центрів, приміром, взяли участь в розробці законів про Кабмін та про опозицію, або запропонували альтернативні бачення?
На жаль, політика невтручання, яку здійснює наукове середовище країни, призвела до того, що відповідальність за державотворчі процеси лягла на плечі людей компетентних скоріше в сферах нафтоторгівлі, металопрокату та розкрадання бюджетних коштів.
Гаслом політичної діяльності в Україні є "живи днем сьогоднішнім". Політична система України нагадує розібраний конструктор, що складається політиками в довільному форматі.
В той час як науковці здійснюють фаталістичні коментарі щодо прийняття того чи іншого закону, політики як у владі, так і в опозиції, сподіваються згодом все знову змінити.
Можливо, саме з цих причин у Верховній Раді порідшали випадки блокування трибуни при прийнятті абсурдних законів?
Таке розуміння процесів державотворення мало своє походження. Хаос на світанку української незалежності привів до влади чимало випадкових людей.
Тож вони вирішили, що їхня діяльність є, скоріше за все, просто експериментом.
Оскільки "старий світ зруйнували до основ", а що будувати на його руїнах традиційно не знали, то єдиним виходом виявився "імпорт демократії".
Передумови Нової Республіки
Світовий досвід, який так полюбляють в українській політиці, доводить, що основою для формування політичної системи є усталення практики взаємодій між її головними суб’єктами. Ця практика лягає в основу спільно визнаних правил, а вже правила і формують систему.
Однак особливості політичної системи в Україні полягають в тому, що правила передують практиці.
Спочатку ухвалюється закон, а вже далі його перетворюють у виконання на практиці. Як наслідок, з кожним роком все більше і більше нормативних актів не виконуються, але, водночас, і не ліквідуються.
Можна навіть сказати, що в Україні панує юридична гіперінфляція, коли ухвалення законів та змін до них відбувається так швидко, що вони не встигають вступити в дію в своєму первинному вигляді.
Щороку законодавство України зростає мінімум на кілька тисяч сторінок. Навіть Конституція поважчала, не кажучи вже про виборче законодавство, яке невдовзі протестує всі існуючі в світі моделі. Залишилися тільки спробувати обирати президента парламентом…
Тож по суті в недалекій перспективі Україні загрожує "юридичний колапс", коли система нагромадить таку кількість суперечностей, що не зможе функціонувати. Цьому, безсумнівно, сприяє і політична невизначеність зовнішнього курсу.
Кожен закон проходить відповідність законодавству ЄС, тоді, як свідчать останні події, рух в цьому напрямку скоро може припинитися.
Навряд чи вдасться і реформувати існуючу юридичну систему, зважаючи на те, що в нормативній базі ВР сьогодні 98 тисяч актів. Створення нової видається більш доцільним.
Іншою причиною зміни сьогоднішнього стану речей буде зміна поколінь. По-суті, долю країни вирішують 4 людини: Ющенко, Мороз, Янукович і Тимошенко. Важко навіть приблизно спрогнозувати хто б міг зайняти їхні місця.
Сумнівно, щоб вони погодилися готувати наступників, оскільки це б загрожувало ймовірною конкуренцією в таборах прихильників.
Але історія відвела цим людям ще максимум 15 років, і політична еліта зазнає кардинальних змін. Зміни настануть в силу тих обставин, що політичного віку досягнуть особи, виховані за часів незалежності і, як мінімум, вже зі знаннями англійської мови.
Цілком можливо, що нова політична еліта буде йти до влади через ідеологічні партії, які, скоріше за все, через 15 років будуть найбільш популярними.
Виникненню нових ідеологічних партій, як це не дивно, сприятимуть партії на зразок "ПОРИ" та "Народної Самооборони", справжня кількість яких буде значно більшою перед виборами 2011 року.
Метою діяльності згаданих партії є мобілізація суспільства. Очевидно, що на певному етапі це принесе їм дивіденди, але в подальшому на них чекає вже відома проблема наступності або спадковості.
Окрім того, проведена ними робота з суспільством виробить нове розуміння політичних процесів.
Адже саме ідеологія пропонує чіткі зрозумілі моделі управління, виникнення ідеологічних партій – це питання 10-15 років.
Проголошення Нової Республіки
Незважаючи на всі передумови для виникнення Нової Республіки, залишається питання: чому саме Нова Республіка? Адже можна в черговий раз проголосити нові реформи, новий курс, поперейменовувати головні владні будівлі, тощо.
Утім, причини сучасної інституційної кризи та майбутнього системного колапсу викликані застосуванням в Україні французької моделі управління. Тож цілком логічним видається і застосування французького досвіду усунення цих проблем
Водночас, французька традиція має довгу історію та міцне підґрунтя. По своїй суті, проголошення Нової Республіки є скоріше популістським кроком, ніж конструктивним.
В першу чергу, він пов'язаний із прийняттям нової моделі управління і нової Конституції.
Однак, що ще важливіше, цей крок дає можливість "почати жити по-новому" всім учасникам політичних процесів і служить таким собі "дефолтом негативного досвіду".
Безсумнівно, залишаться старі образи і старі політики, однак, нові очікування і нові розуміння суспільства спрямують систему в конструктивне русло.
В Україні проголошення Нової Республіки може відбутися і раніше ніж через 15 років. Зрештою, це вдалий піар-хід, і тут достатньо політиків, які ним можуть скористатись.
Втім, побудова ефективної політичної системи вимагає тривалого часу і боротьби. У Франції тільки п’ята республіка збалансувала всі політичні сили.
Безсумнівно такий баланс настане і в Україні. Нова Республіка – неминуча.
А поки те, що називають українською політичною системою – не більше ніж обжиті руїни Радянського Союзу. А займатися реформою руїн – тільки ще більше їх знищувати.
Віктор Андрусів, спеціально для УП
