Фальстарт Януковича
Угода про створення об'єднаної опозиції вочевидь не справила надмірного враження на прем'єра Януковича.
Про це свідчить його понеділкова заява про непоступливість в кадрових питаннях щодо міністра закордонних справ та голови СБУ.
Правда, Янукович пояснив, що не мав змоги обговорити це питання безпосередньо з Ющенком. Але цим дав зрозуміти, що жодним чином не пов'язує позицію президента з будь-якими діями опозиції. Зокрема, й щодо подолання вето президента.
Можливо, Янукович не вірить в тривалість опозиційної консолідації. Чи не готовий розглядати кадрові призначення в "пакеті" з якимись конкретними законами.
Або главу уряду просто не цікавить жодна законотворча діяльність та її наслідки. Ну, ветуються президентом всі схвалені коаліцією закони, ну, "гонить порожняк" Верховна Рада.
Так баба з возу – кобилі легше! Отримавши головний для себе закон про Кабмін, а ще раніше – не менш корисний закон про управління державним майном і деякі інші, - уряд може тепер певний час взагалі не зважати на парламент, зокрема й на свою власну коаліцію.
Бо без змоги долати президентське вето коаліція для уряду – те саме п"яте колесо. А туди ж – кожного разу щось з ними узгоджуй.
Куди зручніше було б торгуватися безпосередньо з президентом, скажімо, стосовно урядових постанов, які той може призупиняти, а може й не чіпати.
І без зайвих вух та очей. Кабмін – це не парламент, де доводиться, аби щось протягти, вдаватися й до суцільного цирку, відволікаючи суспільну увагу на всілякі там блокади, електрощитові тощо. І де керують з президії "союзнички" з СПУ чи КПУ.
З цієї точки зору зовсім "обнулити" роль парламенту – як коаліції, так і опозиції – двом Вікторам дуже вигідно.
Тут, між іншим, свою роль зіграли надмірні апетити БЮТ стосовно закону про опозицію. Якби не ці апетити, мала б вона вже й закон, і доступ до урядових засідань, просто для отримання достатньої інформації...
А так, фактично, "дискусія" президента й прем'єра, принаймні з поточних бізнесово-економічних питань, відбуватиметься в звуженому до мінімуму просторі.
Чиї вже інтереси в обмін на незупинені урядові постанови зможе пролобіювати Ющенко, самого лише ІСД, чи ще когось, - інше питання.
Але вже точно мінімізовано потребу обох інститутів – і президента, і прем'єра – виносити на публічний розгляд такі проблеми, як газово-трубні стосунки з Росією.
Про людське ж око прем'єрові буде набагато зручніше від імені коаліції відмовляти президенту в кадрових призначеннях, що здійснюються через парламент.
Як і в президента буде "виправдання", чому в умовах чергового загострення стосунків з урядом і коаліцією він не надто активно "проштовхує" своїх висуванців через коаліцію...
Коли ж вони, нарешті, домовляться, - зовсім нікому не буде зрозуміло, якою, власне, ціною.
Не виключено, що саме така перспектива полегшила тимчасовому лідерові НСНУ панові Балозі підписання з Тимошенко угоди, яку більшість спостерігачів чомусь вважають кроком до поглинання "Нашої України" БЮТом. Тоді як для початку вона, радше, де в чому просто розв'язує Ющенкові руки.
До речі, на лист лідерів опозиційних фракцій до президента стосовно його долучення до їхньої законотворчої боротьби Ющенко якось обтічно відповів, що постарається. А сам знов виклав союзникам коротку лекцію про колишні помилки.
Що стосується інших, більш "глобальних" питань, що випливають з опозиційної угоди, на кшталт блокування конституційних законів, зовнішньополітичного курсу чи мовних рішень за авторством коаліції, - то тут є два очевидних аспекти.
Перший аспект. Уряду Януковича дуже вигідно провадити через голосування коаліції такі закони, як про статус російської мови або Основи зовнішньої та внутрішньої політики із орієнтацією на ЄЕП і проти НАТО, а потім виправдовуватись перед Кремлем ветом президента та спротивом опозиції.
Ще б пак! Якби раптом з якогось дива ці питання правлячій коаліції вдалося б "порішати" нині, то справжні дивіденди з них отримала б хіба компартія.
Вона ж одна не боїться ярлика "п'ятої колони" або й хизується ним. От від неї й привіт московським побратимам...
Натомість Партія регіонів втратила б і переважну частину своєї привабливості для східного електорату на будь-які майбутні вибори, і "моркву" для Кремля на предмет дружньої підтримки.
Особливо зарано робити Росії такий подарунок напередодні тамтешніх виборів. От коли наблизиться вирішальний момент, коли з'ясується справжній кандидат на царську владу в Росії, і він готовий буде за "українську карту" запропонувати щось дійсно коштовне, хоч би в тих же газових переговорах...
Але до того часу ще ген-ген...
Другий аспект – наші внутрішні конституційні питання. І тут є нюанс.
Власне торги з проектів чи то майбутньої нової Конституції, чи то чергових змін до нині чинної – вестимуться безпосередньо в парламенті, в щойно створеній конституційній комісії.
А в ній пан прем'єр – далеко не перший, і навіть не другий розпорядник та маніпулятор. І, судячи з деяких висловів його парламентських однопартійців, - в нього там, в комісії, навряд є надто вже потужний потенціал. Як в правовому й фаховому, так і політичному сенсі.
Саме тому виступ Януковича з "сенсаційним" прогнозом щодо можливості проведення наступних виборів президента через парламент став його чи не найсмішнішим провалом на конституційній ниві.
Не тому, що такої теоретичної можливості в принципі не існує. Вона якраз є.
Між іншим, свого часу Конституційний суд навіть не відкинув таку пропозицію в одному з проектів конституційної реформи. Вона "випала" з інших міркувань політичного характеру, які добре проглядаються нині.
Є й можливість долучення до "проекту" БЮТу на чолі з Тимошенко.
Але не може справжній лідер наймогутнішої політичної сили робити такі заяви одночасно з проголошенням власного наміру балотуватись на посаду президента через прямі вибори в разі наявності достатнього рейтингу!
Це вже не лише брутальний торг, це – визнання, що з електоральними ресурсами навіть на неблизьку перспективу – справа швах...
Такої слабкості від "потужного" Януковича, та ще й лише за півроку його правління, коли уряд хвалиться всілякими перемогами, - годі було й сподіватися його найзапеклішим опонентам.
Або Янукович визнав інше – можливість скасування конституційної реформи, і саме тоді він піде на пряме обрання президентом? Мовляв, не подавайте звернення до КС, бо його висновок надто прогнозований, себто реформу буде скасовано? Знов – слабкість і страх.
Я вже не кажу про те, що подібні суперечливі заяви взагалі не можна робити без реального проекту змін до Конституції, і тут Януковичу треба б повчитись хоча б в тих же комуністів. Спочатку – проект, потім – його пропаганда.
А так може вийти, що не буде кому й вносити ці пропозиції про обрання президента парламентом.
ПР перша буде позбавлена такої змоги, оскільки не може заперечити ані щойно висловлене бажання Януковича бути президентом, ані потенцію свого лідера для всенародного його обрання. А тим більше – підтвердити, через його електоральну слабкість, пряму залежність від теперішніх ситуативних союзників по антикризовій коаліції.
В комуністів свій проект вже є, і він зовсім скасовує президентську посаду.
Юлю можна примусити проголосувати за подібні ініціативи – заради "спасіння нації" і за обіцянку однієї з двох ключових посад. Але ж написати й подати сам законопроект... це вже занадто.
Залишається Мороз із соціалістами. Їм, звісно, втрачати вже нема чого, і вони, не виключено, продовжать свій шлях із "вдосконалення системи влади"...
Але в розрахунку хіба що на обрання президентом в парламенті (цього скликання) самого Мороза. Як на крапку в його особистій та партійній кар'єрі...
Але за які ж тоді повноваження бруднитиметься Тимошенко зі своїм блоком?
І до чого тут Ющенко?
От, власне, це наразі й є найцікавіше питання. Дехто поспішив з заяви Януковича зробити висновок, що він ніби саме чинному президентові в такій "завуальованій формі" зробив пропозицію обиратись через парламент, та ще й з продовженням терміну повноважень.
Але ані Янукович прізвища президента в цьому контексті не назвав, ані підстав торгуватись з Ющенком в конституційному питанні в нього немає.
Погодитись на обрання президентом в цьому складі парламенту Ющенко не може з тих же причин, через які це є ганебною пропозицією й для Януковича: визнання своєї електоральної немічі.
Якщо ж Ющенко як можливий лідер політичної партії забажає поборотися за посилені повноваження прем'єр-міністра та саму цю посаду, - то його не треба вмовляти, а тим більше – купувати якимись обіцянками.
Якщо ж ні, то й поготів.
Тоді на голоси "Нашої України" для задекларованих змін до Конституції розраховувати марно, лише на голоси БЮТу.
Не доводиться дбати й про підпис президента під цими новаціями: за нині чинною редакцією Основного закону главі держави навіть спеціально заборонено ветувати зміни до Конституції. Як він їх не підпише – діє норма про оприлюднення документу спікером.
Тобто Ющенку, навпаки, запропоновано не турбуватись....
Тож бажав цього Янукович чи ні – а обхамив він в своїх конституційних міркуваннях не якесь там оточення президента, а його особисто. Причому по кількох пунктах.
А це може погано відбитися й на "сепарації" президентом урядових постанов. Хоча так все гарно вимальовувалось в двох Вікторів із фактичним відстороненням від справ фактично недієздатного парламенту.
Тепер же, завдяки висловлюванням Януковича, ближча перспектива – повна недієздатність не лише парламенту як законодавчого органу, а й Кабінету міністрів як вищого органу виконавчої влади також.
Далі б можна було прогнозувати багато чого: і працю уряду та коаліції під жорстким диктатом президента й об'єднаної опозиції, і, як наслідок, розвал коаліції комуністами тощо.
Схему, яка виглядала єдино можливою одразу по призначенню Януковича, нарешті створено. І сам прем'єр дуже слушно підіграв ситуації, розкривши комплекс власних проблем.
Але все це - за двох надто відомих і незмінних умов: твердості Ющенка та незрадливості БЮТу.
А саме ці дві передумови так досі й залишаються найслабшою ланкою в будь-яких політичних конструкціях в Україні.
 |
Автор
Ірина Погорєлова, спеціально для УП
