Національна ідея

Остап Кривдик, для УП — Понеділок, 26 лютого 2007, 12:10

Україна не може існувати без національної ідеї. Країна без такої ідеї як людина без принципів і цілей, без розуміння того, що добре, а що ні, що і як вона хоче досягти.

Ця ідея може на перший погляд видатися абстрактною.

Проте, цінності надзвичайно практичні, вони критерій до дії.

Дія без цінностей сліпа, цінності без дії мертві.

Національна ідея це "те, що важливо" для нас, те, без чого не буде нас як панукраїнської нації.

Це своєрідна "ідеальна Україна" одночасно вектор і поки недосяжна ціль.

Це те, на основі чого можна досягти консенсусу всередині українського панетносу, а потім і всієї панукраїнської спільноти громадян України. Це національні імперативи.

1.Любов

Основою української національної ідеї має бути любов.

У моральному вимірі любов це "люби свого ближнього, як самого себе". Це універсальні християнські цінності, без яких красти і вбивати нормально. Така любов практична інструкція до дії в кожну хвилину, система координат, у якій легко жити.

У практичному вимірі любов це дія. Без дії любов мертва. У практиці це любов до свого дому, до свого під'їзду, до своєї вулиці, до свого міста/села, до свого краю, до України.

Нам тому живеться погано, що ми неякісно любимо. Любімо!

Україна це любов.

2. Свобода

Ми, громадяни України, можемо самі вирішувати свою долю, самі оперувати своїми ресурсами. Наша недоля дала нам шанс звільнитися від обтяжуючої опіки монстра-держави, і відтепер ми розраховуємо тільки на себе.

Держава відтепер стає не нав'язливим вітчимом-опікуном, а корпорацією, яка обслуговує нас на взаємовигідній основі.

Самодостатність це ресурс для свободи. Зараз ми повинні розширити сферу самодостатності від господарчої до особистісної, до відчуття власної гідності, своєї власності, своєї відповідальності за сім'ю, за вулицю і місто, за край і за країну.

Ми повинні бути культурно самодостатніми. Це наш шанс не бути секонд-хендом інших світів.

Наша мова і наша культура те, що робить нас рівними поміж рівних світових націй. Наші веселі і барвисті традиції чудово суміщаються з сучасністю, вони збагачують світ і нас.

Ми повинні мати історичну самодостатність, а саме самим писати свою історію.

Тяглість цивілізацій через усі часи від трипільців і антів, почерез Русь і Велике князівство Литовське, через козацтво, Шевченка, УНР, УПА до відновленої 1991 року української незалежності основа нашої національної гордості.

Польська, російсько-імперська, радянська і нацистська окупація час нашої національної ганьби, також повинен бути в нашій історії для науки майбутнім поколінням.

Результатом цього має стати матеріально-етико-естетична цілісність особи, індивідуальна самодостатність моральна, економічна і культурна водночас.

А далі ми повинні йти від самодостатності особи до самодостатності громади (спільноти), панетносу, нації (інструмент якої держава). Будьмо вільними!

Україна це свобода.

3. Синтеза

Україна нервовий вузол Євразії. Ми між Заходом і Сходом, Півднем і Північчю.

Ми в центрі перетину цивілізацій, тези Заходу антитези Сходу. Ми синтеза.

Ми маємо змогу взяти все, що є найкращим, у наших сусідів, наприклад поєднати цінність і свободу індивіда з важливістю колективу-громади, збалансувати права особи і спільноти, поєднати демократію і ієрархію, збалансувати ставлення до матеріального і ідеального.

Ми маємо бути готовими до спілкування зі світом з збереженням своєї самості: мусимо бути самодостатніми, щоб бути партнерами, а не об'єктами впливу. Спілкуймося і синтезуймо!

Україна це діалог.

Загрози

Головна загроза національній ідеї може настати на рівні самої думки: слова можуть стати дешевими. Так трапляється, коли політики присвоюють правильні думки собі і одноразово використовують їх, наче презерватив, у виборчій кампанії.

І разом із подешевшанням самих політиків, дешевшають і їхні слова разом з думками. Ми не завжди вміємо відокремити думку від того, хто її говорить тому враховуймо це.

У зв'язку з цим відчувається дефіцит моральних авторитетів тих, хто має право говорити про важливі речі, а також "каналів донесення повідомлення" від них до звичайних людей.

Простіше кажучи, філософ не має змоги виступити по телевізору, на радіо чи опублікувати в багатотиражній газеті свою концепцію.

Загальний шум маскульту повністю забиває інформаційні потоки, втомлює нас, не даючи нам сили і можливості сприймати складніші за повсякдення речі.

Ще одна загроза "конфлікт ковбаси і мови": "досить говорити про Голодомор, давайте розбудовувати економіку", словом.

Така ідеологія шлунку за своєю суттю рабське ремствування "євреїв в пустелі" верніть нас, ми хочемо єгипетського хліба! Раб ніколи не буде прагнути свободи йому потрібен мінімум відповідальності і задоволений шлунок.

І ця рабська свідомість (в тому числі і в нас самих всередині) буде чинити агресивний спротив тому, щоб дійти до своєї ідеї, а не просто жити одним днем.

Рівень історичної пам'яті також зона потенційної "нестиковки". У нас часто перехоплюють символи національної памяті, таким чином оголюючи нашу історію, намагаючись звести її до убогого 1991 року. Зрадник (Росії) Мазепа, бунтар (Польщі) Хмельницький чи ворог народу (СРСР) Бандера ці чужі штампи повинні зникнути.

Чи випадково втоплено Дніпрові пороги?

Чи випадково поруйновано старі цвинтарі і церкви? Чи випадково горіли бібліотеки?

Ризик існує і всередині самої України на рівні міста-села. Узагальнюючи, можна сказати, що усі великі міста по своїй суті це недо-села, місця проживання тих, хто вже не селянин, але ще не міщанин, людей в етапі транзиту ідентичності.

Саме українокультурне модерне місто ще дуже слабеньке: модерна українська естетико-етичність на розпутті, затиснута між американським культурспоживацтвом і його російськомовним секондхендним відповідником.

Українське село, знищене війнами і голодомором, урбанізацією і економічною кризою або викришується в міста, або вимирає.

Фраза Леоніда Кучми про те, що "національна ідея не спрацювала" з подальшою спробою означити її Табачником в ідею "вузького прошарку україномовної інтелігенції" показує: ці та іже з ними особи ті, кому українська національна ідея не потрібна.

Їм потрібна територія, населення якої об'єднує футбол і бокс, пиво і марки мобільних операторів - і не більше.

Населення, для якого найважливішим є повний шлунок і найновіший мобільний телефон, з обмеженим колом духовних і культурних потреб, з гнучкою мораллю – убогі раби без власних цінностей, що живуть за подачки і чекають видовищ.

Підміна національної ідеї коротко- і середньостроковими цілями підвищення особистого добробуту громадян і конкурентоспроможності економіки це як підміна фундаменту будинку вікнами і дверними клямками.

Це наслідок стратегічної сліпоти сучасної "правлячої коаліції", ідейних спадкоємців комуністичного діалектичного матеріалізму Партії Регіонів, комуністів і соціалістів.

Підсумки

Українська національна ідея, запропонована вище, належить до ідеологічного простору національного лібералізму, ідеології поєднання свободи особи із свободою пан-нації через свободу спільноти і пан-етносу.

Держава є засобом для такої організації суспільства.

Кожна пан-етнічна спільнота України вільно розвивається в спільному громадянському просторі. Українська мова виступатиме інтегратором міжетнічної спільноти.

Панукраїнська нація плекатиме почуття міри, самокритичність і діалог, мирно співіснуватиме з сусідами, цим ефективно забезпечуючи власну безпеку.

Автор

Остап Кривдик, політолог, активіст