Колін Граффі:"Якби був намір влаштувати Януковичу холодний душ у США, то взагалі не було би його зустрічі з високопосадовцями"

До України непомітно для політичної аудиторії приїздила чиновник з Держдепартаменту США, яка займається публічною дипломатією. У компетенції Колін Граффі перебувають не кроки американської влади на рівні президентів чи міністрів, а встановлення контактів між людьми.

Ланцюг між погодою у вашингтонських кабінетах і риторикою Януковича значно коротший, ніж відстань між двома державами, розділеними Атлантичним океаном.

Так, зіпсований імідж США призводить до втрат авторитету найпотужнішої країни світу, підсилюються антиамериканські настрої, що в підсумку відбивається не тільки на листівках Партії регіонів чи комуністів, але й на результатах виборів, оголошених Ярославом Давидовичем, формуванні коаліції та зміні зовнішнього вектору України.

Колін Граффі працює радником заступника Кондоліззи Райс з питань публічної дипломатії. На цьому рівні, між середнім та найвищим, формуються пропозиції, які потім проходять політичне схвалення і лягають у основу дій американської влади.

Перед від’їздом з Києва до Донецька Колін Граффі дала інтерв’ю "Українській правді".

– Зараз в Україні панують антиНАТОвські настрої, і багато хто вважає, що це – результат глобальної політики США. Тобто в уяві українців існує прямий зв’язок між НАТО і Америкою. Наприклад, коли влітку минулого року в Криму відбувалися акції протесту проти навчань НАТО, на транспарантах були згадки про американські військові кампанії проти Філіппін в часи, коли НАТО навіть не існувало. І кожні наступні кроки США погіршували сприйняття українцями НАТО. Чому так відбулося, на вашу думку?

– Ви дуже влучно помітили, що люди протестують проти НАТО і ставлять йому в провину те, що відбувалося до створення НАТО. Причина в тому, що існує багато неправильної інформації про НАТО, або навіть свідомої дезінформації.

Багато людей думають про НАТО в категоріях холодної війни. Але це зовсім не нинішнє НАТО!

НАТО займається гуманітарними акціями, воно допомагало після землетрусу в Пакистані або після урагану "Катрина" у США. НАТО залучено в антитерористичну діяльність, яка допомагає всім нам.

– Але і американська політика останніх років дискредитувала імідж НАТО в очах українців. Наведу приклад на рівні стереотипів, які існують в Україні, коли дві жінки розмовляють між собою на ринку: "Навіщо нам іти в це НАТО? Щоб наші діти воювали в Іраку?"

– Але чи люди розуміють, що НАТО не присутнє в Іраку?

Те, про що ви говорите – це неправильне уявлення про НАТО.

Наприклад, ви бачили залу засідань НАТО?

Крісло представника США – це лише один з двадцяти шести чи двадцяти семи крісел присутніх.

І багато людей не розуміють, що американці – це лише одне крісло!

Вони не розуміють, що НАТО складається з 26 країн, які сповідують ринкову економіку, які мають демократичний державний устрій.

І ці країни входять до НАТО не через США, а через цінності, які вони поділяють.

– Америка, не визнавши перемогу Віктора Януковича на виборах президента 2004 року, створила одну з передумов помаранчевої революції. Але через два роки США стали фактором контрреволюції в Україні – тому що критика американської політики була використана у передвиборчій агітації...

– Причиною цього є неправдива інформація про Америку та її зовнішню політику.

Повернемося до вашого прикладу з НАТО. Чому десяток центральноєвропейських та балтійських країн, яких свого часу силою змусили бути членами Варшавського договору, тепер з доброї волі стали членами НАТО?

Тому що НАТО збудовано на цінностях демократії, ринкової економіки, і має за мету не тільки захист населення цих країн, але і наведених цінностей.

НАТО присутнє в Афганістані, і воно дозволило понад двом мільйонам афганських дівчат відвідувати школи. Раніше жінки там були громадянами другого сорту, а тепер вони представлені у парламенті. Пригнічення людей було ліквідовано завдяки НАТО.

– Що влада США збирається робити для виправлення іміджу Америки?

– Саме для цього я приїхала в Україну. Я намагаюся знайти шляхи, як сприяти журналістам в Україні, як організувати додаткові обміни між студентами України та США...

– Однак не завжди гуманітарний аспект є визначальним. Намір США розмістити системи протиракетної оборони в Польщі був негативно сприйнятий багатьма в Україні, тому що з нашою владою не велося жодних консультацій. І в суспільстві уже панують думки, що таке сусідство може нести загрозу Україні.

– Деякі українці, напевно, думають, що США і Росія залишаються ворогами. І новини про систему ПРО сприймали в цьому світлі. Але американська стурбованість пов’язана не з Росією, а з Близьким Сходом.

– Давайте підійдемо з іншого боку: ви живете в Америці в будинку чи в квартирі?

– Я живу в багатоповерховому будинку, на четвертому поверсі...

– Якщо мешканець з 12 поверху прийде на ваш четвертий поверх і почне фарбувати вам коридор, як йому буде подобатися, але не запитає при цьому вас – ви будете думати, що все ОК, чи все–таки є проблеми в коректності такої поведінки?

– Я не погоджуюся з аналогією. Я запитаю інакше: чи мешканці квартири на четвертому поверсі повинні бути занепокоєні тим, що в квартирі на дванадцятому займаються побілкою?

Ви описали ситуацію так, наче Польща чи Чехія є територією загального використання. Вони такими не є, вони – суверенні держави!

Я згодна, що було би набагато краще, якби ми заздалегідь проконсультувалися з Україною і поінформували, якими є наші плани, як би це важко не було. Але, все–таки, ці питання є в сфері суверенної компетенції Польщі та Чехії.

Посол США в Україні пояснював, в чому полягають наші занепокоєння.

Якщо ви поглянете на плоску карту світу та провести лінію – уявну траєкторію ракети, запущеної з Близького Сходу на Вашингтон, то вона пройде над Середземним морем, над Атлантичним океаном і далі до Америки.

Але, насправді, якщо ви візьмете глобус і уявити, що хтось запускає балістичну ракету в районі Перської затоки, яка спрямована на Вашингтон, і зв’яжете ці точки на глобусі, то траєкторія проходить точно на кордоні Чехії та Польщі.

Намір розмістити системи ПРО саме в Польщі та Чехії ґрунтується на геометричних і географічних аргументах, а не на політичних.

– Але коли США так робить свій крок – чи уявляють вони, що здобувають нових ворогів в Україні?

– Якщо людям пояснити, чому ми так дивимося на проблему, хіба б вони вважали неправильними кроки США? Враховуючи, що очевидна реальна загроза!

– Як Вашингтон співпрацює з нинішнім урядом України, який, до певної міри, є антиамериканським?

– США було приємно бачити зміни, які відбувалися після проведення президентських виборів в Україні. І США високо цінують стосунки з Україною і урядом, сформованим у демократичний спосіб.

На додаток до цих відносин ми продовжуємо спілкуватися з українським народом, громадянським суспільством, щоб допомогти їм розвиватися. Ми готові сприяти розвитку вільної преси, у питаннях приватизації, боротьби з корупцією, створенням нових законів.

– Чи поділяєте ви існуючу думку про охолодження стосунків між Україною і США?

– Мої відчуття, що відносини продовжують розвиватися. Не тільки на урядовому рівні. Я тільки напередодні обговорювала посилення обміну між навчальними закладами.

– Якщо говорити про фактор Бориса Тарасюка – той факт, що підготовка візиту прем’єра Януковича до США відбувалося в конфлікті з українським МЗС – як це відбилося на самому візиті? Як це все сприймалося в Америці?

Граффі зі своєю начальницею Кондоліззою Райс

– Дозвольте, я скажу загально. США справді хотіли би бачити ефективну співпрацю між органами влади всередині України.

США хотіли би, щоб Україна зближалася з Заходом, з Європейським союзом, з тими цінностями, які сповідують країни НАТО – якщо в цьому полягатиме вибір України.

Це вимагатиме чималих реформ від самої України. Але я вважаю, що майбутнє України полягає в орієнтації на Захід.

Що стосується проблем з МЗС – то це внутрішнє питання України як суверенної країни.

Єдине, що ми можемо сказати – ми справді щиро хочемо, щоб налагодилася співпраця, але Америка не може це привнести ззовні. Український політикум може це випрацювати, український народ може до цього заохочувати політиків, а українські журналісти – писати про це.

– Коли німецький канцлер, тобто прем’єр–міністр, приїжджає в США, він сприймається у вас як фактичний керівник ФРН. Кого Америка сприймає як фактичного керівника України – Ющенка чи Януковича?

– Думаю, це питання відбиває ситуацію, через яку проходить зараз Україна. В Україні змінюється визначення цих ролей – президента і прем’єр–міністра.

Як ви помітили, США поважають і президента, і прем’єр–міністра. У США розуміють, що в кожного з них є відмінний портфель влади і зобов’язань. Водночас США розуміють, що ситуація є динамічною і зараз все ще відпрацьовується співвідношення повноважень.

Зі свого боку США закликають, щоб це відбувалося в дусі співпраці. А політична структура керівництва України – це прерогатива українського народу.

– Коли президент Ющенко заявляє про бажання вступити в НАТО, а прем’єр Янукович говорить про небажання, на кого з них орієнтується Держдепартамент США?

– Це сам український народ повинен розібратися і вирішити, які відносини він хоче будувати з НАТО. І це повинно відбиватися в діях уряду України.

Ми вважаємо, що цінності та захист демократії, які пропонує НАТО – це те, що мало би бути привабливими для України. Але оскільки стосовно НАТО існує стільки неправдивої інформації, то все це потребує навчального процесу для українців.

У реформах, які повинні відбутися, криється багато викликів. І Україні треба добре замислитися, чи вона готова подолати ці виклики. Коли Україна буде готова ухвалити це рішення, ми, звичайно, почуємо про це.

– Ще одне питання – стосовно того, як приймали у Вашингтоні Віктора Януковича. Коли він зустрічався з віце–президентом Чейні чи держсекретарем Райс, ніхто не захотів позувати разом з ним перед пресою і проводити перед журналістами спільні заходи. Ви як фахівець з публічної дипломатії точно знаєте – це випадковість чи жест з боку США?

– Я була у від'їзді, коли відбувалися ці події. Наскільки я знаю, тоді були зроблені офіційні фото, які виставили на веб–сайті.

– Але коли президент Ющенко з тріумфом був у США, там був спільний брифінг не тільки за участі президентів, але і в присутності їх дружин! Тому, якщо порівнювати ці дві історії, то це виглядає як спроби холодного душу для Януковича.

– Візит Януковича був важливий. І, чесно кажучи, якби був намір полити когось холодним душем, то взагалі не відбувалися би зустрічі з високими посадовцями. Бувають різні візити – робочі, коли приділяється не так багато уваги його пабліситі, а бувають офіційні візити.

– Що вам відомо про співпрацю Януковича з американськими консультантами, такими як Пол Манафорт?

– Зараз мало не всі політики турбуються про свій публічний імідж і намагаються залучити професійних радників. І це добре для виборців, якщо політики навчаються більш ефективно доносити свої думки чи комунікувати.

Але політикам не слід забувати, що найкращий спосіб мати гарний імідж – роботи так, щоб їхня політика покращувала життя людей.

– Ви вважаєте ефективною допомогу, яку надавали Януковичу американські радники?

– Куди б я не їхала, я всюди чую інформацію про закордонних політичних консультантів, яких найняли в цю країну.

Ми маємо глобалізований світ, і люди шукають експертів у різних куточках. США мають чимало експертів з виборчих питань. Тобто це не є чимось надзвичайним. Я добре знаю, як відбувається досвід між США і Британією

– Ви чули про цю конкретну співпрацю: Янукович–Манафорт?

– Я чула...

– Отже, якщо ви про це чули, значить, цей консалтинг Януковича з боку Манафорта не був безрезультатним!?

– Якщо чесно, я про це дізналася уже в Києві від представників посольства під час підготовки до інтерв’ю, коли мені сказали, що може пролунати питання на цю тему. А до того, у Вашингтоні, я не чула про цей конкретний випадок.