Богдан Футей: "Конституційну реформу можна вважати нелегітимною"

Представляти суддю американського федерального суду претензій Богдана Футея немає нагальної потреби. Його знають і шанують не лише у вищих коридорах американської судової системи, а й в Україні.

Відразу після проголошення її незалежності він почав допомагати в розбудові справді демократичного українського суспільства, де верховенствував би закон і тільки закон.

На жаль, добитися цього за 15 років незалежності України не вдалося. Навпаки, чим далі історія віддаляє нас від буремних подій початку 90-х, тим менше оптимізму стосовно України залишається навіть у таких її патріотів, як Богдан Футей.

Нинішня українська політична ситуація нагадує йому броунівський рух. Подібно хаотичному рухові під ударами молекул оточуючого середовища частинок рідини чи газу, який відкрив і описав англійський вчений Роберт Броун, хаотично, без заданої мети й встановленої перспективи рухаються нині в Україні хто-куди не тільки окремі політики чи партії, а й цілі гілки влади.

Про це – інтерв’ю з Богданом Футеєм.

- Нинішню політичну ситуацію в Україні спровокувала так звана конституційна реформа. Запропонована як панацея від можливого переродження президента з його повноваженнями на диктатора, вона фактично зруйнувала крихку рівновагу всіх гілок влади й призвела до нинішнього політичного хаосу...

- Радше, до політичної кризи й правового хаосу. Введена поспіхом, без будь-якого обговорення й підготовки, конституційна реформа мала в собі безліч неясностей й неточностей. Тепер кожний тлумачить їх на свій власний розсуд.

Хоч, на мою думку, питання конституційної реформи до певної міри розв’язав ще Конституційний суд України, який 5 жовтня 2005 року роз’яснив, що зміна політичної системи в державі вимагає обов’язкового проведення всенародного референдуму.

Як відомо, ніякого референдуму стосовно конституційної реформи в Україні проведено не було. Так що з усіма підставами її можна вважати нелегітимною.

Про її неконституційність не раз говорилося і в Раді Європи, і на Венеціанській комісії.

Нещодавно я повернувся з поважного міжнародного форуму "Право і демократія для України", в якому брали участь близько 200 відомих політиків, правників, науковців. На форумі конституційну реформу однозначно було названо нелегітимною. В ухваленій резолюції учасники зібрання наголосили на необхідності розв’язання цієї болючої для України проблеми.

- Яскравим прикладом наслідків поспіхом прийнятої конституційної реформи, яка урізала повноваження президента й розширила права Верховної Ради й уряду, стала історія з міністром закордонних справ України Борисом Тарасюком. Верховна Рада усунула його від виконанння обов’язків міністра, але один з районних судів Києва поновив міністра на посаді. Тепер він з допомогою кулаків пробивається на засідання уряду, куди його не пускають народні обранці від Партії регіонів. Президент Ющенко називає Тарасюка законно діючим міністром, а прем’єр Янукович – колишнім. Куди може завести Україну цей хаос?

- Малий хаос існує в Україні вже давно, а великий розпочався 4-го серпня 2006 року. Тоді Верховна Рада ухвалила, а президент підписав закон, яким Конституційному суду заборонялося переглядати конституційну реформу.

Тобто, фактично, Верховна Рада прийняла неконституційний закон, бо компетенцією Конституційного суду якраз і є перегляд законів, й згідно зі статею 150 Конституції України він має право тлумачити навіть Основний закон.

Проблеми, повторюю, які спричинила конституційна реформа, виникли через те, що її не вивчили й не продумали до кінця. Намагалися якнайшвидше перевести президентську форму правління на парламентську й не помітили, що в реформі закладено безліч підводних "рифів" - суперечливих і неточних моментів.

Наприклад, положення про 15 днів, протягом яких президент має внести на розгляд парламенту кандидатуру прем’єр-міністра. Що воно означає? Це є право президента чи його обов’язок?

Або міністри закордонних справ і оборони? Їх номінує президент, оскільки він є провідником закордонної політики й верховним командувачем збройних сил країни.

Він також номінує голову СБУ й генерального прокурора.

Але в запропонованій конституційній реформі детально не прописаний механізм їхнього усунення. Записано лишень, що для їхньої відставки необхідна згода Верховної Ради.

Між іншим, перший голова Конституційного суду України Іван Тимченко дав аргументоване роз’яснення цього механізму, з яким я повністю погоджуюся. Він вважає, що ці номінації є від президента, а тому для їхнього відсторонення від посад необхідно звернутися до нього, щоб він замінив їх з тих чи інших причин.

Невизнання нині Верховною Радою рішення районного суду, який поновив Тарасюка на посаді, є незаконним, бо згідно з законодавством України суд мав право вирішувати це питання.

В рішенні Конституційного суду від 2002 року записано, що будь-який громадянин України може звертатися до суду, щоб захистити свої права.

Звертаючись до районного суду, міністр Тарасюк якраз і скористався цим правом, обгрунтовуючи свій позов тим, що його незаконно звільнили з роботи, порушивши законодавство України. Й суд поновив його на посаді міністра.

Тепер розпочався апеляційний процес. Але, нехтуючи рішенням суду, ані Верховна Рада, ані уряд України не визнають поновлення Бориса Тарасюка на посаді міністра закордонних справ.

Це, на мою думку, найкраще підтвердження того, що в Україні ще дуже далеко до верховенства права.

- Яким ви бачите вихід з нинішньої ситуації?

- Ситуація загнана в глухий кут протистоянням між президентом та його секретаріатом й прем’єр-міністром та кабінетом міністрів.

Ситуація також загострена неясністю з розподілом влади між її гілками – виконавчою, законодавчою й судовою. Вихід в тому, щоб усі зацікавлені сторони сіли за стіл переговорів і дійшли згоди стосовно політичної реформи.

Мусить бути проведена велика робота, яка усуне неточності й суперечності, дозволить прийняти цілу низку поправок й змін до українського законодавства. Все це має пройти не тільки через обговорення за столом переговорів, а й через відповідне голосування у Верховній Раді.

І лише потім готовий варіант реформи має бути поданий на всенародний референдум, як того вимагає Конституція України.

Другий вихід – правовий. На це в Україні існує Конституційний суд. Насамперед він повинен скасувати закон, який забороняє йому переглядати конституційну реформу. Якщо Конституційний суд це зробить, то він, згідно з поданням народних депутатів чи самого президента, може переглянути цю реформу й сказати своє слово.

Конституційний суд може також сам послатися на положення Конституції, яке вимагає проведення референдуму в питанні зміни політичної системи країни, й тоді все повернеться на нульову позначку.

Гадаю, що в інтересах і президента, і прем’єра, і Верховної Ради, а, головне, в інтересах українського народу внести в ці вкрай важливі питання ясність, унеможливити їхнє довільне тлумачення.

Бо тепер конституційна реформа працює не на Україну, а проти неї – вона відкидає її далеко назад і спричинює небезпечний для подальшого поступу правовий хаос.

- Нині все виглядає так, що порозуміння між президентом та його секретаріатом з одного боку й прем’єром та його кабінетом з іншого, на горизонті не видко. Чи не вважаєте ви з огляду на це, що Україну чекає ще більший хаос, коли під загрозою опиниться сама її незалежність?

- Дотепер Україна знаходила шляхи до розв’язання не менш пекучих і заплутаних проблем.

Згадайте хоча б 1995 рік, коли було не менш гостре протистояння між президентом і Верховною Радою. Тоді українським політикам вистачило здорового глузду й політичної волі, щоб підписати Конституційний договір, який зняв напруження. Він став частиною правової бази й дозволив державі без барикад і кровопролиття рухатися далі.

Я вірю в мудрість державних мужів України й сьогодні.

Судова гілка української влади може відіграти в цьому вирішальну роль. Зокрема, Конституційний суд України, на який сьогодні покладається особлива відповідальність.

Велику роль відіграють нині й радники з правничих питань в командах президента та прем’єр-міністра. Багатьом з них, на жаль, бракує не тільки теоретичних знань, а й практики.

Це питання, до речі, дискутувалося й на форумі, про який я згадував. Правова наука в Україні не йде в унісон з практикою. Це відлуння й спадок радянської правничої системи.

Радники перших осіб держави повинні мати не тільки блискучу спеціальну освіту, а й багатий досвід роботи під час судових процесів, слухань, різноманітних ситуацій, яких так багато в юридичній практиці.

Такі радники повинні підказувати першим особам не те, що ті хочуть почути, а те, що повинні знати. Тоді їхні рішення будуть виваженими, бо базуватимуться на повній інформації й об’єктивних реаліях.

Дуже шкодую, що організатори візиту Віктора Януковича до США скасували в останній момент його зустріч з активістами тутешньої української громади. Я збирався багато про що запитати в прем’єра стосовно нинішньої політичної кризи в Україні, яку спричинили якраз невиважені й поспішні кроки політиків.

Інтерв’ю провів Валентин Лабунський, New York, USA