Кріпацтво навпаки
3 січня секретаріат президента повідомив, що Ющенко наклав вето закон про продовження до 1 січня 2008 року мораторію на купівлю-продаж земель сільськогосподарського призначення. На щастя, за суперечками про бюджет на 2007 рік та вже хронічними дріб'язковими сварками між секретаріатом та кабміном не залишився непомітним новий рівень, на який вийшла одна з улюблених ігор нардепів – "земельна карта".
А саме, в прагненні будь-що ускладнити вільний продаж землі, парламент вже не тільки традиційно подовжив заборону селянам продавати свої земельні паї, але і обмежив торгівлю присадибними ділянками! Здається, у 21-му столітті селян хочуть остаточно закріпити за землею, не дозволяючи вільно розпоряджатися своєю власністю. При цьому, не дивлячись на вето президента, уряд вступив у гру і тимчасово заблокував торгівлю землею, аж поки законом це не буде зроблено довічно. Справжня мотивація – продовжити грабіж землі новітніми нечистими на руку панами.
Тріумф лівого маразму
19 грудня 2006 року одночасно з "оновленим" бюджетом Верховна Рада ухвалює зміни до Земельного кодексу України щодо подовження мораторію на продаж сільськогосподарських земель. При цьому, перелік земель "не для продажу" розширюється.
Більше того, за однією з версій проголосованого у парламенті законопроекту мораторій поширюється не лише на продаж, а й на зміну цільового призначення сільськогосподарських земель. Цього раніше не було у Земельному кодексі. Цікавим є обгрунтування відстрочення вільного продажу землі в Україні – до "прийняття відповідних законодавчих актів".
Намагання Верховної Ради подовжити мораторій на землю навряд чи когось здивувало. Для комуністів та соціалістів земельний мораторій є справою честі, одним з небагатьох політичних міфів – принципів, яким вони намагаються публічно слідувати. При цьому ані перші, ані другі вперто не помічають того, що мораторій жодним чином не вирішує задекларовану проблему – масове скуповування земель у селян та спекуляцію ними. Таке скуповування всіма правдами і неправдами проводиться не один рік і досягло значних результатів, зокрема, під Києвом.
Без відповіді залишаються також питання, чи дійсно мораторій захищає інтереси самих селян, які вже давно могли б отримати зиск від продажу землі, яку вони і так не поспішають обробляти, та чи допомагає мораторій уберегти від занапащення сільськогосподарські землі, якщо значну кількість їх і так роками ніхто не засіває. Складається враження, що для лівих земельне питання стало останнім бастіоном боротьби з капіталізмом, і будь-які логічні аргументи в даній ситуації безсилі.
Щоправда, на окрему увагу у цьому випадку заслуговує позиція регіоналів, які послідовно підтримують ліві фракції у питанні мораторію. Якось не віриться в те, що останні так само віддані захисту інтересів пролетарської революції або так само вболівають за українське село. Швидше, ними керує бажання долучитися до перерозподілу земельного пирога під Києвом, на який вони через поразку 2004 року не встигли. Тактично подовження мораторію на продаж сільськогосподарських земель (найчисельнішої та все ще недооціненої групи земель на ринку) дає регіоналам можливість краще підготуватися до лібералізації ринку, а також розставити своїх людей на ключові адміністративні позиції на ньому.
Бліцкриг проти дрібних землевласників
Втім, облишимо політичний бік справи. Значно цікавішими запропоновані зміни до Земельного кодексу є з правової точки зору. Найголовніший висновок, який напрошується після аналізу тексту змін – вітчизняні законодавці все ще не знають, як і для чого слід приймати закони. Ось лише декілька прикладів цього.
Ну хто ж міг подумати, що мораторій поширять також і на ті землі, які до цього вільно купували і продавали, тобто землі для ведення особистого селянського господарства. "Приємною" несподіванкою стане також обмеження зміни цільового використання сільськогосподарських земель, якщо таке положення було дійсно проголосоване нардепами.
І перше, і друге положення кричуще порушують права власників відповідних земель. Більше того, закон, як завжди, був схвалений "вчасно" – лише за десять днів до набрання ним чинності. Це, безумовно, не додало можливостей громадянам заздалегідь ознайомитися з його неопублікованим текстом і підготуватися до його введення…
Аналіз тексту закону до його оприлюднення видається передчасним . Втім, вже з коментарів до нього очевидно, що Верховна Рада, за звичаєм, не довго відточувала формулювання, що зробить застосування закону на практиці суперечливим.
