Галичина – заручниця УРСР
Кожне соціологічне опитування на тему геополітичних переваг громадян України показує, що найбільша кількість українських єврооптимістів проживає на Галичині.
Більша частина галичан переконана, що стратегічна мета України – вступ до Євросоюзу. Але їхня трагедія полягає в тому, що інші українці, більшість, є євроскептиками.
Чому більшість громадян України не поділяють європейські цінності, у той час як абсолютна більшість галичан є переконаними єврооптимістами? Розібратися у світоглядних розбіжностях галичан-негаличан у питаннях євроінтеграції можна тільки в рамках історико-філософського підходу. Тільки в такий спосіб можна вирватися за межі пропагандистських кліше про "бандеровців" та "совків".
Більш того, історико-філософський підхід допоможе побудувати більш адекватні російсько-українські стосунки і припинить спекуляції навколо "русофобської Галичини".
Народжені в СРСР
Більшовицькі проектувальники (Ленін і політбюро) та комуністичні практики (Сталін) стикнулися з серйозною задачею: потрібно було створити конфедерацію з централізованою системою управління та контролю.
Для цього потрібно було не тільки знищити відцентрові сили, а й створити принципово нове суспільство. Так з'явився СРСР: 15 вертикально-інтегрованих суб'єктів конфедерації, де влада може здійснювати пряме керування аж до рівня ЖЕКа на китайському кордоні.
Ідеологічно проект називався "розбудовою радянського суспільства" і "формуванням радянської людини". Фактично Ленін і Сталін пішли шляхом Гогенцоллернів і Бісмарка, котрі створили Німеччину та німців шляхом інтегрування німецьких держав і етносів у Пруссію.
Очевидно, не останню роль у виборі проекту зіграло те, що російська версія марксизму виросла з гегельянства та німецької класичної філософії.
Концепція "радянського суспільства" така: створення нових етносів (радянські українці, радянські білоруси, радянські казахи, etc), що проживають у межах нових держав, "намертво" інтегрованих у наддержаву СРСР/Росію.
Для розрізнення назвемо цей проект "надінтеграцією". Цей проект і спеціально організована діяльність з його реалізації мали і свій специфічний продукт інноваційного характеру – людську спільноту – радянський народ.
Головним результатом діяльності проектувальників було створення радянської людини. І тільки потім, з набагато меншим значенням, ця людина була українцем, казахом або білорусом.
Україна/УРСР була одним із найбільш значимих і успішних прикладів реалізації проекту створення таких суб'єктів СРСР/Росії. Причому, надінтеграція проводилася на багатьох рівнях:
Виробничому: весь економічний комплекс України/УРСР був включений у виробничий ланцюжок СРСР/Росії.
Ресурсному: і промисловість, і атомна енергетика, і збройні сили, і житлово-комунальне господарство України/УРСР були створені з тим розрахунком, щоб вони не могли існувати без енергоносіїв, які видобуваються в основному в СРСР/Росії.
Етнічному: і Ленін, і Сталін розуміли, що Україна (у період Російської імперії) завжди буде прагнути суверенітету. Це стало очевидним після виникнення УНР.
Тому, створюючи Україну/УРСР, Ленін і Сталін змішували етнічних українців (Київська, Полтавська, Чернігівська, Катеринославська губернії) з пролетарями (Донецько-Криворізька республіка та Харківська губернія) та з інтернаціональними нащадками переселенців (Новоросія й Одеса).
Соціальному: після реалізації проектів "індустріалізація" та голодомор, репресії, радянській владі вдалося побудувати соціально монолітне, позакласове суспільство радянських українців.
У результаті реалізації проекту "надінтеграція" була зруйнована можливість створення та розвитку української етнічної ідентичності та створена альтернативна – радянські українці. І нова країна – УРСР.
Необхідно віддати належне високій якості проектування. Усі формальні ризики зриву проекту на національному ґрунті були враховані. Українська мова стала другою державною, у школах її обов'язково вивчали всі жителі України/УРСР.
Кількість підручників, книг, газет, журналів українською мовою перевершувала теперішню.
З появою телебачення був створений україномовний канал, а регіональні студії віщали тільки українською. Етноукраїнська, україномовна еліта була інтегрована в радянську еліту. Тому житель України легко міг бути українцем за всіма ознаками, але за однієї суттєвої умови – він повинен був бути РАДЯНСЬКИМ українцем.
"Євроукраїнська" (не радянська) ідентичність
У 1939 році Галичина раптом опинилася у складі УРСР, і радянська пропаганда називала це "возз'єднанням України". Насправді це була "окупація Галичини Радянським Союзом". Інакше як пояснити партизанську боротьбу галичан проти радянської влади? Так само як організовані радянською владою масові депортації галичан.
Радянська пропаганда називала окупацію "боротьбою з буржуазно-націоналістичними елементами". І, потрібно сказати, такий опис багато в чому відповідав дійсності. Галичина на момент окупації являла собою суспільство західноєвропейського зразка, яке відповідало багатоукладній економіці регіону.
Звісно, галичани опиралися поглинанню. Батьки та діди сьогоднішніх галичан боролися не за можливість говорити, читати та писати українською мовою – це все вони мали в рамках України/УРСР. Вони боролися проти "радянізації".
Сталін обрав проект повного викорінення ідентичності "євроукраїнця" та перетворення його на "радянського українця". Тому, на відміну від країн Балтії, Галичина не стала окремим суб'єктом СРСР як, наприклад Естонія, Литва, Латвія. Радянська українська більшість повинна була асимілювати та повністю "перетравити" галичан.
Смерть Сталіна у 1953 році привела до того, що проект знищення "євроукраїнської" ідентичності та переформатування Галичини на суспільство радянського типу перейшов у екстенсивну фазу. До середини 70-х радянська влада вирішила, що галичани цілком асимілювалися і, фактично, закрила проект.
Таким чином, галичанам (як і прибалтам) вдалося зберегти свою ідентичність. А відразу після розвалу СРСР взятися за оновлення суспільства західноєвропейського типу. В Україні/УРСР, навпаки, ніхто не прагнув зруйнувати підвалини радянського суспільства.
Відбулися лише деякі зміни, продиктовані економічними новаціями: колишня компартійна еліта перетворилася на клас великих власників – олігархів.
Економічний колапс початку 90-х в Україні/УРСР призвів до перерозподілу власності. А на Галичині криза закінчилася руйнуванням рудиментів радянської промисловості.
Тепер економіка Галичини не прив'язана до російських енергоносіїв. Галичани, не будучи "радянськими українцями", не відчувають симпатій до "слов'янського братерства", а тим паче – до Володимира Путіна.
Євротрагедія Галичини
Отже, Галичина, на відміну від України/УРСР, не була надінтегрована в Росію/СРСР. Тому інтегруватися в інший проект, Євросоюз, Галичина може. Але, на жаль, галичани виявилися заручниками волі радянських українців.
На жаль, нинішня Україна/УРСР не зможе інтегруватися в ЄС з ряду причин:
Економічних: економіка України/УРСР намертво прив'язана до Росії/СРСР і не зможе існувати в межах Євросоюзу.
Тому для вступу до ЄС необхідно докорінно трансформувати економіку країни, на що ніколи не підуть нинішні власники – українські олігархи.
Ментальних: абсолютна більшість громадян нинішньої України – радянські українці, що бачать майбутнє країни в побудові інтеграційних проектів на пострадянському просторі.
Саме цю ситуацію і демонструють соцопитування та результати виборів. Галичина щоразу виявляється заручником настроїв "радянських українців".
Галичина може (а галичани хочуть) брати участь в інтеграційних проектах у рамках Євросоюзу, але змушена рухатися в рамках стратегії України/УРСР.
Центральна влада пострадянської України/УРСР розуміла приреченість Галичини, й у відповідь створила міф про її "історичну місію". Відповідно до цього міфу, завдання галичан полягає у перетворенні України/УРСР на справді українську Україну.
А галицька еліта, замість того щоб використовувати власні регіональної переваги та боротися за суб’єктність Галичини, зайнялася свідомо нездійсненними культосвітніми задачами.
Але якщо СССР-УССР не змогли асимілювати Галичину, то ціль, що стоїть перед Галичиною – асимілювати всю радянську Україну – явно нездійсненна. Галичина історично та генетично є частиною іншої системи, що юридично оформлюється зараз у Європейський Союз. А Україна/УРСР до цієї системи не має ніякого відношення.
Тому спроба реформації іншої системи за рахунок надексплуатації своєї європейської ідентичності призводить лише до руйнування цієї ідентичності.
Політична еліта Галичини змушена або обслуговувати чужі політичні, партійні та бізнеспроекти, перетворюючись на найманих менеджерів, або скочуватися на маргінес. Одночасно з цим галицьку ідентичність цинічно використовують політики, що мімікрують під євроукраїнців.
Іншими словами, у той час, коли в країні проходила трансформація вчорашніх комуністів на великих власників і модернізація радянського проекту, галицька еліта сподівалася змінити Україну/УРСР і реалізувати проект євроінтеграції для всієї країни.
До всього іншого, проєвропейські настрої галичан завжди використовувалися центральною владою України/УРСР у період виборів. Найбільш масштабна маніпуляція відбулася в період помаранчевої революції, коли Віктор Ющенко обіцяв галичанам швидкий і гарантований вступ у Євросоюз.
Після поповнення ЄС Болгарією та Румунією, країнами з рівнем розвитку, аналогічним Галичині, центральноукраїнській еліті буде складно відповісти на запитання галичанина: "Чому Україна не вступила і ніколи не зможе вступити у Євросоюз?"
А на галицьку еліту, в свою чергу, очікує складний процес постановки власних історичних цілей і співвіднесення цих цілей зі специфікою України/УРСР і Євросоюзу. І розуміння того, що Галичина продовжує залишатися заручником радянської України. Як це було спроектовано ще у 1939 році.
Семен Уралов, Дмитро Куликов (Росія), для УП
