З новим політичним роком!
Новорічні конхветки для обраних: від Ющенка до Жириновського на честь другої річниці завершення Помаранчевої революції
Передчуття нового, третього політичного року після тріумфу Помаранчевої революції програмують спомини про останні намети на Майдані, величезні надії виснажених, але щасливих людей. Інавгурований Ющенко з родиною і голубами!
Тисячі жовтогарячих кульок у небі не могли тоді здаватися нам тисячами мильних бульбашок. Після майданної каші нам ввижалися рум'яні підсвинки на столі і переможні підсумки в голові.
Причепурити політичне господарство України до другої річниці президентствування Ющенка навряд чи комусь вдасться, – тут, очевидно, ще довго не буде ладу. Але відзначити найпомітніших і вручити ювілейні подаруночки треба обов'язково.
Головний винуватець свята, Віктор Ющенко, на жаль, отримає сумний приз "Золоті граблі" – плід результатів власної (без)діяльності. Свої і чужі різношерсті експерти дарують йому титули політичного невдахи року, найневдалішого президента СНД…
Але сумно навіть не за це. Гірко від того, що навіть найцинічніші вороги президента припинили серйозно критикувати його.
Щось не чути вже, наприклад, нарікань, що намагається бути президентом лиш однієї частини України. Бо всі зрозуміли: він не став лідером (таким колись омріяним і вистражданим!) для жодної точки на українському просторі.
Заклики президента до консолідації всієї нації не були запліднені аргументаційно переконливим цілепокладанням. І, найголовніше, методикою органічного перевтілення правильних ідей у фактор суспільної свідомості.
Інформаційні ж домінанти Ющенка – "бандитам сідати в тюрми", а "своїм не красти" – тим більше були приречені на провал, бо не забезпечувалися ні правовим підґрунтям, ні станом моралі об'єктів, ні реальною політичною волею суб'єкта цих заклинань.
Президент і його фронтмени, ставши владними мужами, не діяли на випередження, за звичкою працюючи другими номерами. За відсутності нової чіткої ідеологічної та економічної програми, хоча б публічні виступи "месії" та його "апостолів" мали б нести суспільству стратегічні орієнтири.
Натомість вони все більше перетворювалися на дріб'язкові виправдовування перед новими закидами як новітніх опозиціонерів, так і зраджених колишніх прихильників.
Злочинно-помилкові кадрові та політичні дії Ющенка призвели до програшу його партії на виборах-2006. Продовження тупцювання по граблях самозакоханості і недопущення будь-якої конкуренції – до реваншу кримінальних кланів, підсилених соціалістами.
Найпродвинутіші політологи не можуть розв'язати простий політичний ребус: чому таємничий Віктор Ющенко ні відразу, ні зараз не зайняв чіткої позиції щодо відміни політреформи?
Правові підстави для відміни є? Є! Розуміння того, що тебе заштовхують під лавку є? Ну, трохи є…
Утім, відповідь, на авторів погляд, аж занадто проста. Гіркоту позбавлення повноважень президентові з лихвою підсолоджує конституційне закріплення власної ніякості та безвідповідальності.
Пам'ятаєте вислів про тих, хто шукає спосіб і тих, хто – причини? Так це ж тепер так аргументовано, з посиланням на Конституцію, можна пресі чи "маленьким" всі причини та дурниці пояснювати!
Підкреслимо – нам, тим, хто стояв на Майдані (як, з'ясувалося, "за спиною" у нього) дуже гірко підбивати такі "підсвинки". Але ж як проковтнути перманентне здавання України на всіх фронтах?
Як виправдати чи хоча б зрозуміти дворічний президентський шлях, усіяний злочинними дурницями і зрадами?
Оточив себе любими друзями з фізіономіями злодійкуватих олігофренів? – Ну, понімаєш, обіцяв, був должен!
Призначив холостого мента і голубих Генпрокурорів, щоб "бандитам не тюрми"? – Так Батько ж веліли!
Звільнив Юлю, хоч ще вчора хвалив? – Так хвалить же було за що, а звільнити її я вирішив ще перед призначенням…
Випустив Білоконів з Щербанями, відпустив Колесникова з Різаком, витягнув Підрахуя, підняв Янека? – Ну, звиняйте, вірив у всеперемагаюче добро, злагоду! Та й Єханурова дуже хотілося …
Поставив собі і нам на голову хама-проффесора? – Ну, злякався я, хлопці, спокою хочу, та й дони ще раз чесне рекетирське дали, що, мовляв, падлами будуть, як універсал порушать!
Дуже важко також осягнути той Божий задум, який рухав президентом і його "нашоміністрами" при повній здачі уряду Януковичу. Як зробили б регіональні міністри на місці трохиопозиційних Зварича і К? Вірно!
Хитрі регіонали формально б вийшли з ПР і продовжували робити свою справу. "Наші" ж бездарно віддали стратегічні міністерства в лапи безцеремонних суперників, мрійливо сподіваючись таким чином врятувати свою давно вже "потьомкінську" партію.
Тому всім друзям сім'ї і кумам – наш новорічний подаруночок: апельсинка з конхветкою "Тузик" фірми Рошен ім. К. Маркса за наполегливість у самопоїданні.
А що ж Ви, батьку, зробили для тих десятків мільйонів людей, які вірили, що виборюють чесного, рішучого і українського президента? Які можуть бути причини байдужої бездіяльності в питаннях, що стосуються суто моралі?
Вірилося, що Віктор Ющенко, ставши на вимучений ним і українцями трон, розпочне свої дії з надпотужної моральної проповіді. Дійсно – проповіді українського месії про початок нової ери в житті України.
Тоді, коли авторитет Ющенка ще не надто дисонував з народною довірою до нього, доцільність і успіх такої відвертої розмови були можливими і необхідними…
Але він лише ще і ще раз повторював свої завчені передвиборчі меседжі, вважаючи, що це і є його місія.
Думалося, що "його нація" саме з його слів і дій нарешті зрозуміє, чому на цій землі, саме ця людина і цей народ мають шанувати і утверджувати цю мову та культуру, своє світобачення і світотворення, тобто – свою унікальність і первинність (а не вторинність).
Ющенко спромігся лиш розказати щось про 300 голосів, які мав би назбирати парламент для одержавлення другої державної мови. Ну, мовляв, а раз не назбирає, то і мусите терпіти українську мову як єдину державну…
Чудова агітмотивація для антиукраїнських сил, правда?! Навіть Кучма з цього приводу якось стихаря (щоб не чув Табачник) заявив, що раз ми, начебто, числимось українцями, то якою ж мовою нам розмовляти!? Як для Кучми – просто геніально…
Але найтиповішими, а може, й найганебнішими були дії Ющенка щодо ОУН-УПА. Він рішуче мав би виконати свою моральну місію стосовно найгероїчнішої в історії боротьби за свободу.
Але замість того, щоб у перший же день свого правління видати указ про визнання національно-визвольної боротьби УПА і віддати героям-мученикам найвищі почесті, "український" президент став за звичкою перекладати відповідальність – то на ветеранські організації, то на парламент, то на уряд.
Коли напередодні Дня захисника Вітчизни (себто 14 жовтня) Стецьків уже проанонсував такий указ, дехто навіть вигукнув "Слава Україні! – Ющенку слава!".
І ось, нарешті, він – омріяний десятиліттями боротьби, березокартузьких, гестапівських, ГУЛАГівських мук, 15-річними всебічними вивченнями і ґрунтовними дослідженнями, – указ про…. "всебічне вивчення та об'єктивне висвітлення, здійснення ґрунтовних наукових досліджень"…
Ну, і прохання до уряду (читай, – Табачника) розробити законопроект, а в ньому передбачити "статус і соціальний захист учасників…".
Бідна та країна, в якій президент видає такі боягузливі укази. А його апарат не знає, що вже 13 років діє закон про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту, яким вже надано ветеранам УПА статус учасників бойових дій та відповідні пільги.
Втім, вчинок Ющенка щодо Голодомору показав, що іноді президент може те, що від нього чекають. Це був дійсно рішучий, виграшний тактичний і стратегічний крок лідера нації. Але, здається, цим перелік його корисних справ завершується.
Роздавати наступні подаруночки діячам країни, де політика і шулерство є словами-синонімами, неважко. Хоч і гидко.
Звичайно ж, приз "Золотий наперсток" найуспішнішого "дєятєля і розводила лохів" заслужено отримує Янукович.
Аналізувати його діяльність не будемо, – занадто одноманітний і неромантичний навал. Та й, зрештою, перемоги одного Віктора уможливилися лохуватістю іншого.
Відзначимо тільки першооснову, що чомусь не потрапила в фокус уваги аналітиків: сокровенну, філігранну точність, з якою пацани Януковича розрахували і отримали кількість голосів, на яку треба було сфальсифікувати останні парламентські вибори.
Донбас не тільки порожняк не гонить, а й на граблі не наступає! Це вже не примітивний навал 2004-го з поїздами і пароплавами!
Поки помаранчеві рахували голоси і мріяли, дони в ніч після виборів по-стахановськи "підвищували" явку своїх виборців. І рівно стільки, щоб і демократів не мобілізувати, і соціалістів не надто дорого прикупити.
Принагідно, об'явимо наступний подаруночок – 40 гривень в конвертику. Звичайно ж, для Мороза.
Та й взагалі, класифікувати, систематизувати, структуризувати, як того вимагають закони жанру, та й далі писати про політиків у переддень другої річниці переможного завершення Майдану якось нудно. І подаруночків жаль.
Здавалося б, які персонажі! Один Черновецький чого вартий! Не хочеться…Чи то критична маса зла та ідіотизму на одиницю вельможного крісла перевищила всі границі…
Хіба що, на завершення, – щось світле і радісне. Про консолідацію нації знову згадати треба. Як же ж без неї в другу річницю!
Та й, нарешті, тут є приємні звершення. Від Шевченка до Ющенка століттями чуємо: "Обнімітеся, брати мої!". І обіймаємось, – аж чуби тріщать і депутатські значки відлітають.
Аж тут, нарешті, явився істинний консолідатор – Жириновський. Це був його рік! Вся нація – від Луганська до Ужгорода – об'єдналася у відслідковуванні націоконсолідуючих подвигів Вольфовича!
Ось він брудно хамить рускоязичній харків'янці Богословській на "Свободі слова". І за неї заступається буржуазно-націоналістичний лицар Тягнибок зі Львова.
А ось обзиває всіх западенців "бандєровцамі", а східняків – "нєдороссіянамі". І всі – від Сіверодонецька до Мукачева – в єдиному пориві йому затикають рота: "Схід і Захід разом! Слава Україні! Регіонам слава!".
А от в інтерв'ю радіо "Ехо Москви", майже за Геббельсом і Леніним, Жириновський воскліцає: "Украінци, то єсть малороси, – ето славянє трєтьєго сорта, нє способниє на самостоятєльноє существованіє…". І Донбас зі Слобожанщиною, пригадавши, що український націоналізм народився саме на їхніх землях, вже заучують цитати своїх земляків Донцова і Міхновського для гнівного отпору … Конхветку Жириновському!!!
*Береза Картузька, польський концтабір для політв'язнів 1920-39 рр. біля Бреста
